Право - Оуенз К. - 8.2.5. Анулювання

У праві справедливості було введене поняття зловживання впливом з метою зняти зі слабкішої сторони тягар контракту, до укладення якого ЇЇ схилили за допомогою неналежного тиску. У деяких випадках неналежний тиск справляється на іншу сторону контракту. Але в дедалі більшій кількості випадків ми стикаємося з проблемою: яка з двох безвинних сторін повинна страждати від правопорушень третьої сторони?

Наприклад, припустимо, що Чоловік хоче взяти позику в банку "Норзерн Бенк". Банк вимагає гарантію, і Чоловік пропонує подружній будинок, яким він володіє разом з Дружиною. Чоловік переконує Дружину підписати відповідні папери, справляючи на неї неналежний тиск або вводячи її в оману щодо обставин позики. Чоловік не може погасити позику, і Банк хоче відібрати будинок, щоб продати його і повернути собі гроші. Постає питання, чи може Банк забрати будинок у свою власність або чи може Дружина добитися анулювання своєї трансакції з Банком на тій підставі, що Чоловік чинив на неї тиск або ввів в оману (залежно від обставин).

У справі "Берклейс Бенк" проти О'Браєпа (1993 р.) Палата лордів прийняла класифікацію зловживання впливом, запропоновану Апеляційним судом у справі "Бенк оф Кредит" і "Коммерс Інтернешнл" проти Абуді (1992 p.). Є дві основні ситуації.

Клас 1. Фактичне зловживання впливом

У цій ситуації немає спеціального зв'язку між сторонами, і особа, яка заявляє про зловживання впливом, має це беззаперечно довести. Слабкіша сторона повинна довести, що контракт було укладено в результаті зловживання впливом з боку сильнішої сторони.

У справі Вільямс проти Бейлея (1866 р.) син дав банку кілька векселів, підробивши підпис батька на їх звороті. На зустрічі, в якій брали участь три сторони, банкір дав зрозуміти, що якщо батько не візьме на себе відповідальності, син буде підданий переслідуванню. Батько погодився дати банкові заставну в обмін на векселі. Рішення: угода була недійсною з огляду на неналежний тиск.

Може видатися, що коли неналежний тиск доведено, контракт все одно вважатиметься дійсним, якщо сильніша сторона в змозі довести, що слабкіша сторона, тим не менше, реалізувала вільну і незалежну волю (див. справу Бартон проти Армстронга (1975 p.)).

Клас 2. Презумоване зловживання впливом

У цій ситуації між сторонами є відносини довіри такого роду, що можна впевнено припустити, що сильна сторона змусила слабкішу сторону до трансакції, зловживаючи цими стосунками. У такому випадку діє презумпція зловживання впливом, і слабкішій стороні не потрібно доводити, що таке зловживання мало місце. Якщо сильніша сторона прагне змусити реалізувати трансакцію, то саме на ній лежить тягар доведення, що слабкіша сторона вступила в трансакцію, реалізувавши вільну і незалежну волю. Було зазначено, що найочевиднішим шляхом зробити це є доведення, що подарунок (або контракт) було зроблено;

"Після того, як донору було пояснено природу і дію трансакції незалежною і кваліфікованою особою так повно, щоб суд був переконаний, що донор (тобто, коли йдеться про договірні відносини, слабкіша сторона) діяв незалежно від будь-якого впливу з боку сторони — отримувача подарунка і повністю усвідомлюючи свої дії; і у випадках, коли немає ніяких інших обставин, це може бути єдиним засобом, за допомогою якого сторона — отримувач подарунка може спростувати презумпцію" (Інч Норіа проти Біна Омара (1929 р.)).

Суд, однак, перед поданням цих зауважень, зазначив, що судді не були готові прийняти думку, що незалежна юридична порада є єдиним шляхом спростування презумпції, так само як і ту думку, що якщо порада була дана, вона мала бути прийнята.

Одним з елементів презумованого зловживання впливом, який не поширюється на випадки фактичного зловживання впливом, є те, що сторона, яка прагне анулювати контракт (або подарунок), має довести, що трансакція була їй явно на шкоду.

Презумоване зловживання впливом буває двох типів.

Клас 2А

Певні відносини є підставою для презумпції про зловживання впливом як питання права. Визначеними категоріями спеціальних відносин є відносини між адвокатом і клієнтом, лікарем і пацієнтом, батьками і дитиною. Зауважте, дитина вважається "емансипованою", лише якщо може вважатися такою, що звільнилася від впливу батьків — в одному випадку (справа Ланкашир Лоунс проти Блек (1934 p.)) було ухвалено рішення, що презумпція зловживання впливом мала місце у справі заміжньої жінки, яка, тим не менше, все ще залишалася під величезним впливом своєї матері.

Чоловік і дружина не належать до цієї категорії, але зовсім неважко навести приклад, коли чоловік і дружина належать до класу 2Б.

Клас 2Б

Ця категорія вимагає від позивача доведення як питання факту, що, попри те, що взаємини між позивачем та іншою стороною контракту не належать до категорії взаємин, які автоматично породжують презумпцію зловживання впливом, тим не менше існують особливі взаємини між позивачем та іншою стороною контракту, у зв'язку з чим позивач покладається на пораду іншої сторони.

У справі "Ллойдс Бенк" проти Банді (1975 р.) немолодий фермер (відповідач) та його син довгі роки були клієнтами банку. Відповідач виписав 7500 фунтів стерлінгів під заставу свого фермерського будинку, щоб гарантувати овердрафт компанії свого сина. Він проконсультувався зі своїм адвокатом, і той, сказав, що це найбільше, що він може собі дозволити. Син і помічник управляючого банку відвідали відповідача і сказали йому, що банк може збільшити овердрафт компанії, лише якщо банк збільшить суму до 11 тис. фунтів стерлінгів. Відповідач підписав. Є свідчення, що помічник управляючого банку знав, що відповідач покладався на пораду банку і що фермерський будинок був його єдиним активом. Рішення: контракт має бути анульований на підставі зловживання впливом. Банк мав конфлікт інтересів, і відповідач не одержав незалежної поради.

Протилежна ситуація була в справі "Нешнл Вестмінстер Бенк" проти Моргана (1985 p.). Чоловік (Ч) і дружина (Д) спільно володіли будинком. У Ч були проблеми в бізнесі, і він не міг вносити платежі, щоб погасити іпотечний кредит. Ч провів переговори з банком з метою домовитися про рефінансування. Гарантією виступала застава на подружній будинок. Менеджер банку відвідав будинок, щоб Д могла оформити заставу. Під час його візиту Д дала зрозуміти, що вона не дуже вірить у ділові здібності свого Ч і хоче, щоб заставна покривала лише іпотеку, а не фінансування бізнесу чоловіка. Менеджер банку запевнив її, що заставна покриває лише зобов'язання за іпотечним кредитом. Це було сказано по совісті, але не відповідало дійсності: заставна була необмеженою і покривала всі зобов'язання Ч перед банком, хоч фактично ніяких таких зобов'язань не було. Д не отримала незалежної юридичної консультації. Ч заборгував за платежами, і банк виписав наказ про звернення стягнення. Д оскаржила його, заявивши, що заставну необхідно анулювати. Хоч взаємини між менеджером банку і Д були конфіденційними, вони не переходили межу, за якою почалося б домінування банківського менеджера, а отже, й презумпція зловживання впливом. Крім того, трансакція давала Д перевагу: в інших подібних випадках трансакція була явно на шкоду слабкішій стороні.

8.2.5. Анулювання

У разі застосування примусу або зловживання впливом контракт (чи дарунок) можна заперечити в суді. Це означає, що право справедливості анулює її. Але оскільки анулювання як засіб судового захисту належить до права справедливості, то застосовуються звичайні обмеження (докладніше про це йдеться в розд. 10 "Введення в оману"). Так, плин часу може анулювати позов.

У справі Аллкард проти Скіннера (1887 р.) позивачка, не маючи можливості одержати юридичну консультацію, подарувала 7 тис. фунтів стерлінгів релігійній установі, відомій як "Сестри бідних". Вона стала сестрою в 1871 р. і залишалася нею протягом 8 років. Коли вона вийшла з організації, то з подарованої нею суми залишалася лише 1671 фунт стерлінгів. Через шість років після цього вона подала позов, вимагаючи повернути їй гроші. Рішення: у принципі вона мала право на анулювання контракту, але шість років затримки, протягом яких вона могла одержати юридичну консультацію, — надто довгий строк.

У справі "Норт Оушн Шиппінг" проти "Хюндай" (1979 р.), в якій позов, про анулювання контракту поданий через 9 місяців після припинення тиску на позивача, було ухвалено, що позов був поданий занадто пізно.

Рішення у справі Морлі проти Лоунана (1893 р.) було протилежним. У цій справі організація "Плімутський брат" "витягла" 140 тис. фунтів стерлінгів у хворого на епілепсію. Через 6 місяців після смерті дарувальника було порушено справу про повернення грошей. Справу було виграно.