Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 8.1. Поняття населення в міжнародному праві

8.1. Поняття населення в міжнародному праві

Сучасна доктрина, як й існуючі норми міжнародного права, зокрема Конвенція про права та обов'язки держав 1933 р., наголошує: поряд із територією наявність постійного населення є однією з основних ознак держави. Під населенням у міжнародному праві розуміють сукупність усіх індивідів, які проживають у конкретний момент на території тієї чи іншої держави і підпорядковуються її юрисдикції.

Загальноприйнято поділяти все населення на декілька категорій: громадян, іноземців (громадян інших держав) та осіб без громадянства (апатридів). Іноді виокремлюють й інші категорії населення, зокрема осіб із подвійним громадянством (біпатридів). Однак в абсолютній більшості держав не передбачено особливого правового статусу осіб, що володіють подвійним громадянством. За національним законодавством, їх розглядають або як громадян указаної держави (у випадку, коли володіють її громадянством), або як іноземців. Г. Мелков зазначає, що законодавство Латвії окремо виділяє ще одну особливу категорію населення - так званих негромадян45. До них відносять осіб, які постійно проживають на території цієї держави, однак не виконали особливих процедур для набуття громадянства.

Крім того, особливий правовий статус передбачено для біженців і осіб, що шукають притулок. Варто також зауважити, що всі особи, які хоча і знаходяться на території певної держави, але користуються дипломатичними імунітетами і не належать до складу населення. Таким чином, ключовою ознакою, необхідною для віднесення тієї чи іншої особи до населення держави, є поширення на цю особу юрисдикції держави. Остання здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції: законодавчу, адміністративну та судову.

Правовий статус населення на території певної держави в основному зумовлює її національне законодавство. Така ситуація склалася історично і є логічним втіленням виключного суверенітету держави на її території. Однак із розвитком міжнародного права воно все більше впливає на правове регулювання статусу населення загалом та окремих його груп. Можна виокремити дві основні групи норм міжнародного права, які регулюють питання, пов'язані зі статусом населення, а саме: 1) норми, які встановлюють загальні стандарти правового статусу індивіда; 2) норми, які є безпосередніми підставами для виникнення суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Норми міжнародного права визначають перелік основних прав, свобод, обов'язків людини і громадянина, встановлюють їх зміст та загальні принципи реалізації. Вони також встановлюють особливості правового статусу іноземців та їх дипломатичний захист, реадмісію тощо. Норми міжнародного права регулюють спірні питання, що виникають у зв'язку з наявністю в особи подвійного громадянства. Вони визначають особливості правового статусу дипломатичного персоналу та встановлюють випадки, коли на них поширюється юрисдикція держави перебування. До сфери регулювання міжнародного права відносять також питання співробітництва держав з питань екстрадиції. Норми міжнародного права передбачають заходи, які мають на меті запобігання виникненню випадків безгромадянства. Саме нормами міжнародного права встановлюються особливості правового статусу біженців та осіб, що шукають притулок. Крім того, норми міжнародного права передбачають обов'язок держав захищати своє населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток, злочинів проти людства, встановлюють загальну заборону рабства. Вони також передбачають, що міжнародна спільнота зобов'язана контролювати стан виконання норм міжнародного права, які регулюють права та свободи людини, й у випадку встановлення грубих порушень цих положень передбачають відповідальність держав та винних осіб за такі правопорушення. Ними передбачено можливість використання сили, в тому числі військової, для запобігання та припинення таких порушень, у разі якщо держава самостійно не здатна це зробити. Вони регулюють низку інших питань.