Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 2. Внутрішнє законодавство

Термін "внутрішнє законодавство" тут вживається у широкому розумінні. Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для міжнародного приватного права України значення мають окремі норми Конституції України. Так, у ч. З ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними документами України.

Конституції іноземних держав можуть мати й інші норми для регулювання приватноправових відносин з "іноземним елементом". Так, в Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена зовнішній політиці держави. її норми регламентують питання міжнародних договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Конституція Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.

Закони та нормативно-правові акти, які є джерелами міжнародного приватного права, поділяються на такі, що: 1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.

До першої групи належать, наприклад, закони держав про міжнародне приватне право. У державах, особливо тих, що належать до "сім'ї континентального права", приблизно з 60-х років широко практикується прийняття зазначених законів, які діють і до сьогодні. Наприклад, прийнятий у 1963 р. в Чехословаччині Закон з міжнародного приватного права та процесу (у редакції Закону 1969 р.) діє сьогодні в Чехії та Словаччині. Чинним є Закон з міжнародного приватного права Польщі 1965 р. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років схвалення законів із зазначених питань активізувалося. Так, Закон з міжнародного приватного права прийнято в Австрії 1978 р., в Угорщині -1979 р.; у Туреччині діяв Закон з міжнародного приватного права та процесу з 1982 p., але нині діє Кодекс Туреччини про міжнародне приватне право та міжнародний цивільний процес від 2007 р.; у ФРН - 1986 р. Одним із найдетальніших щодо регламентації правовідносин є Закон з міжнародного приватного права Швейцарії 1987 p., який налічує близько 200 статей. З 1992 р. однойменний закон діє у Румунії. Відповідно до Закону від 26 червня 1991 р. з деякими змінами у Хорватії, а також у Сербії та Чорногорії діє Закон колишньої СФРЮ "Про вирішення колізій між законом і нормами іноземного права у певних правовідносинах" 1982 р.

До порівняно нових кодифікацій у сфері міжнародного приватного права належить Закон про міжнародне приватне право Венесуели 1998 р. (набув чинності з 6 лютого 1999 р.). Вказаний акт формувався тривалий час, свідченням чого є перший його проект від 1963 p., який хоч і переглядався декілька разів, проте мав значний вплив на кодифікацію міжнародного приватного права в інших латиноамериканських державах (Перу, Мексиці). Лаконічний, компактний, такий, що врахував найновіші тенденції у міжнародному приватному праві та процесі, він (як і Кодекс міжнародного приватного права Тунісу 1998 р.) є чи не найуспішнішим актом кінця XX ст.

У 1998 р. було прийнято Закон про міжнародне приватне право у Грузії. Він охопив не тільки норми матеріального, але і процесуального права. У Словенії діє Закон про міжнародне приватне право і процес 1999 р. У 2002 р. було прийнято Закон про міжнародне приватне право в Естонії, 16 липня 2004 р.- у Бельгії, 4 липня 2007 р.- у Македонії, 27 листопада 2007 р.- у Туреччині (охоплює питання цивільного процесу). 17 травня 2005 р. було прийнято Кодекс міжнародного приватного права Болгарії.

У державах "сім'ї загального права" чинними є Закон з міжнародного приватного права штату Луїзіана 1991 р., Закон про міжнародне приватне право (різні положення), прийнятий у Великобританії 1995 р. Проте, незважаючи на його назву, він присвячений тільки окремим питанням. Цей Закон реалізував пропозиції англійської та шотландської комісій з права, які тривалий час розглядали питання про реформу міжнародного приватного права. Закон набував чинності поступово. Остаточно почав діяти з 1 листопада 1996 р.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного права, взаємності, реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регламентують правовий статус фізичних та юридичних осіб; право власності, зокрема інтелектуальної; зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До вказаних законів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іноземної держави.

В Україні закон про міжнародне приватне право розроблявся тривалий час. Вчені України пропонували прийняти такий закон ще в час існування СРСР (наприклад, В. І. Кисіль). До моменту його прийняття вченими було розроблено декілька законопроектів. Зрештою, Закон України "Про міжнародне приватне право" було прийнято 23 червня 2005 р. Зазначений Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з "іноземним елементом": І) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, в яких тільки спеціальні розділи чи окремі норми регламентують правовідносини з "іноземним елементом". В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів. Такими є, наприклад, норми розділу VI Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. за назвою: "Особливості усиновлення дітей громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями"1. Це також норми Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.; "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. , "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р.; "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" в редакції від 4 жовтня 2001 р., Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.; Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 6 вересня 2001 р. (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2001 р. за № 833/6024) та ін.

Норми міжнародного приватного права містять окремі розділи (частини, книги) цивільних чи сімейних кодексів іноземних держав. Наприклад, у провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 р. набула чинності книга X нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного права та міжнародного цивільного процесу.

Крім законів про міжнародне приватне право та спеціальних розділів (частин, книг) кодексів, в іноземних правових системах є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання приватноправових відносин з "іноземним елементом". Вони доповнюють закони з міжнародного приватного права або ж певною мірою заміняють їх, як це робить Декрет про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії 1974 р.

У Китаї діє Закон про господарські договори, що набув чинності з 1 жовтня 1999 р. Крім того, у державі діють Загальні положення цивільного права КНР, які були прийняті 12 квітня 1986 р., що містять норми стосовно цивільної дієздатності, права власності на нерухоме майно, деліктних зобов'язань, сімейних відносин, спадкування. У 1991 р. прийнято Закон про цивільну процедуру, який охоплює й норми про міжнародний цивільний процес. У зазначеній державі діє низка актів, що визначають правовий режим іноземних інвестицій та іноземного капіталу, правовий режим особливих економічних зон, передачі технології. Законодавче регулювання в цій державі доповнюється керівними вказівками Верховного народного суду.

Чимало держав, особливо тих, що розвиваються, приймають інвестиційні кодекси чи спеціальні інвестиційні закони, в яких визначаються: правове положення змішаних підприємств; правила націоналізації приватної іноземної власності; переведення платежів; положення про арбітраж тощо. Таким є, наприклад, Інвестиційний кодекс Алжиру 1994 р. У багатьох латиноамериканських державах діють спеціальні закони про придбання іноземних технологій.

Схожим чином регламентуються цивілістичні правовідносини з "іноземним елементом" у багатьох державах "сім'ї континентального права". Наприклад, колізійні норми щодо регулювання цих відносин є в розділі 11 Сімейного кодексу Болгарії 1985 р., в окремому розділі Цивільного процесуального кодексу (в редакції 1983 р.) цієї ж держави. Окремі норми, спрямовані на регулювання певного кола правовідносин з "іноземним елементом", містять, наприклад, Закон Болгарії про зобов'язання і договори 1950 р.; Закон про морське право Польщі 1961 р.

У державах "сім'ї загального права" нормативних актів щодо регулювання відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать, зокрема, закони про імунітет держави (наприклад, прийнятий у Великобританії 1978 р.), деякі інші.

Сьогодні у зазначених державах нормативні акти, окремі правила яких спрямовані на регулювання відносин з "іноземним елементом", ухвалюються дедалі частіше. Так, у Великобританії значення для міжнародного приватного права мають норми законів про арбітраж 1975 р., про заповіти 1963 р., про усиновлення 1968 р., про визнання судових рішень про розлучення та окреме проживання подружжя 1971 р., про докази в судочинстві в інших державах 1975 р., низка законів, що регулюють питання морських, залізничних, автомобільних перевезень і т. ін.

У США і Великобританії певне значення мають приватні кодифікації, складені на основі узагальнення судових прецедентів. Найвідоміша кодифікація в Англії міститься в курсі Дайсі, а в США - у складеному в 1934 р. Американським інститутом права "Зводі законів про конфлікт законів" на основі тритомного курсу Біля та у другому "Зводі законів про конфлікт законів", що вийшов у світ 1971 р.