Право - Оуенз К. - 14.4. Ексклюзивні угоди

Ексклюзивна угода — це така угода, за якою підприємство зобов'язується купувати всі матеріали, потрібні для виготовлення певного товару, або товари з одного джерела. Найпоширенішим типом ексклюзивної угоди є угода, що "прив'язує" всі заправні станції до однієї компанії — постачальника бензину. Іншим прикладом є "прив'язані" пивоварні.

Оператор заправної станції (або власник пабу) погоджується в цей спосіб обмежити свою свободу купівлі, як правило, з однієї з таких двох причин: або компанія — постачальник бензину має частку в станції й оператор орендує її у компанії чи позичив у неї гроші під заставу, або ця компанія пропонує спеціальні знижки з купівельної ціни. Останнє може бути головною причиною укладення такої угоди власником гаража, оскільки вона підвищує його конкурентоспроможність. Вада подібної угоди полягає в тому, що умови переважно диктуються компанією — постачальником бензину (або пивоварнею). Як не дивно, складається враження, що угода, за якою власник, орендуючи паб у пивоварні, має брати все пиво саме на цій пивоварні, вважатиметься дійсною через те, що такі угоди визнавалися дуже довгий час. Оскільки бензиновий бізнес виник значно пізніше, то така угода вважатиметься недійсною, хіба що її доцільність можна довести.

У справі "Ессо" проти гаража Харпера (1968 р.) розглядалися дві ексклюзивні угоди: одна на чотири роки і приблизно п'ять місяців, а друга — на 21 рік. Було ухвалено рішення, що на такі угоди поширюється доктрина обмеження діяльності й що угода на коротший термін дійсна, бо відповідає інтересам компанії — постачальника бензину, зацікавленої в підтриманні стабільної системи збуту, обмеження ж на 21 рік надто довге. Антимонопольна комісія запропонувала обмежити дію таких угод п'ятьма роками.

У справі "Ессо" постало питання про те, чим ексклюзивні угоди, в яких одна із сторін приймає обмеження на свої можливості торгівлі, принципово відрізняються від умов продажу власності, за якими одна зі сторін погоджується використовувати приміщення для конкретної мети і не застосовувати для інших потреб. У праві давно встановлено принцип, що останні є дійсними. Палата лордів висловила припущення, що різниця полягає в тому, що в ексклюзивних угодах сторона, яка погоджується на обмеження, відмовляється від права вільно торгувати, тоді як особа, котра купує або орендує приміщення й погоджується на обмеження, робить це заради набуття власності. Вона раніше не мала жодних прав на цю власність, тож не відмовляється від жодних попередніх прав. Інакше кажучи, якщо угода обмежує наявну свободу, то можна сказати, що вона обмежує свободу діяльності, якщо вона відкриває нові економічні можливості за умови обмеження, це не є обмеженням свободи діяльності.

Компанії — постачальники бензину відреагували на справу "Ессо" тим, що почали шукати можливостей обійти її дію. Один із імовірних варіантів: власник гаража здає його в оренду компанії — постачальниці бензину, а вона здає його в оренду компанії, що контролюється власником (а не першому власнику, бо йому було б важко довести, що він не відмовився від будь-яких прав власності). Компанія, будучи за законом іншою особою, ніж особи, які контролюють ЇЇ, потім може укласти ексклюзивну угоду на термін понад п'ять років. Доктрина обмеження права діяльності не застосовуватиметься в цьому випадку, бо компанія не мала раніше прав на власність і уклала ексклюзивну угоду з метою набуття володіння власністю. Так було зроблено в справі Алек Лобб проти "Тотал" (1985 р.), в якій компанія "Тотал" придбала і здала в оренду колишньому власникові заправну станцію. Ця орендна угода включала також ексклюзивну угоду, за якою гараж мав закупати пальне виключно в компанії "Тотал" протягом 21 року. Однак це не були прямий продаж і оренда, оскільки зрозуміло, що компанія "Тотал" не надто прагнула такої операції: це було зроблено на прохання керівництва гаража, щоб гараж мав певний капітал, який дав би йому змогу продовжувати працювати. Крім того, в орендній угоді була "умова про розірвання угоди", яка дозволяла Алеку Лоббу звільнитися від дії умови через 14 років. Суд ухвалив рішення, що в цих обставинах обмеження було законним і може бути виконане в судовому порядку.