Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.5. Принцип невтручання у внутрішні справи

Кожна держава, виходячи з принципу суверенітету, має право самостійно та незалежно від інших держав вирішувати справи, які входять до її внутрішньої компетенції. До таких належать усі ті справи, щодо яких держава не зв'язана міжнародними зобов'язаннями.

Відповідно до п. 7 ст. 2 Статуту ООН, ООН не має права на втручання у справи, які входять до внутрішньої компетенції держави. Декларація про принципи міжнародного права покладає такий обов'язок на держави, встановлюючи, що жодна держава або група держав не мають права втручатися прямо чи непрямо з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи будь-якої іншої держави. Як наслідок, збройне втручання і всі інші форми втручання чи будь-які загрози, спрямовані проти правосуб'єктності держави або проти його політичних, економічних і культурних основ є порушенням міжнародного права. Забороненими є застосовування чи заохочування застосування економічних, політичних засобів чи засобів будь-якого іншого характеру з метою добитися підпорядкування собі іншої держави в здійсненні нею своїх суверенних прав і отриманні від цього якихось переваг. Жодна держава не має права організовувати, розпалювати, фінансувати, підбурювати або допускати підривну, терористичну чи збройну діяльність, спрямовану на насильницьке повалення конституційного ладу іншої держави, а також сприяти такій діяльності чи втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі.

Кожна держава володіє невід'ємним правом вибирати собі політичну, економічну, соціальну та культурну систему. Тому держава самостійно визначає форму правління, державного устрою, політичного режиму, систему оподаткування, митні правила, підстави та порядок притягнення до кримінальної відповідальності та багато інших питань.

Принцип невтручання не розповсюджується на випадки, передбачені гл. 7 Статуту ООН, зокрема, коли Рада Безпеки ООН вирішить, що наявна ситуація вимагає застосування примусових заходів для підтримання чи відновлення міжнародного миру та безпеки. У такому разі можна констатувати, що вказані питання перестають належати до внутрішньої компетенції держави та набувають міжнародного значення.

4.6. Принцип територіальної цілісності

Без державної території немислиме існування будь-якої держави. Територія служить матеріальною базою існування держави. У межах території держава здійснює свій суверенітет. Тому принцип територіальної цілісності має особливе значення, що пов'язується з його метою захистити неподільність державної території.

Незважаючи на те, що Статут ООН та Декларація про принципи міжнародного права не виокремлюють принцип територіальної цілісності як самостійний принцип міжнародного права, його елементи можна віднайти, аналізуючи принципи суверенної рівності держав та незастосування сили.

Як самостійний, принцип територіальної цілісності сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 р. Вказаний документ розкриває і його зміст, за яким на держави покладаються такі обов'язки: поважати територіальну цілісність кожної держави; утримуватися від будь-яких дій, які є несумісними з цілями та принципами Статуту ООН, проти територіальної цілісності, політичної незалежності та єдності будь-якої держави-учасниці; утримуватися від того, щоб перетворити територію одна одної в об'єкт воєнної окупації чи інших прямих або непрямих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об'єкт набуття з допомогою таких заходів чи загрози їх здійснення. Набуття території в порушення цього принципу вважається незаконним.

Принцип територіальної цілісності не забороняє правомірні територіальні зміни, які допускаються нормами міжнародного права, передусім унаслідок домовленості між відповідними державами.