Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 13.7. Досудове врегулювання господарських спорів

Інститут досудового врегулювання господарських спорів є правовим засобом, який дозволяє кредиторові захистити порушені майнові права без втручання суду. Наявність такого інституту спонукає суб'єктів господарської діяльності своєчасно, відповідно до договірних зобов'язань, поставляти матеріали, сировину, готову продукцію, надавати послуги, виконувати підрядні роботи тощо. Завдяки йому суди розвантажуються від необхідності вирішення нескладних справ на незначні суми.

Суть досудового врегулювання господарських спорів зводиться, головним чином, до пред'явлення претензії одним контрагентом іншому для своєчасного і належного вирішення господарських непорозумінь. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України (ГПК). Згідно зі ст. 5 цього Кодексу, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення на заставлене майно. Стосовно цих категорій спорів угода сторін про обов'язковість їх досудового врегулювання не може укладатися.

Хоча сфера обов'язкового досудового врегулювання господарських спорів є порівняно вузькою, досудове врегулювання господарських спорів становить самостійний правовий інститут господарського процесуального права, оскільки є якісно однорідною групою правових норм, що містяться в ГПК, а також у транспортних кодексах (Повітряного, Торговельного мореплавства), транспортних Статутах (залізниць України, автомобільного транспорту, внутрішнього водного транспорту) та інших нормативно-правових актах. Його значення полягає в тому, що він виступає правовим засобом, який дозволяє кредиторам — суб'єктам господарювання своєчасно за спрощеним порядком захищати порушені майнові права без втручання суду. Самі ж суди, завдяки зменшенню напливу до них нескладних господарських справ, мають змогу зосереджувати більшу увагу на майнових спорах, вирішення яких вимагає досвіду й професійних знань суддів.

Поняття претензії й претензійного порядку. Претензія (від пізньолат. — praetensio — домагання, вимога) — вимога кредитора до боржника про сплату боргу, відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу), пені, усунення недоліків проданої продукції за договором поставки чи речі за договором купівлі-продажу або виконаної роботи. Претензія у формі заяви викладається тільки в письмовій формі з конкретним наведенням вимог і дотриманням необхідних реквізитів.

Претензійний порядок (порядок пред'явлення претензії) — форма захисту цивільних (господарських) справ, урегулювання спірних питань між кредитором і боржником до передання спору на вирішення судовим або іншим компетентним органам. Кредитор у випадку добровільного невиконання боржником зобов'язання перед ним має право пред'явити до боржника вимогу (претензію), а боржник зобов'язаний дати на неї відповідь в установлений термін. При повній або частковій відмові боржника задовольнити претензію, або неотримання в термін від нього відповіді, кредитор має право пред'явити позов.

Пред'явлення претензії є суб'єктивним правом юридичних осіб і підприємців — фізичних осіб, а надання відповіді на отриману претензію в установленому порядку та в установлений термін є обов'язком господарюючих суб'єктів-боржників. Підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов'язані: а) поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії; б) своєчасно розглядати претензії та за наявності підстав задовольняти їх або давати відповіді в установлені терміни в разі, якщо претензію відхилено повністю чи частково.

Порядок пред'явлення претензій. Відповідно до ст. 6 ГПК, підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушниками цих прав та інтересів звертаються до них з письмовою претензією, в якій зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

ґ) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Однак до претензій до транспортних організацій у спорах з приводу перевезень вантажів додаються оригінали транспортних документів. Так, до претензії, пов'язаної з повною втратою вантажу, додається оригінал рахунка і транспортної накладної, а до претензії про часткову втрату або пошкодження вантажу додаються: оригінал транспортного документа, комерційний акт тощо. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Про це в претензії зазначається. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Терміни пред'явлення претензій. Оскільки для багатьох категорій справ не встановлено їх досудового врегулювання, то в законодавстві немає імперативних норм про загальний термін пред'явлення претензій. Пред'явлення претензій, як уже зазначалося, є суб'єктивним правом, а не обов'язком суб'єктів господарювання. Тим не менш, інтереси беззбиткового господарювання спонукають підприємства та організації, а також підприємців — фізичних осіб пред'являти до своїх боржників претензії з таким розрахунком, щоб у разі незадоволення претензії в установлені терміни мати змогу в межах термінів позовної давності звернутися з позовом до відповідача у господарський суд.

Спеціальні терміни встановлено лише для господарських спорів з приводу перевезення вантажів. Відповідно до ст. 925 Цивільного кодексу і ст, 130 Статуту залізниць України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення, є можливим пред'явлення йому претензії. За загальним правилом, претензія до транспортної організації пред'являється протягом шестимісячного терміну, а претензія про сплату штрафу — протягом 45 днів. Порушення цих термінів є підставою для відхилення претензії, а згодом і позову" оскільки вони є присічними і не підлягають поновленню. Стосовно спорів, що випливають з перевезень вантажів залізничним транспортом, то ст. 130 Статуту залізниць України, залежно від підстав пред'явлення претензій, визначає, кому (вантажовідпранику чи вантажоотримувачеві) надається право звернення до залізниці з претензією.

Згідно зі ст. 7 ГПК, претензія підлягає розгляду в місячний термін, який обчислюється з дня отримання претензії (рис. 13.3).

Рис. 13.3. Терміни розгляду претензій

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством — виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Транспортна організація зобов'язана розглянути пред'явлену претензію й повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом трьох місяців — стосовно претензій, які виникають із перевезень одним видом транспорту; протягом шести місяців — щодо претензій, які виникають із перевезень у прямому змішаному сполученні; протягом 45 днів — з приводу претензій про сплату штрафів.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляють у письмовій формі.

Згідно зі ст. 8 ГПК, у відповіді на претензію зазначається:

а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б) коли претензію визнано повністю або частково, — визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи термін та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, — мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повертаються оригінали документів, отриманих з претензією, а також надсилаються документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про оплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визвано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається вказана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми.

Ст. 10 ГПК процедуру досудового врегулювання господарських спорів поширено на спори, що виникають при укладенні договорів, а ст. 11 ГПК визначає досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів. Підприємства чи організації, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповідати на неї не пізніше 20 днів після отримання пропозиції. Якщо підприємства та організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Вирішення господарських спорів. Розгляд спорів судом. Розгляд справи в господарському суді є основною, центральною стадією господарського процесу, в якій найбільш наочно розкривається зміст діяльності суду і виконуваних ним функцій. Спір має бути вирішено господарським судом у термін не більше двох місяців із дня отримання позовної заяви, а спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено судом у термін не більше одного місяця.

Порядок розгляду справи в господарському суді між юридичними, а також між фізичними суб'єктами підприємницької діяльності визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні. Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їхні права й обов'язки у здійсненні належних їм прав, з'ясовує заявлені клопотання, розглядає заяви щодо відводу складу суду чи судді тощо. Після цього оголошується позовна заява, заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Розгляд справи закінчується постановленням рішення.

Про кожне судове засідання, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх розміщення складається протокол. Це важливий процесуальний документ, в якому відображається суть і зміст процесуальних дій, що були виконані судом, сторонами, іншими особами, котрі беруть участь у справі, та учасниками судового процесу в судовому засіданні під час розгляду справи чи поза засіданням, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, оглядом на місці, забезпеченням доказів.

Відповідно до ст. 81і ГПК, у протоколі судового засідання зазначається:

— рік, місяць, число і місце судового засідання;

— найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

— номер справи і найменування сторін;

— відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їхньої неявки;

— відомості про роз'яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав та обов'язків, зокрема, права заявляти відводи та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта за завідомо неправильний висновок або відмову від надання висновку;

— усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

— усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання. У триденний термін його підписують суддя (суддя — головуючий у колегії суддів). З ним мають право знайомитися сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Вони протягом п'яти днів після підписання протоколу можуть подавати письмові зауваження з приводу допущення у ньому неправильностей або його неповноти. Зауваження на протокол долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження щодо протоколу протягом п'яти днів з дня подання зауваження або мотивовано відхиляє їх. Він може здійснювати фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Прийняття рішення. Судове рішення виступає процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду щодо розгляду і вирішення справи по суті. Ним підтверджується наявність або відсутність між сторонами правовідносин, воно є актом застосування норм матеріального права, має елементи наказу. Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду.

Рішення викладається в письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згідний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, яка приєднується до справи (ст. 82 ГПК).

Постановляючи рішення, господарський суд має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог; зменшувати у необхідних випадках розмір неустойки; стягувати у дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф; відтермінувати або зняти термін виконання рішення.

Стосовно самого змісту й структури рішення господарського суду, яке має бути законним та обґрунтованим і ухваленим іменем України, то воно складається з таких чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної. У кожній з них повинно бути відображено:

— найменування господарського суду, прізвища судді (суддів), час і місце прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову;

— зміст вимог позивача і заперечень (пояснень) відповідача, докази, якими вони обґрунтовуються;

— причини виникнення спору, обставини справи, встановлені господарським судом, докази, що їх покладено в основу рішення, правові норми, якими керувався суд при постановленні рішення;

— остаточний висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково з кожної зі заявлених вимог.

У четвертій (резолютивній) частині рішення при задоволенні позову вказуються конкретні засоби захисту прав та інтересів позивачів. Відповідно до ст. 84 ГПК, суд у цій частині вказує найменування сторони, на користь якої присуджено стягнути грошові суми або яку зобов'язано виконати відповідні дії, термін виконання цих дій.

У спорі, що виник при укладенні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір — умови, на яких сторони зобов'язані його укласти, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютивній частині вказуються найменування акта й органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині). У цій частині рішення також вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Оголошення рішення та набуття ним чинності. Розгляд справи закінчується постановленням рішення, яке оголошується суддею у судовому засіданні після розгляду справи. Воно набуває чинності після закінчення десятиденного терміну з дня його постановлення. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після розгляду справи апеляційною інстанцією.

У складних справах за згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення. У цьому разі воно набуває чинності після десятиденного терміну з дня підписання належно оформленого рішення.

Рішення та ухвали (якщо господарський спір не вирішується по суті) розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку.

Згідно зі ст. 88 ГПК, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, котру було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Суддя за заявою сторони чи державного виконавця повинен роз'яснювати ще не виконані рішення, не змінюючи при цьому їх змісту, виправити допущені в них помилки в написанні чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про це виноситься відповідна ухвала.

У процесі здійснення правосуддя в господарських правовідносинах господарський суд нерідко виявляє суттєві недоліки в діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій, а також їх посадових осіб, порушення ними законодавства.

З метою усунення недоліків та запобігання правопорушень господарський суд постановляє окрему ухвалу, яку надсилає відповідному органу для вжиття заходів щодо усунення недоліків і притягнення до відповідальності винних у цьому осіб.

Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять дії, переслідувані у кримінальному порядку, то він, відповідно до ст. 90 ГПК, надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Перегляд судових рішень в апеляційному порядку. Право на подання апеляційної скарги або апеляційного подання на рішення місцевого господарського суду мають відповідно сторони і прокурор. Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Останній у п'ятиденний термін надсилає отриману апеляційну скаргу або подання разом зі справою апеляційному господарському суду, повноваження якого поширюються на територію розміщення відповідного місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Відкриття апеляційного провадження оформляється відповідною ухвалою про прийняття апеляційної скарги до провадження на підставі розгляду скарги (подання), доданих до неї документів та матеріалів справи. Апеляційний перегляд справи здійснюється протягом двох місяців з дня надходження до апеляційного суду скарги або подання. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Однак він наділений зовсім іншими повноваженнями.

Відповідно до ст. 103 ГПК, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково й прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково й припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За наслідками розгляду (подання) апеляційний суд приймає постанову, яку надсилає сторонам у справі в п'ятиденний термін з дня її прийняття.

Господарським процесуальним кодексом України також врегульовано апеляційний порядок розгляду оскаржених ухвал місцевого господарського суду.

Перегляд судових рішень у касаційному порядку. Термін "касація" походить від латинського cassatio, що означає "скасування". У процесуальній діяльності стосовно господарських судів це — спосіб оскарження рішень місцевих господарських судів та постанов апеляційних судів з підстав недотримання чи неправильного застосування норм матеріального й процесуального права. На відміну від апеляційної скарги та подання прокурора, касаційна скарга й подання вносяться на рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного суду, що набули чинності.

Касаційна інстанція є третьою судовою ланкою. Нею є Вищий господарський суд України. Він переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набуття рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду чинності. Касаційну скаргу подають сторони, а касаційне подання вносить прокурор до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Відповідний суд зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду в п'ятиденний термін з дня її надходження.

Термін розгляду касаційної скарги (подання) такий самий, як і в апеляційній інстанції — двомісячний. Повноваження касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги аналогічні до повноважень апеляційної інстанції. За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) касаційною інстанцією також приймається постанова.

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову

Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набуло чинності, чи постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду України (ст. 111й ГПК).

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набули чинності, відповідно до ст. 115 ГПК, е обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".