Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2.2.2. Середньовічне міжнародне право

Історії міжнародного права, як і історії розвитку міжнародно-правової думки, властивий континуїтет і наступність. Але в окремі періоди, коли міжнародні відносини кардинально змінюються, відповідні трансформаційні процеси захоплюють і міжнародне право. За всю історію еволюції міжнародного права можна виокремити п'ять основних трансформаційних етапів: 1) трансформація традиційних правил поведінки в раннє міжнародне право в період формування вождеств і протодержав ("квазітрансформація", або стадія, на якій легітимізують норми міжнародного спілкування, їм надають юридичну силу й оформленість, яка завершується на етапі становлення стародавніх держав); 2) трансформація періоду розпаду "пірамідальної" системи міжнародного права (етап переходу до раннього середньовіччя)! 3) трансформація середньовічного права у класичне (межею між цими типами міжнародного права прийнято вважати укладення Вестфальського миру 1648 р.); 4) трансформація XVIII-XIX ст. і перехід до позитивістського міжнародного права цивілізованих націй; 5) трансформація міждержавного міжнародного права у зв'язку з кризою інституту держави як основного та єдиного Його суб'єкта з поступовим нарощуванням у ньому компонента прав людини (з середини XX ст.).

На окремих етапах еволюції міжнародного права відбувались свої специфічні трансформаційні зрушення: у період переходу від міжнародного права вождеств і нестабільних ранніх держав до міжнародного права стабільних стародавніх держав, міжнародно-правові зміни в середньовіччі в результаті папської революції, зміни внаслідок криз, викликаних Першою і Другою світовими війнами XX ст., у процесі деколонізації, розпаду двополярної системи, в зв'язку з глобалізацією міжнародних відносин та ін. Як правило, трансформація відбувається у спосіб, який важко піддається зовнішній формалізації (еволюція, гармонізація, універсалізація, глобалізація чи, навіть, звичайний розвиток). Тоді динаміку внутрішніх змін можна виявити на певній історичній віддаленості від цих змін або на достатньо очевидних змінах, які неважко виявити на час їх реалізації: 1) акультурація (зміна чи поширення міжнародного права в результаті впливу більш розвиненого субрегіонального, регіонального чи комплексно-регіонального права); 2) уніфікація (спосіб вироблення в окремому субрегіоні, регіоні або на універсальному рівні спільного узгодженого міжнародно-правового комплексу норм); 3) інтеграція (об'єднання локальних, партикулярних норм міжнародного права в субрегіональні, субрегіональних у регіональні, а останніх в універсальні, з анулюванням, відміною чи зміною норм, що суперечать або не узгоджені з нормами відповідно більшої сфери дії); 4) дифузія (засіб перетворення міжнародного права через проникнення в нього норм на основі запозичення, рецепції більш ефективних правових приписів); 5) колонізація (примусово-насильницьке поширення міжнародно-правових стандартів на країни з менш розвинутою міжнародно-правовою культурою) та ін.

Найбільш тривалою була трансформація стародавнього міжнародного права в середньовічне, в ході якої була сформована структура, основні інститути і перші галузі феодального міжнародного права. У середньовічному міжнародному праві структуризацію окремих інститутів можна виявити за предметом і методом регулювання. Так, у праві міжнародних договорів формують окремі сукупності норм щодо укладення угоди; правила, що встановлюють зобов'язання щодо виконання договорів, визначають умови ратифікації, нечинності, припинення дії договору, пролонгації та ін.; у посольському праві формують нові підінститути: дипломатичних рангів і класів, повноважень, вірчих документів; процедури дипломатичних переговорів, дипломатії на вищому рівні, а згодом статусу постійних дипломатичних представництв, консулів та ін.; у торговельному праві формується інститут найбільш сприятливого режиму, остаточно поділяють об'єкт правового регулювання на публічно-правову та при ватно-правову торгівлю, започатковуються нові інститути ярмарків, привілеїв, остаточно закріплюється принцип взаємності як основа торгівлі, вводиться інститут колективного управління в торговельних колоніях тощо. Не менш відчутно відбувається структуризація і в інших інститутах (у морському праві формують комплекс норм стосовно режиму морських просторів, свободи судноплавства, рибальства, статусу міжнародних рік та ін.; в інституті мирного вирішення міжнародних спорів до класичних третейських судів додають слідчі й узгоджувальні комісії, інститут посередництва Папи Римського та ін.; в праві війни разом зі стародавніми інститутами (оголошення, ведення і припинення війни) утверджується інститут поєдинків між правителями, облоги як заміни воєнних дій, лицарства, морського та суходільного нейтралітету, статусу власності, призових судів тощо.

Структуризація середньовічних інститутів міжнародного права на підінститути привела до формування галузей. У період феодальної роздробленості (X-XIII ст.) складаються окремі галузеві комплекси ще з не дуже тісними і тривалими міжгалузевими зв'язками. А з періоду утворення великих феодальних станових монархій, і особливо з початком абсолютизму (XIII-XV ст.), можна говорити про активне формування практично всіх відомих галузей цього права (першими утворюються ті з них, що регулюють найбільш важливі види зносин; право міжнародних договорів, війни, посольське, торговельне, морське право).

У середні віки закладається такий механізм утворення галузі міжнародного права: 1) існуючі комплекси норм та вже утворені інститути, які мали спільний об'єкт (предмет) регулювання (вид міжнародних відносин - посольські, договірні, торговельні тощо), об'єднують у відповідну галузь з укріпленням внутрішніх зв'язків між ними; 2) в основу утворення галузей покладено відповідний імперативний (галузевий) принцип ("pacta sunt servanda" недоторканність послів, свободи відкритого моря, найбільш сприятливого режиму торгівлі та ін.); 3) залежно від виду відносин, що є об'єктом регулювання галузі, формуються її основоположні джерела (одна галузь може формуватися переважно на основі міжнародних звичаїв, в іншій превалює договір, третя формується на основі кодифікації окремих її інститутів, інша - має доктринальні джерела (як проекти "вічного миру").

У середньовічний період досить відчутно розвивається міжнародно-правова думка. В Європі можна виділити два основних напрями формування міжнародно-правової ідеології: світський і релігійний (християнський), кожен з яких мав свої піднапрями й етапи становлення. Так, у світському напрямі виокремлюють: ранньосередньовічний період (А. Боецій, М. Кассіодор, Іордан, І. Еругената ін.); основні напрями їх досліджень - пристосування античної міжнародно-правової думки і практики до нових умов, обґрунтування світської влади, розкриття особливостей міжнародної правосуб'єктності, започаткування теорій "вічного миру" як основи європейського правопорядку тощо; етап становлення середньовічної міжнародно-правової доктрини (Дж. Солсбері, А. Данте, В. Оккам, П. Дюбуа, М. Падуанський, М. Кузанський, К. Пізанська, І. Подебрад та ін.) - етап завершення формування середньовічних міжнародно-правових концепцій світової монархії, взаємодії світської і церковної влади, справедливості та рівності у міжнародних відносинах, проектів "вічного миру", побудови міжнародної системи держав на основі справедливості; й етап формування національних шкіл і власне науки міжнародного права. Не менш важливим витоком для формування науки цього права були фундаментальні праці мислителів теологічної міжнародно-правової ідеології (А. Медіоланський, А. Блаженний, Папи Римські Лев І, Григорій І, Геласій І, Микола І, Св. Авітус, І. Севільський, А. Алкуїн, Агобард, Р. Гинкмар, Граціан, каноністи і коментатори, Т. Аквінський, якого теологи вважають родоначальником науки цього права, Ф. Вітторіа, Д. Сото, Ф. Суарес та ін.).

Відбувалися й зміни в розвитку правової думки інших середньовічних регіонів. В Індії вона розвивалася на біполярних засадах: мусульманській ідеології і доктринах країн Арьяварти, які зберегли спадковість індійських міжнародно-правових поглядів. У цьому регіоні різко знизилося значення, яке раніше надавалося інституту нейтралітету. В Китаї правителі й мислителі продовжують трансформувати до нових умов синоцентристську ідеологію, що призвело до існування в офіційній доктрині трьох курсів, які не збігалися: 1) з китайськими державами - доктрина світоупоряджувальної монархії з "Сином Неба" на чолі; 2) з некитайськими державами, які визнавали його перевагу, в доктрині діяло те саме положення, а на практиці Китай проводив політику м'якого покровительства; 3) з некитайськими державами, які не визнавали китайської зверхності, офіційно діяла ця сама доктрина, а на практиці Китай чинив залежно від конкретної ситуації (від застосовування сили до бойкоту чи ізоляції супротивника).

У цей період відчутно заявили про себе ісламські міжнародно-правові доктрини. Тут уперше на регіональній основі формується наука міжнародного права з властивими їй специфічними методами дослідження, доктрині надається пріоритетне значення як джерелу міжнародного права, започатковується кодифікація, індивід визнається суб'єктом міжнародного права та ін.

Загалом можна констатувати, що в середньовічному міжнародному праві були закладені всі основоположні засади класичного міжнародного права, а в середньовічній міжнародно-правовій думці - витоки класичних доктрин, шкіл і науки міжнародного права.