Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - Розділ 3. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

3.1. Цивільне право як галузь права

В умовах ринкової економіки та громадянського суспільства визначальне місце у суспільному житті належить відносинам, сторони яких не перебувають у підпорядкуванні одна одної. Правові норми, які регулюють абсолютну більшість таких відносин, утворюють самостійну галузь права — цивільне право, що становить систему юридичних норм, якими регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових та бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Коло учасників відносин, котрі регулюються цивільним правом, є найширшим порівняно з предметом регулювання інших галузей права. Учасниками цивільних відносин є: фізичні та юридичні особи; держава Україна; Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави; інші суб'єкти публічного права.

Основу цивільного права становлять конституційні та галузеві принципи.

До галузевих принципів цивільного права належать:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, окрім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

в) справедливість, добросовісність та розумність.

Форми (джерела) цивільного права. Цивільно-правові норми отримують своє втілення у нормативно-правових актах, систему яких становить цивільне законодавство.

Основою цивільного законодавства У країни е Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України е Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які ухвалюються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України.

Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Оскільки цивільні відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, важлива роль в їх регулюванні, поряд із нормами права, закріпленими у законодавстві, належить договору. Саме у договорі сторони самі, за взаємною згодою, врегульовують відносини між собою, визначають зміст своїх прав та обов'язків, підстави їх виникнення, зміни та припинення.

Свобода договору як галузевий принцип цивільного права, що визначає засади співвідношення законодавства та договору у регулюванні цивільних відносин, розкривається у таких нормативно-правових приписах Цивільного кодексу України: сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, що не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Окремою формою (джерелом) цивільного права є правовий звичай, зокрема звичай ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. За загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Окрім того, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду,

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Цивільні права та інтереси реально існують тільки за умови забезпечення можливості їх захисту. Розрізняють дві основні форми захисту — юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту належать діяльність суду, третейського суду, Президента України, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, нотаріусів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Які суб'єкти та які категорії справ вони мають право розглядати, визначається Цивільно-процесуальним, Господарсько-процесуальним кодексами та іншими нормативними актами. Це є компетенцією або підвідомчістю.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії особи у захисті своїх цивільних прав та прав іншої особи від порушень, протиправних посягань, які здійснюються нею самостійно без звернення до компетентних державних органів. З урахуванням особливостей цивільних відносин саме суд є тим органом, правова природа та характер діяльності якого щодо захисту прав та інтересів сторін цих відносин найповніше відповідає їх природі.

Судовий захист цивільного права та інтересу як конституційний та галузевий принцип цивільного права полягає в тому, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна право-відношення; припинення право-відношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Одним із найпоширеніших способів судового захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, отримала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, отриманих особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) (ст. 22 Цивільного кодексу України).

Важливим способом захисту цивільних прав та інтересів, поряд із відшкодуванням майнової шкоди, є покладення на особу, яка порушила цивільне право чи інтерес, обов'язку відшкодувати моральну шкоду, яка полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 Цивільного кодексу України).