Право - Оуенз К. - 19.3. Правило щодо специфічних або індивідуалізованих товарів

Згідно з положеннями статті 17(1) Закону про продаж товарів 1979 p., власність на специфічні або індивідуалізовані товари переходить у момент, який відповідає намірам сторін щодо того, коли такий перехід має відбутися. У другій частині ця думка розвивається: для встановлення намірів сторін необхідно взяти до уваги умови контракту, поведінку сторін і обставини справи.

Далі, в статті 18, визначено п'ять правил для встановлення намірів сторін, які застосовуються, якщо не виявлено іншого наміру. Перші чотири правила застосовуються до контрактів про продаж специфічних товарів. Останнє правило — до неіндивідуалізованих товарів та майбутніх товарів, що продаються за описом (які з необхідності є неіндивідуалізованими товарами).

19.3.1. Правило 1

Правило 1 сформульоване так: у разі безумовного контракту на продаж специфічних товарів у стані передатності9 власність на товари переходить до покупця під час укладення контракту, і якщо момент платежу чи момент доставки відкладається, це не має значення. Згідно з положеннями статті 61(5), термін "стан передатності" означає такий стан товарів, що в разі, якщо товари доставлені в такому стані, покупець зобов'язаний прийняти доставлені товари.

У справі Тарлінг проти Бакстера (1827 р.) контракт про продаж копиці сіна був укладений 6 січня, ціну належало внести 4 лютого, але сіно не можна було забирати до 1 травня. 20 лютого копиця згоріла в пожежі. Власність, а отже, й ризик перейшли в момент укладення контракту, і покупець повинен був заплатити за копицю.

У справі Деннант проти "Скіннер енд Коллом" (1948 p.) X (шахрай) брав участь в аукціоні, на якому продавалася машина, і виграв торги. Йому дозволили забрати машину після того, як він подав аукціоністу своє ім'я та адресу (фальшиві) й підписав документ, згідно з яким власність на машину не перейде до виплати грошей за чеком. Потім X продав машину У, який перепродав її відповідачам. Банк відмовився оплатити чек, виданий X позивачам, і вони подали позов, вимагаючи, щоб відповідачі повернули їм машину. Рішення: згідно з положеннями статті 18 Закону власність на машину перейшла до X ще до підписання того документа, за яким, за твердженням позивачів, титул на машину мав затриматися в них. Тож відповідачі справді мають правовий титул на цю машину.

Інший намір мав місце у справі "Анкор Лайн (Хендерсон Браз) Лтд" (1937 р.). У цій справі специфічні товари були придбані на умовах відстроченого платежу. Контракт передбачав, що ризик, пов'язаний з товарами, мав нести покупець. Апеляційний суд ухвалив, що перехід власності на підставі статті 18, правило 1, у момент укладення контракту не відбувся, оскільки умова про розподіл ризиків була б непотрібною, якби таким був намір сторін.

У справі Бард проти Бігналла (1967 р.) Б. уклав контракт про придбання автомобілів "форд зодіак" та "вангард естейт" у В. на загальну суму 850 фунтів стерлінгів. Згодом Б. відмовився вносити гроші й забирати машини. В. скористався своїм правом перепродажу, передбаченим положеннями статті 48(3) Закону, і перепродав, але лише "вангард", без "форда". В. подав позов проти Б., претендуючи на різницю в ціні, на яку він мав би право за умов, що 1) перехід власності на машини відбувся; 2) перепродаж не призвів до анулювання контракту. Лорд-суддя Діплок сказав: "... на думку адвокатів продавця, власність уже перейшла до покупця. Ця думка, без сумніву, спирається на положення статті 18, правило 1, Закону про продаж товарів 1893 р. Однак керівною нормою є положення статті 17, і в наш час дуже мало потрібно, щоб дійти висновку, що власність на специфічні товари має перейти лише після доставки товарів або здійснення платежу. Я гадаю, що в цьому випадку суд має зробити саме такий висновок". Отже, В. мав право лише на відшкодування збитків.

Лорд-суддя Діплок не дав ніяких ключів до розуміння того, що означає висловлювання "дуже мало", яке дає можливість дійти такого висновку, і, попри всю повагу, це висловлювання, хоч широко й некритично цитоване, зумовлює численні проблеми.