Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 13.6. Міжнародно-правовий режим Арктики і Антарктики

Міжнародною рікою називають ріки, що протікають територією двох чи більше держав або розмежовують їх території (Рейн, Дунай, Амазонка). Особливість правового статусу міжнародних рік полягає в тому, що відповідні ділянки рік входять до складу державної території, але разом з тим виступають частиною єдиної водної системи.

Міжнародні ріки мають особливе стратегічне значення для здійснення судноплавства в цілях економічного, військового, наукового співробітництва. Залежно від цього міжнародні ріки можуть бути як судноплавними, так і несудноплавними. Водночас такі фізико-географічні критерії, як судноплавність чи несудноплавність, вихід до моря, жодним чином не впливають на міжнародно-правовий статус ріки.

Правовий режим використання міжнародних рік і каналів визначають норми національного і міжнародного права. Вперше правила стосовно використання вод міжнародних річок були закріплені на Віденському конгресі 1815 р. Сьогодні прибережні держави укладають спеціальний міжнародно-правовий акт, який регулює питання, пов'язані з особливостями навігації на міжнародних річках. Одним із основоположних принципів, який використовують під час судноплавства у водах міжнародної ріки, є принцип свободи судноплавства. Разом з тим прибережні держави відповідно до норм національного права встановлюють власні правила щодо доступу військових суден третіх держав у міжнародні ріки, обов'язковості лоцманської проводки суден у небезпечних ділянках міжнародної ріки тощо.

Режим використання річки Дунай регулюється положеннями Конвенції про режим судноплавства на річці Дунай 1948 р. та двома протоколами 1998 р. Судноплавство на річці Дунай є вільним і відкритим для держав, громадян усіх держав та здійснюється на основі рівності щодо сплати портових і навігаційних зборів. Існують конкретні обмеження стосовно судноплавства військових суден у водах Дунаю. Так, прохід військових суден можливий лише за згоди прибережної держави. Іншим важливим положенням, закріпленим Конвенцією, є створення Дунайської комісії. Цей орган забезпечує постійний контроль за виконанням положень Конвенції. До компетенції Дунайської комісії належить низка питань, як-от: розробка навігаційних карт, довідників" прийняття бюджету комісії, уніфікація правил нагляду за навігацією тощо. До складу Дунайської комісії входить по одному представнику від придунайських держав - учасниць Конвенції. Рішення Дунайської комісії приймають більшістю голосів. Офіційні мови Комісії - англійська та французька.

13.6. Міжнародно-правовий режим Арктики і Антарктики

Антарктика - це територія, розташована довкола Південного полюса Землі, яка включає прилеглий до неї материк Антарктиду, шельфові льодовики й острови. Після відкриття Антарктиди російською експедицією у 1818-1821 рр. територія Антарктики залишалась предметом гострих територіальних суперечок (1908 р., 1917 р.) збоку США, Великої Британії, Чилі, Аргентини та інших країн. В умовах боротьби за націоналізацію територій Антарктики та її природних ресурсів визріла потреба у встановленні міжнародно-правового режиму Антарктики. З цією метою у 1959 р. держави підписали Договір про Антарктику.

Одним із найбільших здобутків Договору варто вважати призупинення висунення територіальних претензій на простори Антарктики з боку держав на строк дії Договору. З огляду на те, що Договір є безстроковим міжнародно-правовим актом, вирішення територіальних суперечок у такий спосіб є цілком прийнятним у наш час.

Сучасний міжнародно-правовий режим Антарктики характеризується принципами демілітаризації та нейтралізації території. Створення військових баз, випробування зброї є забороненим на її території. Крім того, Антарктика не може бути у випадку війни перетворена у театр воєнних дій. Водночас Договір передбачає широкі можливості для держав щодо свободи досліджень в Антарктиці, зокрема обміну інформацією стосовно наукових робіт, обміну науковим персоналом, вільного доступу до результатів наукових досліджень.

Особливу увагу приділяють і захисту навколишнього середовища Антарктики. Загальні положення, присвячені цьому питанню, закріплені Договором про Антарктику 1959 р. Натомість розгорнута правова регламентація захисту і збереження флори і фауни в Антарктиці може встановлюватись спеціальними міжнародно-правовими актами (Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 р., Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. тощо).

Арктика, на відміну від Антарктики, охоплює простори Земної кулі, розташовані довкола Північного полюса, включно з Північним льодовитим океаном, прилеглими частинами Атлантичного і Тихого океанів. В основу правового режиму Арктики покладено принцип "сектора", відповідно до якого її територія поділена на полярні сектори міжприарктичними державами - США, Канадою, Данією, Норвегією і Російською Федерацією. Використання концепції секторів Арктики, що розглядає територію Арктики як сухопутне продовження території приарктичних держав, не є загальновизнаним у міжнародному праві. У Концепції відсутнє також міжнародно-правове закріплення.

Правовий режим Арктики визначається головним чином національним законодавством приарктичних держав і стосується таких питань, як захист навколишнього середовища, судноплавство тощо. Держави в односторонньому порядку приймають такі внутрішньодержавні акти, що визначають правове регулювання відносин з іншими державами у відповідному секторі Арктики, що належить державі. Так, згідно з законом Канади про запобігання забрудненню арктичних вод 1970 р., застережено її право на примусову зупинку суден не лише в її територіальних водах, а й прилеглих до побережжя Канади водах, у питаннях захисту навколишнього середовища.

Існуючий правовий режим в Арктиці передбачає також дію норм і принципів міжнародного морського права у морських просторах секторів Арктики. В таких умовах виникають труднощі у правовому регулюванні використання секторів Арктики, які входять до складу державної території приарктичних держав і регулюються національним законодавством, та судноплавства у морських просторах секторів Арктики, на які поширюється дія норм міжнародного морського права.

З огляду на те, що із заснуванням Арктичної ради 1996 р. передчасно говорити про початок процесу інтернаціоналізації Арктики, її правовий режим залишиться у незмінному вигляді. Оформлення міжнародно-правового статусу Арктики у спосіб укладення міжнародного договору безумовно забезпечить правову основу існуючому режиму використання Арктики або прокладе шлях до якісно нового підходу.