Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Юридичні особи.

Як згадувалося вище, крім класичних суб'єктів міжнародного права, існують суб'єкти міжнародних відносин, питання про міжнародну правосуб'єктність яких вважається спірним. До них варто віднести фізичні та юридичні особи. Відразу потрібно зазначити, що більшість учених нині заперечують можливість надання таким особам міжнародної правосуб'єктності. Вони обґрунтовують свою позицію відсутністю у таких осіб усіх ознак, необхідних для володіння міжнародною правосуб'єктністю.

Проте така позиція не є безспірною. Існує група вчених, котрі визнають фізичних та юридичних осіб суб'єктами міжнародного права. При цьому вони, як правило, посилаються на Консультативний висновок Міжнародного суду в справі "Про відшкодування шкоди, заподіяної на службі ООН" від 11 квітня 1949 р., де, зокрема, зазначено, що у Суб'єктів міжнародного права може бути різний обсяг правосуб'єктності. Таким чином, фізичні та юридичні особи необов'язково мають відповідати всім критеріям, необхідним для виникнення міжнародної правосуб'єктності.

Фізичні особи.

Основними аргументами, які засвідчують наявність у таких осіб міжнародної правосуб'єктності, є такі:

- здатність фізичної особи володіти правами і виконувати обов'язки, що безпосередньо виникають із норм міжнародного права. Так, значну кількість міжнародних актів у сфері прав людини адресовано безпосередньо фізичним особам. До таких, зокрема, можна віднести Пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенцію про захист основних прав і свобод людини 1950 р. та інші, на які можна безпосередньо посилатися як у національних, так й у міжнародних органах;

- можливість брати участь у міжнародних правовідносинах, Фізична особа, зокрема, стає безпосереднім учасником міжнародних відносин у випадку, коли звертається у міжнародні органи, наприклад, Європейський суд прав людини. Схожа ситуація виникає у випадку звернення особи в порядку, передбаченому Резолюцією 1503, тощо;

- здатність фізичної особи нести відповідальність, що виникає безпосередньо із норм міжнародного права. Упродовж двох останніх десятиліть почастішали випадки притягнення особи до кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права. При цьому варто зазначити, що така відповідальність не опосередковується застосуванням національного законодавства, а виникає безпосередньо із норм міжнародного права і, як правило, її застосовують органи міжнародної юстиції.

Юридичні особи.

Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу питання про міжнародну правосуб'єктність юридичних осіб, необхідно зауважити, що їх можна розділити на декілька видів, зокрема: національні юридичні особи та ТНК. Іноді до них також відносять міжнародні неурядові організації. І якщо між першими двома видами нині немає якоїсь принципової відмінності, то правовий статус, а отже, й обсяг міжнародної правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій має свої особливості.

Більшість авторів справедливо зазначають, що при вирішенні питання про міжнародну правосуб'єктність національних юридичних осіб та ТНК варто виходити із тих самих міркувань, що й стосовно фізичних осіб. Як відомо, міжнародні акти надають права не лише фізичним особам. Деякі з них адресовані також і юридичним особам. Вони можуть брати безпосередню участь у міжнародних правовідносинах, нести відповідальність за порушення норм міжнародного права тощо.

Що ж до міжнародних неурядових організацій, то, крім усього сказаного вище, норми міжнародного права передбачають певні особливості їх правового статусу. Основною із таких є можливість надання їм консультативного статусу при міжнародних міжурядових організаціях. Так, наприклад, щодо отримання консультативного статусу в ООН, то питання врегульоване Резолюцією ЕКОСОР1996/31 від 25 липня 1996 р. Цей документ передбачає, що для отримання консультативного статусу неурядова організація має відповідати низці критеріїв, зокрема: вона повинна мати представницький характер, тобто її членами повинні бути фізичні особи; вона має у своєму розпорядженні "відповідні механізмами звітності перед своїми членами"; її члени "здійснюють ефективний контроль над її політикою та діяльністю шляхом використання права голосу і через інші відповідні демократичні та транспарентні процеси прийняття рішень". Діяльність такої організації повинна охоплювати коло питань, які входять у сферу ЕКОСОР. У разі одержання такого статусу організація отримує права, які дають змогу брати участь у роботі ООН, зокрема в обговоренні питань, які входять до її компетенції. Таким чином, обсяг правосуб'єктності неурядової організації суттєво розширюється у випадку набуття нею консультативного статусу.

Отже, варто зазначити, що тепер фізичні та юридичні особи володіють окремими елементами міжнародної правосуб'єктності, проте її обсяг занадто малий для того, щоб їх можна було вважати повноцінними суб'єктами міжнародного права.