Право - Оуенз К. - 20.2.3. Продаж за титулом, який можна заперечити

Стаття 21(2)(b) Закону передбачає, що ніщо в цьому законі не впливає на чинність будь-якого контракту продажу за спеціальним загальним правом, за нормами статутного права про продаж або за наказом суду відповідної юрисдикції. Є багато таких ситуацій. За загальним правом товари може продати особа, якій вони віддані в заставу, хоч, якщо угода належить до таких, що регулюються Законом про споживчий кредит, то при вартості відданих у заставу товарів понад 15 фунтів стерлінгів діють статутні обмеження на здійснення повноважень.

Статутне право надає право продавати в різних обставинах, наприклад, продавцю, якому не заплачено, — за статтею 48 Закону про продаж товарів; власнику готелю — за статтею 1 Закону про власників готелю 1878 p., шерифу, який наклав арешт на товари, ~ за статтею 15 Закону про банкрутство та угоди з кредиторами 1913 p.; одержувачу заставлених товарів, які залишилися невикупленими, попри вжиття відповідних заходів, щоб одержати інструкції від власника, — за положеннями статті 12 Закону про делікт (взаємодія з товарами) 1977 р. і т. д.

Суд може наказати продати товари. Він має повноваження зробити це, наприклад, щоб обернути стягнення на товари, або — за Правилами Верховного суду — з будь-якої справедливої і достатньої причини. Одним із прикладів є ситуація, коли продавець відправив товари покупцеві, але після їх надходження з'ясовується, що вони не відповідають умовам контракту. Якщо товари швидко псуються, суд може наказати продати товар, перш ніж він зіпсується, і накласти стягнення на виручку на користь тієї сторони, про належність товарів якій було в кінцевому підсумку винесене рішення. У справі Ларнер проти Фавцетта (1950 р.) власник скакового коня не зміг оплатити рахунок за його тренування. Власник не міг забрати коня й оплатити рахунок, бо його сума практично відповідала вартості коня. Всупереч запереченням власника коня тренер спромігся одержати судовий наказ продати його.

20.2.3. Продаж за титулом, який можна заперечити

Положення статті 23 Закону передбачають, що, коли продавець товарів має на них правовий титул, який можна заперечити в суді, але його не було заперечено, покупець одержує дійсний титул на них, за умови, що купує їх добросовісно і не будучи поінформованим про дефектність титулу.

Є низка випадків, коли контракт можна заперечити: наприклад, коли укладення контракту супроводжувалося введенням в оману, тиском, зловживанням, недієздатністю через психічне захворювання або стан сп'яніння. Найпоширеніша ситуація, коли укладення контракту супроводжується шахрайським введенням в оману. Класичним прикладом є випадки, коли шахрай укладає угоду про придбання машини у власника і платить чеком. Шахрай продає машину безвинній третій стороні. Банк не приймає чек, і власник порушує судову справу, вимагаючи, щоб безвинна сторона повернула йому машину. Як ми бачили (див. розд. 12), якщо власник помиляється стосовно особистості шахрая в обставинах, коли заявлена особистість шахрая має фундаментальне значення для контракту (що трапляється нечасто), то контракт є недійсним. Він трактується як такий, що ніколи не був укладений, а отже, початковий власник має право на повернення йому товару. За звичайного розвитку подій особистість сторони, з якою, на думку власника, він укладає контракт, не має фундаментального значення, і в таких випадках контракт є таким, що може бути заперечений. Це означає, що контракт є дійсним доти, доки його не розірве власник, після чого він стає недійсним. Однак, якщо до розірвання контракту сторона, котра має правовий титул, що може бути запереченим, продасть товар безвинній третій стороні, остання одержує дійсний титул на товар.

Типовий сценарій такий: 1 червня продавець продає машину шахраю за 5 тис. фунтів стерлінгів. Шахрай платить чеком. 2 червня він продає машину за 3 тис. фунтів стерлінгів покупцю, який купує її добросовісно, несвідомий того, що тут щось не так. 5 червня банк відмовляється прийняти чек шахрая. Того самого дня продавець інформує поліцію і просить повернути йому машину. За такого перебігу подій, оскільки шахрай продав машину покупцеві, перш ніж продавець розірвав контракт, поінформувавши поліцію, продавець одержує дійсний титул на машину відповідно до положень статті 23 Закону. Якби перебіг подій був трохи іншим, і продавець розірвав угоду, перш ніж шахрай продав машину покупцеві, покупець не одержав би дійсного титулу на машину за положеннями статті 23. (Однак він міг би одержати дійсний титул через продаж покупцем, який володіє товаром, відповідно до положень статті 25.)

Як зазначалося вище, контракт, що може бути заперечений, є дійсним, доки його не буде заперечено. Траплялися суперечливі рішення щодо того, чи інформування поліції і звернення до неї з проханням повернути власність є достатнім для розірвання контракту. Пуристи заявляють, що про розірвання контракту необхідно повідомити іншу сторону контракту, інакше воно не матиме сили. Однак прагматики вказують на те, що це зазвичай неможливо, бо іншою стороною контракту є шахрай, який переховується, а отже, з ним неможливо зв'язатися для повідомлення йому про розірвання угоди контракту.

У справі "Кар енд Юніверсал Файненс9* проти Келдвелла (1965 р.) 2 січня К. продав свій автомобіль фірмі "Даннс Транспорт". Йому заплатили чеком, підписаним від імені фірми В. Фостером і В. Норрісом. Коли наступного дня він подав чек до банку для оплати, банк відмовився його оплатити. К. негайно повідомив поліцію про це і попросив розшукати та повернути йому машину. 15 січня фірма торгівців автомобілями "Мотобелла" придбала машину в Норріса, який визнав, що машина дісталася йому не зовсім чесним шляхом. Того самого дня "Мотобелла" продала її компанії "Дж. енд С. Файненс", яка придбала її добросовісно. З продажем була пов'язана фіктивна пропозиція оренди з правом викупу, зроблена "Мотобел-лою". Йшлося про те, що фіктивна особа на ім'я Ноулес хоче взяти цю машину в оренду з правом викупу. 20 січня адвокат К. написав до "Мотобелли" листа, в якому поінформував її, що К. подав позов, вимагаючи повернення машини 3 серпня "Дж. енд С. Файненс" продала машину компанії "Кар енд Юніверсал Файненс", яка придбала її добросовісно.

Апеляційний суд (одноголосно) ухвалив рішення, що К. зберіг титул на машину (тобто він усе ще є її власником), бо розірвав контракту з "Даннс Транспорт" у момент, коли звернувся до поліції з проханням повернути йому машину. Оскільки це трапилося 13 січня, тобто за два дні до того, як "Мотобелла" продала її "Дж. енд С. Файненс", то "Дж. енд С. Файненс" не набула прав на машину.

Примітка: згідно з рекомендаціями Комісії з реформування права (Офіційний документ англійського уряду 2958), продавець не повинен мати можливості уникнути продажу, що став недійсними через введення в оману покупцем, хіба що він поінформував покупця про своє рішення. Ця пропозиція поки що не набула сили закону.