Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення - Пєтков С.В. - Стаття 18. Крайня необхідність

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна школа є менш значною, ніж відвернена шкода.

(Із змінами, внесеними згідно ІЗ Законом України від 05.04.2001 р. № 2342-ІІІ)

(1) Крайня необхідність- це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов'язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

(2) За наявності усіх трьох наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження по справі про адмінправопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю.

Стаття 19. Необхідна оборона

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.04.2001 р. № 2342-ІІІ)

(1) Необхідна оборона - це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов'язковими ознаками необхідної оборони є вчинення дії 1) з метою захисту державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, 2) якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, тобто коли заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

(2) За наявності цих двох наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження по справі про адмінправопорушення, вчинене у стані необхідної оборони, підлягає закриттю.

Стаття 20. Неосудність

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

(1) Не підлягає адміністративній відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок 1) хронічної душевної хвороби, 2) тимчасового розладу душевної діяльності, 3) слабоумства 4) іншого хворобливого стану. Встановлення і засвідчення стану неосудності вимагає проведення комплексної медико-соціальної експертизи спеціалізованими уповноваженими на те установами (див. Закон України "Про психіатричну допомогу").

(2) Неосудність - це психофізичний стан особи, за якого вона під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок 1) хронічної душевної хвороби, 2) тимчасового розладу душевної діяльності, 3) слабоумства 4) іншого хворобливого стану. Неосудність виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Норми коментованого Кодексу встановлюють два критерії, сукупність яких дає підстави для визнання особи неосудною. Це медичний (біологічний) і юридичний (психологічний) критерії.

Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи одного з чотирьох видів захворювань, зазначених у статті 20 цього Кодексу.

Хронічна душевна хвороба - це важковиліковне психічне захворювання, що має тривалий характер і тенденцію до наростання хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч та ін..

Тимчасовий розлад душевної діяльності - це психічне захворювання, яке характеризується раптовим початком, швидким розвитком, відносно нетривалим протіканням і, як правило, закінчується повним одужанням особи: гострий алкогольний психоз, реактивний стан (хворобливий розлад внаслідок тяжкого душевного потрясіння), так звані виняткові стани (патологічне сп'яніння, патологічний ефект, тощо).

Слабоумство - це вроджений чи набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок іншого психічного захворювання, хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності (ідіотія, імбецильність, дебільність).

Інший хворобливий стан - це важкі форми психопатії, душевні розлади, викликані інфекційними захворюваннями, аномалії психіки у глухонімих та ін.

Передбачені коментованою статтею альтернативні ознаки медичного критерію охоплюють основні випадки хворобливого розладу психічної діяльності людини. Медичний критерій документується в медичному діагнозі, однак самого медичного висновку недостатньо для визнання особи неосудною. Для цього і потрібен другий, юридичний критерій.

Юридичний критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати протиправний характер своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного протиправного діяння.

Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом про адміністративну відповідальність як правопорушення.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів захворювань) і юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової ознаки) дає підстави для визнання особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає адміністративній відповідальності.