Право - Оуенз К. - 19.3.2. Правило 2

Правило 2 сформульоване так: у разі контракту про продаж специфічних товарів, коли продавець зобов'язаний дещо з ними зробити, щоб привести у стан передатності, перехід власності не відбувається доти, доки цього не буде зроблено і покупець не одержить повідомлення про виконання.

У справі "Андервуд Лтд" проти "Берг Касл Брік енд Цемент Синдикейт" (1922 р.) продавець продав 30-тонний конденсаційний двигун на умовах "франко-вагон у Лондоні". (Це означає, що продавець оплатить перевезення до Лондонської залізничної станції і відповідатиме за товар доти, доки той не буде успішно завантажено на поїзд, вказаний покупцями.) Продавці демонтували двигун, але при встановленні на вантажівку його частину було випадково пошкоджено. Постало питання, чи перейшла власність на товар (а отже, й ризик випадкового пошкодження) до покупців. Рішення Апеляційного суду: перехід власності на товар не відбувся, бо під час укладення контракту двигун не був у стані передатності. Тож правило 1 статті 18 застосовувати не можна. Має бути застосоване правило 2 статті 18. Перехід власності не відбувся, і ризик усе ще несли продавці. Суд зауважив, що в іншому випадку, якби сторони виразили намір у значенні положень статті 17, їхній намір полягав би у тому, що власність не має переходити, поки двигун не буде успішно завантажений на залізниці.

19.3.3. Правило З

Правило 3 сформульоване так: у разі контракту про продаж специфічних товарів у стані передатності, якщо продавець зобов'язаний зважити, обміряти, випробувати або вчинити якісь інші дії з товарами, щоб встановити їхню ціну, перехід власності не відбувається до моменту, коли це буде зроблено і покупець одержить повідомлення про те, що це зроблено.

19.3.4. Правило 4

Правило 4 сформульоване так: у разі, якщо товари доставляються до покупця на умовах згоди, на умовах "купівлі чи повернення" або інших аналогічних умовах, власність на них переходить до покупця:

а) коли він виражає свою згоду чи оголошує продавцеві про прийняття товару або вдається до якихось інших дій, що підтверджують трансакцію;

б) коли він не виражає своєї згоди й не оголошує продавцеві про прийняття товару, але залишає їх у себе, ніяк не виражаючи, що він їх відхиляє (якщо

встановлено термін повернення товарів, то по закінченні цього терміну, а якщо термін не був встановлений, то по закінченні розумного часу. Що таке

розумний час — питання факту).

Отже, як можна бачити, одна з трьох подій започатковує продаж на умовах "купівлі чи повернення":

1) покупець виражає свою згоду або повідомляє продавця про прийняття товарів;

2) покупець вчинює будь-які інші дії на підтвердження трансакції.
У справі Кіркхем проти Аттенборо (1897 р.) А доставив товари

Б на умовах "купівлі чи повернення". Б заставив товари. Було ухвалено, що це свідчило про схвалення трансакції, а отже, власність перейшла до Б. Тож А не міг повернути товари від заставоутримувача (хоч він, звичайно, міг подати позов проти Б, вимагаючи відшкодування ціни товарів).

У справі Дженн проти Вінкеля (1912 р.) А доставив діаманти Б на умовах "купівлі чи повернення". Б доставив їх В на тих самих умовах, а В — Г також на тих самих умовах. Перебуваючи у володінні Г, діаманти були загублені. Оскільки Б не міг повернути діаманти, то він підтвердив трансакцію і ніс відповідальність за повернення їх у встановлений для повернення термін або, якщо термін не був установлений, то до закінчення розумного часу.

У справі Пул проти "Смітс Кар Сейлв" (1962 р.) було домовлено, що автомобіль "воксхолл", що належав позивачеві й був у володінні відповідача, може бути проданий відповідачем за умови, що позивач одержить за нього 325 фунтів стерлінгів. (Як позивач, так і відповідач були торгівцями автомобілями.) Машина залишалася непроданою протягом трьох місяців, і позивач поставив вимогу повернути її. Після повернення з'ясувалося, що машина пошкоджена, і позивач відмовився її прийняти. Від подав позов, вимагаючи повернення ціни. Апеляційний суд ухвалив рішення, що оскільки сторони вважали угоду за угоду на умовах "купівлі чи повернення", вона має трактуватись як така, а оскільки відповідач повернув машину по завершенні розумного часу, власність на неї перейшла до нього, тож він зобов'язаний виплатити її ціну.

Розумний продавець подбає, щоб контракт, за яким він надсилає товари на умовах "купівлі чи повернення", передбачав покладення ризиків на особу, якій він їх надсилає. В іншому випадку продавець, будучи власником доти, доки не буде виконана одна з трьох умов, передбачених правилом 4, нестиме ризик за будь-яку випадкову втрату, пошкодження, виведення з ладу чи руйнування, поки товари перебувають у володінні потенційного покупця. Він подбає також, щоб власність на товари не перейшла доти, доки їх не буде оплачено; у цьому разі він уникає проблеми, на яку натрапив продавець у справі Кіркхем проти Аттенборо (див. вище). Внаслідок цього дія статті 18, правило 4, буде замінено дією положень статті 17 (намір сторін).

У справі Вейнер проти Джилла (1906 р.) продавець А захистив себе умовою в контракті про те, що перехід власності не відбудеться доти, доки товари не будуть оплачені. Він надіслав товари Б на умовах "готівковий продаж або повернення". В сказав Б, що може знайти клієнта на них, і Б дав товари В на цих умовах. В заставив товари. Суд ухвалив рішення, що А може повернути собі товари, що перебувають у заставоутримувача.