Право - Оуенз К. - 8.2. Примус і зловживання впливом

Якщо контракт (або подарунок) одержані за допомогою неналежного тиску, суд може анулювати його. Є дві концепції, на які він при цьому спирається: концепція примусу та концепція зловживання впливом.

8.2.1. Примус

Примус — це поняття загального права, яке спочатку означало насильство чи загрозу насильства. Спершу в разі такого тиску, мабуть, контракт визнавався недійсним. Згодом концепція примусу була розширена: вона охопила не лише насильство над особою та загрозу такого насильства, а й загрозу власності або справі. Нині, як здається, у разі примусу контракт стає таким, що може заперечуватися в суді (див. напр., справу "Пау Он" проти "Лау Иіу Лонг" (1980 р.)).

Різниця між "недійсним контрактом" і "контрактом, що може заперечуватися в суді", величезна: якщо контракт недійсний, то вважається, що він ніколи не був укладений, тому все передане за контрактом майно або виплачені гроші можуть бути повернені; якщо контракт є таким, що може заперечуватися в суді, він вважається дійсним до моменту його розірвання. Це означає, що якщо третя сторона набула права на певні предмети, поки контракт ще був дійсним, попередній власник не може вимагати повернення цих предметів. Пояснення щодо методів, як вимога про анулювання контракту може бути відхилена, див. у розд. 10.

У справі "Юніверс Тенкшипс Інк оф Монровіа" проти Міжнародної федерації працівників транспорту (1982 р.) лорд Скармая визначив два елементи примусу:

1) тиск, що дорівнює насильству над волею жертви;

2) незаконність тиску, що справляється.

У справі "Пау Он" проти "Лау Йіу Лоне" (1980 p.) було ухвалено, що, аби дорівнювати примусу, повинно мати місце насильство над волею за відсутності справжньої згоди. Визначаючи, чи була справжня згода, необхідно розглянути такі чинники:

а) чи протестувала особа, яка нібито стала об'єктом насильства;

б) чи під час того, як ця особа начебто піддавалася насильству, вона мала інший варіант дій, наприклад, звернутися за адекватним засобом судового захисту;

в) чи зверталася вона за незалежною порадою;

г) чи вживала вона після укладення контракту дій, щоб уникнути його виконання.

8.2.2. Насильство чи загроза насильства

Насильство чи загроза насильства дорівнює примусу. Сучасним прикладом є контракт у справі Бартон проти Армстронга (1975 p.). У цій справі Б., директор-розпорядник компанії, обурювався втручанням А., голови. А. був усунутий з посади голови, і Б. був поінформований про те, що головний позичальник компанії не перерахує їй більше коштів. Б. гадав, що якби гроші, які компанія була винна А., було повернуто, то позичальник продовжив би фінансування. А. нахвалявся убити Б. і кілька разів телефонував, погрожуючи. Внаслідок цього Б. уклав контракт, за яким компанія мала заплатити 140 тис. доларів і викупити акції компанії, що належали А. Позичальник однаково відмовився позичити гроші компанії, і вона опинилася в скрутному фінансовому становищі. Рішення: контракт був таким, що може заперечуватися в суді. Примус не повинен бути єдиною причиню для укладення цих контрактів. Оскільки доведено факт незаконного примусу, то саме інша сторона має довести, що погрози не вплинули на рішення укласти контракт.

8.2.3. Незаконний арешт майна і економічний примус

Спершу незаконний арешт майна не був достатнім для заперечення контракту в суді. У справі С кіт проти Біла (1841 р.) Б. заборгував С певну суму орендної плати. С. захопив майно, щоб продати його і покрити борг. Б. уклав угоду з С, що він сплатить борг, а С. поверне за це йому майно. С. повернув Б. майно. Б. повернув частину боргу, але відмовився платити решту, заявивши, що він сплатив уже все, що належало. С. подав позов до суду за порушення контракту. Б. заявив, що контракт необхідно анулювати, бо він уклав його з примусу. Суд ухвалив рішення, що контракт не може бути анульований на підставі примусу, навіть якщо арешт майна був неправильним, бо майно коштувало більше, ніж сума ренти, яку належало внести. Слід було, визнав суд, не укладати контракт, а потім подавати позов до суду з вимогою її анулювати, а натомість подати позов до суду за незаконний арешт майна. Крім того, суд виніс рішення, що якби була повністю заплачена сума, яку вимагав відповідач, то суму, що перевищує належну рентну плату, не можна було б повернути, подавши позов щодо безпідставного збагачення (нині це називається "реституція").

У справі "Юніверс Тенкшипс Інк оф Монровіа" проти Міжнародної федерації працівників транспорту (1982 р.) судно під назвою "Юніверс Сентінел" після розвантаження в Мілфорд Хевен, було "занесене в чорний список" Міжнародною федерацією працівників транспорту (профспілкою) в рамках її кампанії проти суден, що ходять "під зручним прапором", тобто приписаних до портів країн, які не вимагають від них дотримуватися узгоджених міжнародних стандартів, зокрема щодо умов зайнятості їхніх команд. "Занесення до чорного списку" означало, що судно не могло залишити порт. Профспілка дозволила б йому це зробити лише після внесення до її фондів 6480 доларів. Суму було внесено. Після того, як судно залишило порт, власники судна подали в суд позов, вимагаючи повернути їм кошти, посилаючись на економічний примус. Палата лордів ухвалила рішення задовольнити позов, оскільки тиск на власників був незаконним. (Якби акція профспілки проходила в рамках "виробничого конфлікту", як згодом було визначено в статті 29 Закону про профспілки та трудові відносини 1974 p., тиск був би визнаний законним і гроші не підлягали б поверненню.)

Будь-який інший тип неналежного тиску загалом відносять до категорії економічного примусу. В останні приблизно 15 років цей тип примусу визнавався достатнім для заперечення угоди в суді. Однак часом важко провести грань між жорсткою торгівлею і примусом.

У справі "Норт Шипінг Ко" проти "Хюндай" (1979 р.) компанія X. погодилася побудувати судно для компанії Н. за певну суму в доларах США. Долар було девальвовано на 10 %. Тож X. пригрозила відмовитися від контракту про будівництво судна для Н., якщо Н. не погодиться збільшити договірну ціну для компенсування девальвації. Н. неохоче погодилася, оскільки вони вже домовилися про вигідний чартер судна після того, як воно буде готове. Судно було побудоване і доставлене. Протягом 9 місяців компанія Н. не робила спроб повернути свої 10 %, бо X. будувала ще одне судно для неї, і Н. побоювалася, що якщо вони подадуть комерційний позов до завершення будівництва другого судна, то X. може відмовитися від нього. Рішення: згода Н. заплатити додатково 10 % може бути оспорена на підставі тиску. Однак затримка Н. з вимогою повернути гроші означає, що вони підтвердили контракт, а отже, гроші вже не можна повернути.

У справі "Атлас" проти "Кафко" (1989 р.) А. — служба доставки, а компанія К. — імпортер кошиків до Великої Британії. К. виграла контракт на поставку до "Вулвортс" своїх товарів і звернулася до А. з проханням доставити товари з Вісбека до різних крамниць "Вулвортс". Було укладено контракт між А. і К. після того, як працівник А. відвідав склад К. і оглянув взірці товарів, які мали бути доставлені. Було узгоджено ціну — 1,10 фунта стерлінгів за коробку. Однак, схоже на те, що працівник компанії А. лише поверхово оглянув коробки і не зробив замірів, тож потім він був здивований, коли побачив, скільки великих коробок було у вантажі. У трайлери можна було завантажити лише по 200 коробок, тоді як за його підрахунками середній вантаж мав складатися з 400—600 коробок. На цій підставі на зустрічі між А. і К. А. відмовилася транспортувати будь-яку додаткову кількість коробок, поки К. не заплатить мінімум 440 фунтів стерлінгів за трайлер. Успіх К. надто залежав від контракту з "Вулвортс", і К. було б важко, а то й неможливо знайти іншу службу перевезень і вкластися в строки доставки. За якийсь час після згаданої зустрічі один із водіїв А. з'явився в конторі К. з документом, в якому була зазначена нова ціна — мінімум 440 фунтів стерлінгів за трайлер. Керівництво К. неохоче підписало нову угоду, бо якби вони не зробили цього, то А. не доставила б їхні товари. Пізніше К. відмовилася платити за новим тарифом, заявивши, що не було зустрічного задоволення на їхню угоду, що передбачає новий тариф, і що згода на новий тариф була отримана примусом. Рішення: згода на новий тариф була дана з примусу і, більше того, вона не була забезпечена зустрічним задоволенням.

З іншого боку, в справі "Пау Он" проти "Лау Йіу Лонг" (1980 р.) (факти див. у розд. 5 "Зустрічне задоволення") було ухвалено, що загроза порушити контракт про продаж акцій являла собою реалізацію переважного права укладати контракт на вигідних умовах, проти чого закон не передбачає захисту. Це не дорівнює примусу.