Право - Оуенз К. - Розділ 24. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАЯВИ

Як ми бачили, якщо продавець неправильно описує товари, він може нести відповідальність у той чи інший спосіб: за статтею 13 Закону про продаж товарів, за порушення прямо висловлених умов контракту, а також за введення в оману. В кожному з цих трьох випадків безвинна сторона може мати право на відшкодування винною стороною збитків і/або розірвання контракту.

Однак передбачена й кримінальна відповідальність за заяви, що не відповідають дійсності. Кримінальна відповідальність за заяви передбачена, головним чином, у двох джерелах права. Закон про опис товарів 1968 р. передбачає покарання за заяви, що неправильно описують товари чи послуги. Закон про захист споживачів 1987 р. передбачає покарання за фальшиві заяви про ціну на товари чи послуги. Щоправда, споживач, якому неправильно описали товари чи послуги, як правило, може порушити цивільну справу про порушення контракту, але особа, яку ввели в оману щодо ціни товару не має такої можливості.

24.1. Закон про опис товарів 1968 р.

Закон про опис товарів передбачає кримінальне покарання у двох ситуаціях, у яких споживач введений в оману продавцем, а саме: 1) неправильний опис товару; 2) заяви про послуги, що не відповідають дійсності. Найефективнішими положення закону виявилися у випадках неправильного опису товарів. Складається враження, що вони не справили великого впливу на випадки, коли йшлося про послуги. Це пов'язано з тим, що, на відміну від ситуацій, коли відбувалося введення в оману стосовно товарів, аналогічні дії щодо послуг не тягнуть за собою безумовної відповідальності.

24.1.1. Опис товарів, що не відповідає дійсності чи вводить в оману

Стаття 1(1) Закону про опис товарів передбачає, що будь-яка особа, котра в ході бізнесу: а) застосовує опис будь-яких товарів, що не відповідає дійсності; б) або поставляє чи пропонує поставку будь-яких товарів, до яких застосовується опис, що не відповідає дійсності — за умов, передбачених положеннями цього Закону, вважається винною в правопорушенні.

24.1.2. Значення основних слів та словосполучень статті 1

Було б корисним розглянути значення основних слів та словосполучень, застосованих у статті 1.

Опис товарів

Стаття 2(1) передбачає: опис товарів — це пряме чи опосередковане зазначення будь-яких з перелічених далі моментів стосовно будь-яких товарів чи частин товарів, зроблене в будь-який спосіб, тобто таке.

A. Кількість, розмір чи виміри (включно з довжиною, шириною,
висотою, площею, об'ємом, потужністю, вагою та числом).

Б. Метод виробництва, виготовлення, обробки чи модернізації.

B. Склад.

Г. Придатність для використання за призначенням, міцність, коефіцієнт корисної дії, експлуатаційні якості, точність.

У справі Шерратт проти американської ювелірної компанії з обмеженою відповідальністю "Джеральде" (1970 p.) було ухвалено, що наручний годинник з описом "годинник водолаза" і "водонепроникний" був описаний неправильно, бо, будучи занурений у чашу з водою на годину, наповнився водою.

Д. Будь-які характеристики, не включені в попередні параграфи.

Описи уживаних автомобілів рідко не відповідають дійсності в межах положень цього параграфа. У справі Хоукінс проти Сміта (1978 р.) дилер умістив таке оголошення про автомобіль: "З будь-якого погляду стан цього "Остіна 1100 естейт" 1968 р. випуску такий, що хоч на виставку". Машина була продана, а через три тижні по цьому покупниця віддала його до майстерні, де виявили певні дефекти. У майстерні їй порадили звернутися до місцевого Бюро торговельних стандартів, що вона й зробила. Інженер-консультант повідомив про такі дефекти: корозія стійки передньої підвіски зліва; корозія гальмівної трубки; ушкодження кріплення задньої частини рами; зношеність передньої підвіски шарової опори; корозія переднього лівого крила; погано відрегульовані задні двері. Дилер заявив, що слова "стан хоч на виставку" було просто рекламним висловом. Рішення: ці слова дорівнюють такому опису товару, що не відповідає дійсності.

В інших справах описами, що не відповідають дійсності, були визнані такі вислови, як "в усіх відношеннях відмінний стан" і "справді винятковий стан в усіх відношеннях".

Е. Випробування будь-якою особою та його результати.

Є. Схвалення будь-якою особою або відповідність типу, схваленому будь-якою особою.

Ж. Місце або дата виробництва, виготовлення, обробки чи модернізації.

У справі Рутледж проти "Анса Моторе" (1980 р.) фургон, виготовлений у 1972 р. і перетворений на дім у колесах, уперше зареєстрований 1 серпня 1975 p., був описаний у рахунку-фактурі на продаж як "уживаний "Форд ескорт фієста" 1975 р. випуску" Відповідача було звинувачено в застосуванні до транспортного засобу опису, що не відповідає дійсності. Судді прийняли подання захисту про те, що тут немає за що відповідати. За апеляцією було ухвалено рішення, що судді мали розглянути питання, чи можна було очікувати, що середній споживач, прочитавши ці слова, повірить, що датою виготовлення є 1975 р. Якби це було так, то суддям слід було розглянути питання, чи не розходиться подана дата з дійсністю істотним чином.

Однак у справі Держава проти "Форд Мотор Ко" (1974 p.) компанія "Форд" була обвинувачена в тому, що поставила автомобіль "форд Корина" за описом, який не відповідав дійсності, оскільки машину було продано як нову, тоді як вона зазнала аварії на території заводу. Було представлено докази, що автомобіль нічим не поступається новому, але журі Королівського суду винесло обвинувальне рішення, причому суддя вказав, що коли ми говоримо, що щось нічим не поступається новому, ми маємо на увазі, що воно не нове. Однак Апеляційний суд анулював це рішення. Суддя Брідж зазначив, що тут необхідно дати відповідь на два запитання: по-перше, які ступінь і природа ушкодження; по-друге, яка якість проведених ремонтних робіт? Потім він додав: "Якщо сталося ушкодження після того, як машина залишила завод, хоч, може, й серйозне, але або за своєю природою поверхове, або обмежується лише певними частинами, які можна просто замінити на нові, то, за умови, що це ушкодження з практичного погляду досконало відремонтовано та цілком можна сказати, що після ремонту машина нічим не поступається новій, на нашу думку, цілком відповідатиме дійсності надання такій машині комерційного опису як новій".

З. Особа, яка виробила, виготовила, обробила чи модернізувала.

Було ухвалено рішення, що афера, пов'язана з виробництвом фальшивих парфумів "Шанель № 5", є правопорушенням за Законом про опис товарів 1968 р. (див. справи Держава проти Пайка; Держава проти Джорі; Держава проти Хоукінса (1985 p.).

І. Інші історичні відомості, включно з іменем попереднього власника.

Під цю рубрику підпадає "скручування спідометра" машин. "Скручування спідометра" — це дуже поширена в торгівлі автомобілями практика, коли спідометр підкручують так, що він показує пробіг машини менший, ніж насправді. У 1978 р. генеральний директор Комісії з питань добросовісної конкуренції заявив, що в ході 1614 планових перевірок понад 50 % перевірених машин були "скрученими". За оцінками, споживачі втрачають на цьому 53 млн фунтів стерлінгів на рік. Генеральний директор зазначив, що аби спробувати покласти край цій практиці, він рекомендував би закривати, призупиняти або відкликати ліцензію дилера на надання споживчих кредитів, або, скориставшись правом, передбаченим у Законі про добросовісну конкуренцію 1973 p., вимагати від торгівця гарантій припинення такої практики.

У листопаді 1980 р. Комісія з питань добросовісної конкуренції подала міністру торгівлі та Міністерству транспорту звіт з такими рекомендаціями:

а) запровадити обов'язкове надання дилерами передпродажного звіту про стан вживаних машин віком понад 10 років;

б) запровадити захищені від скручування спідометри;

в) запровадити надання повідомлення стандартної форми, яке будуть зобов'язані робити всі дилери, котрі не можуть верифікувати показання спідометра;

г) запровадити розширену реєстраційну форму, в якій наводитиметься інформація про попередніх власників.

Поки що жодних нормативних актів за цими рекомендаціями ухвалено не було, хоч у новому кодексі про торгівлю автомобілями передбачено, що члени Асоціації торгівців автомобілями повинні в обов'язковому порядку верифікувати показання спідометрів або попереджати клієнтів про те, що цього не було зроблено.

У справі Холловей проти Кросса (1981 р.) Холловей — торгівець автомобілями придбав у 1973 р. автомобіль "тріумф" з показаннями спідометра 700 миль. Насправді машина проїхала понад 70 тис. миль. Потенційний покупець попросив у Холловея перевірити, який справжній пробіг. Той сказав, що не знає, але спробує дізнатися. Потенційний покупець прийшов знову з наміром придбати машину, і Холловей запитав про ймовірний, на думку покупця, пробіг машини. Покупець не знав. Тоді Холловей запитав його, чи правильною, як він гадає, буде цифра 45 тис. (що відповідає середньому показнику для автомобіля цього віку). Покупець погодився, і було виписано рахунок-фактуру, в якій апелянт зазначив: "Зафіксований показник пробігу — 715 миль, за оцінкою — 45 тис. миль". Покупець не купував би цю машину, якби знав її справжній пробіг. Проти Холловея було висунуто обвинувачення за статтею 1 Закону про опис товарів. Виходячи з наявних свідчень, судді магістрату дійшли висновку, що опис "за оцінкою 45 тис. миль" не є описом товару в розумінні положень статті 2 Закону про опис товарів — це опис товару в розширеному тлумаченні відповідно до положень статті 3(3). (Зауважте, що якби продавець прямо вказав, що пробіг становить 45 тис. миль, то справа явно підпадала б під дію положень статті 2(l)(j).) При слуханні справи в апеляційному порядку в суді відділення лорд-суддя Дональдсон висловився в тому розумінні, що висновок про те, що тут не мав місця опис у розумінні статті 2, був "дещо суперечливим". Однак і він, і суддя Ходжсон погодилися, що використані слова становили опис товару в розширеному розумінні відповідно до статті 3(3).

У статті 2(3) термін "кількість" включає довжину, ширину, висоту, площу, об'єм, потужність, вагу та число. У 1976 р. генеральний директор опублікував Огляд Закону про опис товарів 1968 р. (Офіційний документ англійського уряду № 6628). Він звернув увагу на те, що термін "опис товарів" не все може охопити. Зокрема, генеральний директор зауважив, що є сумніви стосовно того, чи "зазначення постачальника або дистриб'ютора і становище, комерційна значимість або можливості виробника товарів чи зазначення змісту книжок, фільмів, записів тощо, включно з їхнім авторством" підпадають під дію положень статті 2(1).

Огляд присвячувався, зокрема, проблемам "реклами-принади" та "продажу з перемиканням". "Реклама-принада" — це реклама товарів, яких продавець або не має в запасі, або він не має наміру їх продавати, за дуже низькою ціною, щоб спонукати людей відвідати приміщення продавця. При цьому продавець очікує, що потенційний клієнт придбає щось інше за звичайну ціну. У випадку "продажу з перемиканням" продавець викликає у потенційного покупця інтерес до певних товарів (як правило, за дуже вигідну ціну), а впіймавши клієнта "на гачок", говорить йому, що з тієї чи іншої причини (наприклад, через відсутність товарів на складі) продаж не може відбутися. Після цього продавець намагається продати клієнту альтернативний, дорожчий товар.

Було запропоновано трактувати неправдиві заяви про відсутність товарів як правопорушення. Національна рада споживачів схвалювала цю пропозицію. Однак, на думку продавців, таке трактування може дуже негативно позначитися на діяльності чесних продавців, які неправильно обрахували попит, а також спричинити проблеми з потоком готівки, бо продавці будуть змушені закуповувати запаси до початку рекламної кампанії і тримати їх аж до публікації реклами, що у випадку тривалого терміну виконання публікацій (тобто коли з моменту подання оголошення до його публікації минає великий проміжок часу) може тривати до кількох місяців. З цих причин генеральний директор зробив висновок, що зловживання не було таким істотним, щоб виправдати внесення змін до законодавства, спрямованих проти нього.

Опис товарів, що не відповідає дійсності

Стаття 3 визначає термін "опис товарів, що не відповідає дійсності". У статті 3(1) зазначається: "Опис товарів, що не відповідає дійсності, — це такий опис, що не відповідає дійсності істотною мірою". Стаття 3(2) передбачає: "Опис товару, що хоч і відповідає дійсності, але вводить в оману, має розцінюватись як опис, що не відповідає дійсності". Так, у справі Держава проти південно-західних суддів і Холлкреста, ex parte м. Лондон, Вондсворті машина точно відповідала опису "що належить одному власнику", але цей єдиний власник надав її в оренду п'яти різним особам, зареєстрованим як її володільці. Суд ухвалив, що слова "що належить одному власнику", хоч і відповідають дійсності, вводять в оману, а отже, дорівнюють опису, що не відповідає дійсності в розумінні положень статті 3(2).

Стаття 3(3) передбачає: "Те, що, хоч і не є описом товару, але може бути прийняте за вказівку на будь-які з цих моментів, слід розцінювати як опис товару, що не відповідає дійсності". Так, у справі Холловей проти Кросса (1981 p.) (див. вище) Суд відділення не був упевнений, що слова "пробіг за оцінкою 45 тис. миль" слід розцінювати як опис товару, що не відповідає дійсності в розумінні сттатті 2(l)(j), але оскільки ці слова можна прийняти за вказівку на "інші історичні відомості", то опис розцінили як опис товару, що не відповідає дійсності в розумінні положень статті 3(3).

Будь-яка особа

Цей термін включає корпорації (див. додаток 1 до Закону про інтерпретації 1978 р.). Коли йдеться про корпорацію, то корпорація не може сама виконати дії, на які надходить скарга, бо вона має завжди діяти через агентів. Однак дії працівника не обов'язково є діями корпорації. Щоб дія вважалася дією компанії, її має здійснити особа, котра обіймає посаду в її вищому керівництві. Так, у справі "Теско" проти "Наттрасс" було ухвалено рішення, що дія менеджера крамниці компанії "Теско" не є дією компанії.

Щоб судове переслідування спрямовувалося проти справжнього винуватця, якщо йдеться про звинувачення проти компанії, положення статті 20 передбачають, що коли в разі вчинення правопорушення юридичною особою (наприклад, компанією з обмеженою відповідальністю) доведено, що воно вчинене зі згоди або за потурання чи може бути пояснене недбалістю директора, менеджера, секретаря

518 чи іншої аналогічної посадової або, юридичної особи чи особи, котра фактично діє як така, то винною в правопорушенні має бути визнана і ця особа, і компанія.

Термін "будь-яка особа" включає як покупця, так і продавця. Так, у справі Флетчер проти Баджена (1974 р.), в якій дилер, розкритикувавши машину, придбав її на металобрухт, а потім перепродав з істотним зиском, суд ухвалив, що він вчинив правопорушення за Законом. Слова "будь-яка особа" можуть стосуватися також особи, яка не має договірних відносин з позивачем. У справі Флетчер проти Следомора (1973 p.) С. займався скупівлею, ремонтом і перепродажем старих автомобілів. Коли дилер з продажу автомобілів і його потенційний клієнт прийшли до нього оглянути машину, він запевнив їх, що у неї невеликий за обсягом, але добрий двигун. С. продав машину дилеру, а той перепродав її своєму клієнту. Попри те, що С. не мав договірних відносин з цим клієнтом, його було визнано винним у правопорушенні за статтею 1(1)(а).

Застосовується

У статті 1 зазначено, що правопорушення має місце, коли особа "застосовує" опис товарів, що не відповідає дійсності, або поставляє чи пропонує поставку будь-яких товарів, до яких застосовується опис, що не відповідає дійсності. У статті 4 терміну "застосовує" дано розширене тлумачення. У ній зазначається таке.

1. Особа застосовує опис товарів, коли:

а) прикріпляє, додає опис або в будь-якій спосіб маркує товар описом чи включає його до:

1) самих товарів;

2) або будь-чого в них чи будь-чого, що поставляється разом з ними;

б) або поміщає товари в щось, на щось чи разом з чимось, до чого прикріплено чи додано опис, що марковано ним чи включено в нього, або розміщує таку

річ разом з товарами;

в) або застосовує опис у будь-який спосіб, який можна прийняти за посилання на ці товари.

У справі Роберте проти "Северн Петролеум енд Трейдинг Ко" (1981 p.) бензинова компанія постачала бензин, що не належав до марки "ессо", гаражу, перед яким було виставлено щит зі знаком "ессо". Власники гаража знали, що бензин, що поставляється, не належить до марки "ессо", але широкий загал міг цього й не знати. Суд ухвалив рішення, що бензинова компанія винна в застосуванні до бензину, який постачає, опису що не відповідає дійсності.

У справі Держава проти "АФ Пірс" (1982 р.) косметична компанія поставляла зволожувальний крем у баночках з подвійними стінками, завдяки чому складалося враження, що крему в баночці значно більше,

519 ніж насправді. Цю компанію було обвинувачено в застосуванні до товару опису, що не відповідає дійсності, попри те, що на баночках точно зазначався об'єм вмісту.

У ході бізнесу або торгівлі

Дія Закону спрямована, головним чином, проти нечесних торгівців. Так, приватні продавці або покупці не можуть бути винні в правопорушенні, передбаченому положеннями статті 23.

У справі Олцейрссон проти Кітчінга (1985 р.) відповідач — приватна особа — продав машину торгівцю, знаючи, що показання спідометра не відповідають дійсності. Торгівець перепродав її. Відповідач був звинувачений у правопорушенні, відповідно до статті 23, в якій зазначається: "Якщо вчинення правопорушення, передбаченого цим законом сталося через дії або утримання від дій якоїсь іншої особи, ця особа має бути визнана винною в правопорушенні. Особу можна звинуватити в правопорушенні або засудити за правопорушення на підставі положень цієї статті незалежно від того, чи було порушено справу проти першої згаданої особи". Торгівець, "перша згадана особа", був винний у правопорушенні, передбаченому статтею 1. Відповідач був "якоюсь іншою особою" в розумінні статті 23. Суд відхилив той аргумент, що дія статті 23, так само, як і статті 1, поширюється лише на торгівців. Формулювання Закону чіткі, і стаття 23 не містить ніякого посилання на вимогу, що "якась інша особа" має бути торгівцем.

Складається враження, що для того, щоб бути описом, зробленим у ході бізнесу, опис має стосуватися трансакції, яка є невід'ємною частиною бізнесу відповідача. У справі Дейвіс проти Салі пера (1984 р.) апелянт — кур'єр, котрий займався власним бізнесом і працював виключно з телекомпанією "Харлех Телевіжн", продав автомобіль, спідометр якого показував 18 тис. миль. Насправді машина проїхала 118 100 миль (протягом року — з червня 1980 р. по липень 1981 p.). Судді винесли проти нього вирок. Однак Палата лордів не підтримала обвинувального вироку. Було зазначено, що тут слід поставити таке запитання: "Чи був продаж машини невід'ємною частиною бізнесу апелянта?", а не: "Чи було використання машини невід'ємною частиною бізнесу апелянта?" Оскільки продаж машини не був невід'ємною частиною бізнесу апелянта, то він не діяв у ході бізнесу в розумінні положень статті 1. (Зауважте, однак, що кур'єра визнали б винним у правопорушенні згідно зі статтею 23, якби дилер перепродав автомобіль, не виправивши показання спідометра або не попередивши покупця, що вони не відповідають дійсності.)

Якщо трансакція, хоч і не є основним бізнесом відповідача, становить невід'ємну його частину, суди трактують її як трансакцію, що мала місце в ході бізнесу. У справі Рада міста Хаверінг проти

Стівенсона (1970 р.) фірма, що здає в оренду автомобілі, у парку якої налічувалося 24 машини, дотримувалася такої практики — після двох років використання автомобіль продавали. Фірма ніколи не купувала автомобілі, щоб потім перепродати їх за вищу ціну. "Форд корсар" з пробігом за спідометром 34 тис. миль було продано пану Картеру. Насправді автомобіль проїхав понад 50 тис. миль. Проти фірми було висунуто обвинувачення відповідно до статті 1(1)(Ь) Закону про опис товарів 1968 р. Судді відхилили позов на тій підставі, що опис товару мав місце не "в ході бізнесу торгівлі", як вимагає стаття 1. Обвинувач подав апеляцію. Задовольняючи апеляцію, головний лорд-суддя — лорд Паркер сказав: "Оскільки встановлено, що бізнес здачі в оренду автомобілів є частиною звичайної практики компанії, яка купує і використовує автомобілі, то мені видається абсолютно очевидним, що продаж машини ... становив невід'ємну частину бізнесу, яким займається фірма, що здає в оренду автомобілі".

Постачає або пропонує поставку

У минулому виникали труднощі з кримінальними правопорушеннями, коли правопорушення складалося з "пропозиції продажу чи поставки". У таких випадках, щоб вирішити, чи мала місце пропозиція, застосовувалося договірне право. За договірним правом пропозиція продажу має місце лише тоді, коли особа, котра її робить, недвозначно продемонструє намір бути зв'язаною договірними зобов'язаннями в разі, якщо інша сторона пропозицію прийме.

У справі Фармацевтичне товариство проти Бутс (1953 р.) було ухвалено, що виставлення товару на полицях супермаркету не є пропозицією. У справі Фішер проти Белла (1961 р.) було ухвалено, що виставлення у вітрині товарів із прив'язаними до них цінниками не є пропозицією їх продажу. У справі Партрідж проти Кріттендена (1968 р.) було ухвалено, що не є пропозицією оголошення "Самки зябликів, самці зябликів, по 25 шилінгів за штуку". Щоб уникнути таких труднощів, стаття 6 передбачає: "Особа, яка експонує товари для поставки або яка має товари для поставки, повинна вважатися такою, що пропонує їх поставку".