Право - Оуенз К. - 19.5.1. Резервування права розпоряджатися

Щоб спробувати захистити себе після банкрутства покупця, продавці часом включають до контракту продажу умову, за якою резервують титул на товари до моменту, коли покупець заплатить ціну. Такі умови називаються "умовами Ромальпи" за назвою справи, в якій вони нещодавно стали відомими. Правильно сформульована умова може справді запобігти переходу власності, якщо товари залишаються у володінні покупця. Однак у разі перепродажу, навіть на порушення контракту, власність майже напевне перейде до третьої сторони (якщо остання не знає про умову щодо резервування титулу) відповідно до положень статті 25 Закону про продаж товарів 1979 р. Продавець, який резервує титул на товари, застосовуючи умову Ромалыш, має також подбати, щоб у контракті містилася умова про те, що, незважаючи на резервування титулу за продавцем, ризик переходить до покупця.

19.5.1. Резервування права розпоряджатися

Згідно з правилом 5(2) статті 18 при передачі товарів перевізнику для передачі покупцеві, перехід власності відбувається лише у разі, якщо продавець не резервує за собою право розпоряджатися товарами. Вираз "резервування права розпоряджатися товарами" означає, що продавець накладає на покупця умови, і до виконання цих умов товари не стають власністю покупця. Положення статті 19 стосуються питання про перехід власності в разі, коли за продавцем зарезервовано право розпоряджатися товарами. Ці положення передбачають, що власність на товари не переходить доти, доки не буде виконано умови, накладені продавцем.

19.6. Ризик втрати, пошкодження, виведення з ладу або руйнування

У статті 20(1) зазначено: "Якщо не домовлено про інше, ризик, пов'язаний з товарами, залишається за продавцем доти, доки власність на них не перейде до покупця, але якщо власність на них перейшла до покупця, ризик, пов'язаний з товарами, несе покупець, незалежно від того, доставлені вони вже чи ні".

У справі Хорн проти Міністра харчової промисловості (1948 р.) продавець продав покупцю картоплю, причому передбачалося, що інструкції щодо доставки будуть дані не пізніше, ніж через шість місяців; перехід власності й оплата товару відбудуться після доставки. Попри те, що продавець вжив належних заходів обережності, картопля погнила. Рішення: відповідач повинен нести ризик і зобов'язаний заплатити за картоплю. Власність і ризик були розділені угодою. Стаття 20(2) передбачає: "Але якщо доставка буде затримана з вини або покупця, або продавця, пов'язаний з товарами ризик щодо будь-яких втрат, що могли б не статися, якби не така вина, буде нести сторона, винна в затримці".

Складається враження, що саме застосуванням положень статті 20(2) пояснюється рішення у справі "Стерне Лтд" проти "Вікерс Лтд" (1923 р.), в якій продавець продав покупцеві 120 тис. галонів спирту з партії в 200 тис. галонів, яка зберігалася в цистерні в приміщенні третьої сторони. Наряд на доставку було надіслано покупцеві, але він протягом кількох місяців не вживав ніяких заходів, а тим часом спирт зіпсувався. Рішення: хоч власність і не перейшла, бо не відбулося приділення товарів, але пов'язаний з товарами ризик ніс покупець, тож він зобов'язаний заплатити ціну.

У справі Дембі Гамільтон проти Барде на (1949 р.) продавець продав покупцеві 30 т яблучного соку. Покупець пообіцяв дати інструкції щодо доставки, але не зробив цього. Сік зіпсувався. Було ухвалено рішення, що сік зіпсувався через зволікання покупця з доставкою товару, внаслідок чого ризик перейшов до покупця. Аналогічні міркування доцільно було б застосувати при аналізі справи Пігнаторо проти Джілроя (див. вище), якби запас рису був більшим за кількість, передбачену контрактом.

Стаття 20(3) передбачає: "Жодне з положень цієї статті не повинно позначатися на обов'язках продавця чи покупця як заставоутримувача чи зберігача товарів іншої сторони". Так, якщо покупець купує товари у продавця на умовах, що продавець зберігатиме товари, але власність та ризик переходять до покупця в момент укладення контракту, продавець нестиме відповідальність, якщо товари зіпсуються з його вини, але не навпаки. Тому, якби в справі Хорна (див. вище) картопля зіпсувалася через те, що продавець зберігав її в гарячій і вологій атмосфері, продавець ніс би за це відповідальність. Але оскільки його вини у псуванні картоплі не було, то застосовується звичайне правило щодо ризиків.