Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 1.7. Поняття й ознаки права

Право формується у державно організованому суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин. Звичаї, моральні та релігійні норми додержавного суспільства мають другорядне значення, перевага надається правовому регулюванню суспільних відносин.

У сучасній юридичній науці термін "право" використовується у декількох значеннях:

— природне право — можливості людей, націй, цілого людства. Ці можливості належать їх носіям від природи, незалежно від державної волі, та є загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів (право людини на здоров'я, право нації на самовизначення);

— юридичне право в об'єктивному розумінні (система юридичних норм). Право є об'єктивним, оскільки державні загальнообов'язкові правила поведінки існують незалежно від волі та свідомості окремих суб'єктів (учасників суспільного життя);

— юридичне право в суб'єктивному розумінні характеризує певні можливості, які належать суб'єктам і залежать від їхньої волі та свідомості (право громадян на працю, відпочинок тощо, право власності організацій).

Визначаючи ознаки права як державного регулятора суспільних відносин, ми характеризуємо саме юридичне право в об'єктивному розумінні. Отже:

— норми права встановлюються або санкціонуються державою;

— норми права охороняються і забезпечуються, окрім інших засобів, державним примусом;

— право є єдиною системою норм, котра є обов'язковою для всього населення, що проживає на території певної держави;

— право — це система загальнообов'язкових правил, норм, зміст яких чітко визначено у тексті правового документа;

— право виражає загальну волю громадян держави.

Право — це система загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), котрі встановлюються і охороняються державою, виражають загальні інтереси населення держави, спрямовані на регулювання суспільних відносин та задоволення загально-соціальних потреб.

Основні напрями впливу права на людину і суспільство окреслюють поняттям функції права. Виділяють такі види функцій права:

— регулятивну (спрямовану на позитивний правовий вплив із метою упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення заборон, дозволів тощо);

— охоронну (здійснюється органами держави, які приймають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом);

— виховну (виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту);

інформаційну (право інформує людей про волю законодавця);

— оцінювальну (право виступає як критерій правомірності чи неправомірності дій).

1.8. Поняття й структура норм права

Суспільні відносини регулюються нормами, що забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства відповідно до потреб його розвитку. Загальні правила поведінки, що зумовлені об'єктивними закономірностями, мають загальний характер і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу, називають соціальними нормами. Виділяють такі види соціальних норм: норми права, моральні норми, корпоративні норми, звичаєві норми, релігійні норми та ін.

Норма права (правова норма) — це формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки норми права:

— норма права встановлюється або санкціонується державою і закріплюється в офіційних державних актах;

— реалізація правової норми в необхідних випадках забезпечується заходами державного примусу;

— норма права є державним регулятором суспільних відносин;

— норма права є формально визначеною, в ній однозначно закріплюються права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у разі її порушення;

— норма права має загальний характер: адресована невизначеному колу суб'єктів, регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин.

Структура правової норми — це її внутрішня організація, яка виражається у поділі норми права на складові частини: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза (припущення) — це частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, зазначені в диспозиції цієї норми.

Диспозиція (розпорядження) — це частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким дозволяється, забороняється або рекомендується вчинення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов'язки.

Санкція (стягнення) — це частина норми, в якій вказано заходи державного примусу в разі невиконання її диспозиції.

Структуру правової норми можна проілюструвати на прикладі договору найму: якщо наймач узяв у найм майно (гіпотеза), тоді він зобов'язаний утримувати це майно згідно з умовами договору (диспозиція), інакше до нього можуть бути застосовані заходи державного впливу, спрямовані на захист прав наймодавця (санкція).

Види норм права:

1. За галузевою належністю виділяють норми конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального права тощо.

2. За формою виразу припису правові норми поділяють на ті, що зобов'язують (встановлюють обов'язок здійснення активних дій), ті, що забороняють (встановлюють заборону дії) та ті, що уповноважують (надають права).

3. За способом встановлення правил поведінки норми права поділяють на імперативні (формулюють певне правило поведінки, виключають будь-який вибір, і диспозитивні (дають можливість суб'єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків).

4. Залежно від характеру правовідносин, що врегульовуються правовими нормами, розрізняють норми матеріального і норми процесуального права.

5. За часом дії — постійні та тимчасові.

6. За суб'єктами правотворчості: норми органів законодавчої, виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування або всього народу.