Право - Оуенз К. - 24.3.2. Стаття 24

Стаття 24(1) передбачає обставини, що звільняють від відповідальності, у разі вчинення правопорушення через:

а) помилку;

б) покладання на інформацію, надану іншою особою;

в) дії чи бездіяльність іншої особи;

г) нещасний випадок;

д) деякі інші причини, непідконтрольні обвинуваченому, за умови, що обвинувачений вжив розумних заходів і доклав усіх можливих зусиль, щоб уникнути вчинення такого правопорушення ним самим або підконтрольними йому особами.

У частині 2 зазначається, що в разі, якщо обставина, що звільняє від відповідальності, пов'язана з "діями чи бездіяльністю іншої особи" або "покладанням на інформацію, надану іншою особою", обвинувачена особа не має права без дозволу суду посилатися на цю обставину, хіба що за сім днів до слухання справи вона надіслала обвинуваченню повідомлення з наявною у неї інформацією, що ідентифікує або допомагає ідентифікувати цю іншу особу.

24.3.3. Інша особа

У справі "Теско" проти "Наттрасс" (1971 р.) компанія "Теско" виставила в одній зі своїх крамниць плакат, що рекламував "акцію" — можливість заощадити гроші при купівлі прального порошку. Завідувачка складом виявила, що на складі закінчилися пачки порошку зі спеціальною ціною. Однак була ще певна кількість пачок, маркованих звичайною ціною, тож вона виставила їх. їй слід було сказати про це менеджеру крамниці, але вона цього не зробила. До кола обов'язків менеджера належало забезпечити, щоб у продажу були товари, що беруть участь в "акціях", але, повернувшись під кінець дня до компанії, він сказав, що з "акціями" все гаразд. Якби він знав про ситуацію з порошком, то або прибрав би рекламний плакат, або наніс би маркування зі зниженою ціною на звичайні пачки. Будучи обвинуваченою в неправильних цінах на товар (у той час Закон про опис товарів містив положення щодо цього), компанія "Теско" на свій захист заявила, що правопорушення сталося через дії або бездіяльність інших осіб. Як інша особа був названий менеджер крамниці. За апеляцією Палата лордів ухвалила рішення, що ця обставина справді звільняє компанію від відповідальності. Інша особа може бути кимось, хто працює на особу, буцімто винну в правопорушенні, за умови, що інша особа не належить до дирекції — "розуму й волі" компанії. Дирекція компанії складається з ради директорів, директора-розпорядника і, можливо, інших вищих посадових осіб, які виконують функції керівництва і виступають та діють від імені компанії, а також тих, кому вони делегують свої функції. Звичайно, "інша особа", будучи названою, може піддаватися судовому переслідуванню. Однак Управління з торговельних стандартів рідко коли переслідує порівняно незначних працівників.

Одним із варіантів розв'язання цієї проблеми є запровадження субститутивної відповідальності (тобто відповідальності компанії за недогляд її працівників). Однак у згаданому вище Звіті 1976 р. робився висновок, що запровадження безумовної відповідальності є невиправданим. Лорд Рейд, один із суддів у справі "Теско", явно дотримувався погляду, що покладення відповідальності на "Теско", коли компанія зробила все від неї залежне, було б невиправданим. Проте Комісія з реформування права у своєму Робочому документі № 44 "Кримінальна відповідальність корпорацій" (1972 р.) чітко продемонструвала свій погляд: необхідно запровадити субститутивну відповідальність щодо правопорушень, що регулюються, зокрема передбачених Законом про опис товарів.

24.3.4. Що можна вважати "розумними заходами" й "усіма можливими зусиллями"?

Коли обвинувачений відповідає вимогам параграф (а) статті 24(1) — наприклад, довів, що правопорушення сталося через дії незначного працівника або що його постачальник надав йому хибну інформацію про товари, він повинен іще довести, що вжив "розумних заходів" і доклав "усіх можливих зусиль", яких вимагає параграф (о). Складається враження, що цю вимогу задовольнити непросто. У згаданій вище справі "Теско" суд явно задовольнився тим, що компанія видала належні інструкції і провела навчання свого менеджера, я отже, недогляд менеджера не можна поставити в провину компанії. Однак у справі Гарретт проти "Бут Кемістс Лтд" (1980 р.) (не ввійшла до збірок судових звітів) проти компанії "Бут" було висунуто обвинувачення втому, що вона мала в продажу олівці, які не відповідали вимогам Постанови про олівці та графічні інструменти (безпека) 1974 p., котра передбачала аналогічні обставини, що звільняють від відповідальності. Вони поінформували свого постачальника про вимоги постанови, але суд ухвалив, що цього недостатньо, а слід було здійснювати перевірку випадкової вибірки, хоч і визнав, що навіть цей захід міг не забезпечити виявлення проблеми.