Право - Оуенз К. - 10.3. Відшкодування збитків

Засоби судового захисту при введенні в оману такі:

1) відшкодування збитків;

2) і/або анулювання контракту.

Після набрання чинності Законом, про введення в оману 1967 р. розрізняють чотири типи введення в оману. Засоби судового захисту при кожному з них трохи відмінні. Ось ці чотири типи: умисне, статутне введення в оману, введення в оману через недбалість і цілком безвинне введення в оману.

(Примітка: до ухвалення Закону 1967 р. (або принаймні до справи Хедлей Байрн проти Хеллера) введення в оману через недбалість і цілком безвинне введення в оману не розрізнялися. Обидва ці типи класифікувались як безвинне введення в оману (на відміну від умисного введення в оману): цей момент треба мати на увазі, ознайомлюючись зі справами, які розглядалися до набрання чинності законом.)

10.3. Відшкодування збитків

Відшкодування збитків може бути присуджене:

1) за делікт обману (щодо навмисного введення в оману);

2) за делікт недбальства;

3) на підставі статті 2(1) Закону про введення в оману 1967 р. (введення в оману, передбачене законом).

(Примітка: відшкодування збитків замість анулювання контракту може бути присуджене в разі ненавмисного введення в оману на підставі положень статті 2(2) Закону 1967 р. Ми розглянемо цей момент при висвітленні питання про анулювання статті.)

10.3.1. Відшкодування збитків за делікт обману

Відшкодування збитків за делікт обману може бути присуджене, якщо неправдива заява була зроблена умисно. Умисна заява — це заява:

а) щодо якої той, хто робить заяву, знає, що вона неправдива;

б) або яка робиться без переконання в тому, що вона відповідає дійсності;

в) або яка робиться необдумано, не приділяючи уваги тому, правдива вона чи ні.

Прецедентною для визначення шахрайства є справа Деррі проти Піка (1889 р.), в якій трамвайна компанія мала право, надане їй спеціальним актом парламенту, використовувати для руху трамваїв силу тварин, а за згоди Міністерства торгівлі — механічну силу або силу пари. Деррі та інші були директорами компанії. Вони видали проспект, запрошуючи громадян підписуватися на акції компанії. У проспекті було зазначено, що їм дозволено приводити трамваї в рух парою, а це веде до істотної економії коштів компанії. Коли директори робили цю заяву, вони гадали, що отримання згоди Міністерства торгівлі — проста формальність. Однак у даному разі згоди не дали, компанія зазнала б збитків і розчаровані інвестори подали позов на директорів за шахрайство. Рішення: заява не була зроблена умисно, оскільки директори чесно вірили, що їхня заява відповідає дійсності.

(Примітка: право невдовзі після цього змінилося з прийняттям Закону про відповідальність директора 1889 р. (який нині є частиною Закону про компанії 1985 p.), тож директорам присудили б відшкодувати збитки за недбалість, пов'язану з неправдивими заявами в проспекті. Однак це не впливає на загальну позицію, згідно з якою в разі ненавмисного введення в оману відшкодовувати збитки не належить.)

Відмінність між відшкодуванням збитків при обмані та при порушенні контракту

Згідно із загальним правилом відшкодування збитків при делікті полягає в тому, що воно покликане поставити безвинну сторону в становище, в якому вона була б, якби не трапився делікт, наскільки цього можна досягти за допомогою грошей. З іншого боку, відшкодування збитків при договірних відносинах покликане поставити безвинну сторону в становище, в якому вона була б, за умови, що контракт було б виконано. Це означає, що якби безвинна сторона уклала потенційно вигідну угоду, її становище могло б бути кращим, якби введення в оману трактувалося б як порушення контракту й відшкодування збитків було б присуджено на договірній основі.

Варто взяти до уваги, що правила віддаленості причинного зв'язку відшкодування збитків (тобто правила, що обмежують присудження відшкодування збитків) є більш щедрими при делікті обману, коли підлягають компенсації всі прямі збитки, навіть непередбачувані. При порушенні контракту збитки мають або природно випливати з порушення контракту (тобто вони мають бути ймовірним результатом порушення контракту), або бути такими, що їх кожна зі сторін могла передбачити як імовірний наслідок порушення контракту. Таким чином, якщо, наприклад, виникають збитки, причинно-на-сл ід новий зв'язок яких надто віддалений, коли йдеться про даний контракт (наприклад, "муки безсонних ночей", потреба в овердрафті для компенсації спричинених оманою втрат тощо), то для безвинної сторони краще, якщо її збитки оцінюватимуться як делікт обману. Наприклад, у справі Дойль проти "Олбі Айронмонджерс" (1969 р.) позивач мусив узяти овердрафт у результаті умисного введення його в оману. Було ухвалено, що він має право на компенсацію оведрафту. Однак у справі Пілкінгтон проти Вуда (1953 р.), в якій у позивача виникла потреба в овердрафті внаслідок порушення контракту, було ухвалено рішення, що витрати, пов'язані з цим, не підлягають компенсації як надто віддалені.

(Правило стосовно віддаленості причинно-наслідкового зв'язку, коли йдеться про делікт обману, також відрізняється від аналогічного правила при делікті недбалості. У разі недбалості діє вимога, що компенсації підлягають передбачувані збитки.)

Приклад відмінностей у правилах щодо віддаленості порушення контракту від наслідків і тих, що застосовуються в разі делікту обману, можна знайти в справі Дойль проти "Олбі Айронмонджерс" (1969 p.). Позивач придбав підприємство за 4500 фунтів стерлінгів і заплатив 5000 фунтів стерлінгів за резерви. Коли позивач розпочав діяльність, то з'ясувалося, що він покладався на цілу низку заяв, що не відповідають дійсності. Зокрема, йому сказали, що торгівля була на дві третини роздрібною, а на одну третину — оптовою, але вся торгівля відбувалася "через прилавок" (це мало означати, що немає потреби в роз'їзних агентах). Однак він з'ясував, що приблизно половина торгівлі була оптовою і що для ведення цієї торгівлі йому необхідно найняти роз'їзних агентів. Д. не міг дозволити собі найняти роз'їзного агента, оскільки він витратив усю готівку на придбання підприємства і мусив вдатися до додаткових запозичень. Тож уся оптова торгівля була втрачена. У 1964 р. позивач подав позов, вимагаючи відшкодування збитків на підставі шахрайства і злого умислу проти "Олбі (Айронмонджерс) Лтд" і кількох інших компаній групи "Олбі".

Суддя, який брав участь у розгляді справи, дійшов висновку, що торгівля "через прилавок" — це умова контракту. Він вирішив, що ступінь відшкодування збитків має становити різницю між тим, що Д. заплатив за підприємство, і тим, чого підприємство фактично коштувало. Прийнявши рішення, що ціна, заплачена за гудвіл, становила 4 тис. фунтів стерлінгів, суддя ухвалив, що втрата оптової торгівлі зменшила вартість підприємства приблизно на 35—40 %, що приблизно відповідає 2500 фунтів стерлінгів. Таким чином, збитки були оцінені в 1500 фунтів стерлінгів. Однак Апеляційний суд ухвалив рішення, що база оцінки при шахрайстві відрізнялася від бази оцінки при порушенні контракту. Крім компенсації за зменшення вартості підприємства (яку суд визначив у сумі 2500 фунтів стерлінгів), Д. мав право на компенсацію за напруження та тривогу, спричинені введенням його в оману, а також на покриття витрат, пов'язаних із виплатою процентів на банківський овердрафт, який він змушений був узяти внаслідок уведення в оману відповідачами. Сума цієї компенсації становила 3000 фунтів стерлінгів, тобто загалом — 5500 фунтів стерлінгів.