Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 111-12. Обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, с обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи Іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, проте, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення мас бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Відповідно до частини першої коментованої статті господарський суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, вказує на недоліки, які необхідно усунути при новому розгляді. Обов'язковість вказівок господарського суду касаційної інстанції поширюється лише на ту справу, щодо якої вони надані та в межах передбачених ст. 1117ГПК.

Згідно з положеннями ст.ст. 126, 129 Конституції України та ст. 47 закону України про судоустрій і статус суддів суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя незалежний від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. При цьому, невиконання господарським судом, під час нового розгляду справи, обов'язкових вказівок вищестоящого суду, може спричинити певні правові наслідки. Порушення цих вказівок може стати причиною скасування судового рішення в процесі його перевірки в подальшому апеляційною та касаційною інстанцією. Однак підставою для скасування в такому випадку є не сам факт невиконання вказівок вищої інстанції, а наявність в судовій ухвалі вад, про які йшлося у вказівках і які залишилися не усуненими.

У ст. 11111 ГПК зазначається, що за наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову, у якій міститься положення щодо дій, які повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд.

У частині другій коментованої статті сформульовано важливе правило, яке забороняє господарському суду касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, вирішувати наперед питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права підлягає застосуванню і характер рішення, яке має бути прийнято господарським судом першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд касаційної інстанції може в своїй постанові запропонувати господарському суду першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді оцінити ті чи інші докази, встановити наявність тих чи інших істотних обставин справи, зробити висновки про те, чи підлягають застосуванню до спірного відношенню конкретні норми права.

У п. 12 роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII.

Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що вказівки викладені у постанові ВГСУ повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані у прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Відповідно до ст. 1117 Вищий господарський суд України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, відтак вказівки щодо не встановлених обставин та допустимість того чи іншого доказу касаційна інстанція надавати також не може.

Суд касаційної інстанції повинен вказати на неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які призвели до прийняття неправомірного рішення судом першої інстанції чи постанови апеляційної інстанції.