Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 7.6. Види земель та їх правовий режим

Усі землі, які розміщуються в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму всіх земель незалежно від форми власності на землю та її цільового призначення.

Разом із тим, існують і суттєві відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони тощо. За цими та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види.

Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії.

Категорія земель — це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.

Земельний кодекс України (ст. 19) закріплює такі категорії земель:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель має особливий правовий режим, специфіка якого визначається переважно їх цільовим призначенням.

Правовий режим земель — це встановлений законом порядок використання та охорони земель.

Правовий режим земель можна поділити на загальний, який властивий усьому складу земель України; особливий, властивий окремим категоріям земель; і спеціальний, або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам.

Землями сільськогосподарського призначення вважаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Основну частину земель сільськогосподарського призначення займають сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Основним цільовим призначенням цієї категорії земель є їх використання як основного засобу виробництва у сфері сільськогосподарської діяльності. Цим викликані й особливості їх правового режиму, який полягає в охороні земель сільськогосподарського призначення від сільськогосподарського використання. Землі, призначені для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів транспорту і для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські землі або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливій правовій охороні підлягають особливо цінні сільськогосподарські землі, землі дослідних посівів науково-дослідних установ і навчальних закладів. їх вилучення для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених законом.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Межа населеного пункту — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює його територію від інших територій. Рішення про встановлення і зміну меж міст ухвалюється Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад; про встановлення і зміну меж сіл і селищ — Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радою за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

Цільове призначення земель цієї категорії полягає в тому, що вони служать територіальною операційною базою для розміщення житлових, соціально-побутових споруд, об'єктів, призначених для задоволення потреб населення.

Основними складовими частинами земель житлової та громадської забудови є земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і гаражного будівництва, земельні ділянки житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів, земельні ділянки багатоквартирних житлових будинків.

Особливостями правового режиму земель житлової та громадської забудови є використання їх на плановій основі, тобто відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Самостійною категорією земель є також землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Землі природно-заповідного фонду — це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким, відповідно до закону, надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду складаються з двох видів:

1) природних територій та об'єктів (природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ);

2) штучно створених об'єктів (ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків — пам'яток садово-паркового мистецтва).

Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порядок використання їх земель визначається законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. та "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р.

Землям, які належать до цієї категорії, властиві особлива правова охорона, вилучення їх із господарського обігу. Вони, здебільшого, перебувають у державній власності. Закон забороняє вилучення таких земель і використання їх не за цільовим призначенням.

До земель іншого природоохоронного призначення належать:

а) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

б) земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

Землями оздоровчого призначення є землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. До природних лікувальних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі тощо. На землях оздоровчого призначення заборонено діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

Місцевості, які мають природні лікувальні властивості, в установленому законом порядку можуть бути визнані курортами. На територіях курортів встановлюються округа і зони санітарної охорони.

До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, території будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів тощо.

На землях рекреаційного призначення заборонено діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки історії та культури, історико-культурні заповідники, городища, кургани, давні поховання, історичні поселення, інші об'єкти, які мають історико-культурну цінність.

Довкола історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів та комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на дотримання режиму використання цих земель.

Землями лісового фонду є землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, полезахисними лісовими смугами, окремими деревами і групами дерев та чагарниками на сільськогосподарських угіддях тощо.

Особливістю правового режиму цих земель є те, що він повністю підпорядкований правовому режиму лісів, що ростуть на цих землях. Тому правовий режим земель лісового фонду визначається не лише земельним, а й лісовим законодавством, зокрема, Лісовим кодексом України.

Наступна категорія земель — землі водного фонду, до яких належать землі, зайняті водними об'єктами, — морями, річками, озерами, водосховищами тощо, а також землі, виділені під смуги відводу і водоохоронні зони водних об'єктів. Оскільки основним цільовим призначенням цих земель є забезпечення використання й охорони вод, їх правовий режим значною мірою визначається водним законодавством. Землі водного фонду використовуються для задоволення життєвих, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, природоохоронних, промислових, енергетичних, транспортних, рибогосподарських та інших потреб. Особливості правового режиму земель водного фонду визначаються Водним кодексом України.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення є земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Основне цільове призначення цих земель — бути операційною базою для розміщення і функціонування промислових та інших підприємств і об'єктів.

Правовий режим земель цієї категорії визначається багатьма нормативно-правовими актами, зокрема, законами України "Про транспорт", "Про телекомунікації", "Про використання земель оборони" та ін.