Заробітна платня — це винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором працедавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, її розмір залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (ст. 1 Закону України "Про оплату праці").
Структурно заробітна платня складається з трьох частин: основна, додаткова, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна платня — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок, а також посадових окладів.
Додаткова заробітна платня — це винагорода за працю понад установлені норми за трудові успіхи, за винахідливість і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові Й матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які виплачуються понад встановлені законодавством норми в силу ст. 91 КЗпП України.
Закон України "Про оплату праці" передбачає дві сфери регулювання заробітної платні: на державному і договірному рівнях. Держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності через встановлення мінімальної зарплатні, а також інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати пращ керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи мають дотацію з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також через встановлення податків на доходи працівників.
Мінімальна заробітна платня — один із важливих соціальних стандартів, що застосовується в усіх державах світу. Згідно зі ст. З Закону "Про оплату праці", мінімальна зарплатня — це законодавчо встановлений розмір зарплатні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, погодинна норма праці (обсяг робіт).
В Україні заробітна платня формується на основі тарифної системи, елементами якої є: тарифні сітки; тарифні ставки; схеми посадових окладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики.
Тарифна сітка — шкала (схема), за допомогою якої здійснюється співвідношення в оплаті праці працівників залежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забезпечується вища оплата праці за складнішу роботу.
Тарифний розряд — це показник ступеня складності роботи, що виконується, і рівня кваліфікації працівника. Тарифна ставка І розряду встановлює розмір оплати праці найпростішої роботи: чим складніший вид роботи, тим вищий тарифний розряд. Тарифно-кваліфікаційні довідники (ТКД) становлять систематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.
Під системою оплати праці розуміють спосіб обчислення розмірів винагороди, належної виплати працівникам відповідно до витрат праці, а в деяких випадках — до її результатів. На підприємстві системи оплати праці встановлюються в колективному договорі. Переведення працівників на іншу систему оплати — це зміна суттєвих умов праці, що вимагає попередження працівників за два місяці. Практика виробила дві основні системи, які застосовуються і в "чистому" вигляді, і з різними модифікаціями, — почасову та відрядну. При почасовій системі розмір заробітної платні визначається залежно від тривалості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Відрядна система передбачає визначення заробітку залежно від фактичного виробітку продукції належної якості.
Почасова система може мати такі підвиди: погодинна, поденна, помісячна. Праця оплачується за фактично відпрацьований час: години, дні, місяць. При щомісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці.
Відрядна система також має декілька різновидів. Пряма відрядна — заробіток обчислюється через множення відрядної розцінки на кількість придатної продукції. Непряма відрядна застосовується для допоміжних працівників (наприклад, ремонтників), розмір зарплатні залежить від результатів праці працівників основного виробництва, що обслуговують допоміжні працівники. Відрядно-прогресивна — оплата за продукцію у межах норми — проводиться за незмінними розцінками, а за продукцію понад норму — за прогресивно зростаючими розцінками.
Відрядна система може бути індивідуальною або колективною, залежно від способу організації праці. Індивідуальна застосовується на виробничій дільниці, де забезпечено чіткий облік праці окремих працівників. Колективна відрядна встановлюється за загальними результатами праці бригади. При цьому заробіток розподіляється із застосуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ). Підприємства ухвалюють локальні положення про КТУ, встановлюють конкретні показники, порядок обчислення заробітку. Береться до уваги і кваліфікація працівника. Розмір заробітної платні не може бути нижчим від встановленого розміру мінімальної зарплатні.
Застосовується і така система, як акордна оплата праці — винагорода за виконання комплексу робіт (об'єкт будівництва). Остаточний розрахунок відбувається за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт.
До заробітної платні, окрім основної, вводяться доплати і надбавки. Призначення надбавок з основної оплати праці полягає в тому, щоб стимулювати працівників до підвищення ділової кваліфікації і зростання майстерності, тривалого виконання трудових обов'язків у певній сфері цієї діяльності.
За допомогою доплат, зазвичай, компенсується підвищена інтенсивність праці.
Гарантійні виплати — це суми, що зберігають працівнику зарплатню (повністю або частково) за час, коли він з вагомих причин, передбачених законом, звільняється від виконання трудових обов'язків і за ним зберігається місце праці.
До основних гарантійних виплат належать:
—- виплати працівникам за час виконання державних або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП);
— виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП);
— виплати при службових відрядженнях (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон");
— виплати за час підвищення кваліфікації з відривом віл виробництва (ст. 122 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва");
— виплати за час перебування в медичному закладі на обстеженні (ст. 123 КЗпП);
— виплати донорам (ст. 124 КЗпП, ст. 9 Закону України від 23 червня 1995 р. "Про донорство крові та її компонентів");
— виплати працівникам — авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій (ст. 126 КЗпП);
— виплати за участь у колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору або угоди (ст. 12 Закону України "Про колективні договори і угоди");
— виплати незалежним посередникам, членам примирю-вальних комісій і трудових арбітражів під час роботи у примірювальних органах, тобто за участь у вирішенні колективного трудового спору (ст. 14 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)").
Гарантійні доплати виплачують працівникові у випадку зниження заробітку. До основних видів гарантійних доплат належать:
— доплати неповнолітнім працівникам (ст. 194 КЗпП);
— доплати при переведенні працівника на іншу роботу і при переміщенні (при переведенні на іншу нижче оплачувану роботу і переміщенні — ст. 114 КЗпП, при переведенні на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, — ст. 178 КЗпП) та в інших випадках.
Компенсаційні виплати — це суми, які виплачують працівникам понад оплату за працю для компенсації витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'яжу з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість. Вони також не входять до заробітної платні. До основних видів компенсаційних виплат належать:
— виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 255 "Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість");
— витрати на відрядження при скеруванні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон");
— компенсація за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП);
— виплати при призові на військову службу або проходженні військових зборів (ст. 21, 29 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу");
— при скеруванні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 "Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва");
— компенсація витрат за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок (Норми витрат на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання, затверджені наказом Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України від 12 листопада 1993 р. № 88);
— компенсація окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (Порядок відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1997 р. № 922).
5.6. Відповідальність за трудовим правом
5.7. Охорона праці на виробництві
5.8. Соціальне партнерство за трудовим правом
5.9. Трудові спори: причини виникнення та порядок вирішення
6.10. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю
Розділ 6. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
6.1. Поняття, предмет, система і джерела сімейного права України. Акти цивільного стану
6.2. Порядок і умови укладення шлюбу
6.3. Шлюбний договір