Право - Оуенз К. - 24.1.3. Опис послуг, що не відповідає дійсності

Стаття 14(1) Закону про опис товарів 1968 р. передбачає, що правопорушенням є, якщо особа в ході будь-якого ремесла або бізнесу: а) свідомо робить заяву, що не відповідає дійсності; б) необдумано робить заяву, що не відповідає дійсності, щодо будь-яких з перелічених далі моментів стосовно послуг, включно з наданням житла або приміщень:

1) надання їх у ході будь-якого ремесла або бізнесу;

2) їх природи;

3) часу та способу їх надання або осіб, які їх надають;

4) перевірки їхньої якості, схвалення або оцінки їх будь-якою особою;

5) розташування або зручностей будь-якого наданого житлового приміщення.

У кожному разі надання послуг тощо, а також заяви про них мають бути зроблені в ході бізнесу. Частина 2 передбачає:

а) будь-що (заява чи інше щодо будь-якого з моментів, зазначених у попередній частині), що може бути прийнято за таку заяву, має розглядатись як заява,

що вводить в оману стосовно цієї справи;

6) зроблена заява, незалежно від того, чи відповідає вона дійсності, має розглядатись як зроблена необдумано незалежно від того, чи має особа, яка її зробила, підстави вважати, що заява може відповідати дійсності.

Труднощі, пов'язані зі статтею 14

Положення статті 14 не виправдали сподівань, виявившись неадекватним засобом притягнення до відповідальності несумлінних торгівців. Це пов'язано з двома причинами:

вчинення правопорушення передбачає ментальний елемент1, тоді як правопорушення, передбачені статтею 1 Закону, є правопорушеннями безумовної відповідальності;

при тлумаченні правопорушень, передбачених статтею 14, суди, вдаючись до норм права про введення в оману, роблять висновок, що для того, щоб заява могла являти собою правопорушення, вона має стосуватися наявного факту (тобто стосуватися чогось у минулому чи тепер) — вона не може стосуватися намірів на майбутнє.

Ментальний (психологічний) елемент

Вчинення правопорушення передбачає, що звинувачений повинен:

а) або знати, що зроблена ним заява не відповідає дійсності;

б) або зробити заяву необдумано.

Усвідомлення того, що заява не відповідає дійсності

Для застосування положень статті 14 достатньо, якщо відповідач, хоч і не знав про невідповідність його заяви дійсності в момент, коли її було зроблено, в момент, коли його заява дійшла до відома позивача, знав, що вона суперечить дійсності.

У справі "Вінгс Лтд" проти Елліса (1985 р.) у брошурі відповідачів була вміщена реклама, з якої випливало, що готель у Шрі-Ланці оснащений кондиціонерами. Перш ніж позивач, пан Вейд, прочитав брошуру й, покладаючись на вміщену в ній інформацію, придбав тур, відповідачі дізналися, що інформація про кондиціонери не відповідає дійсності, і готель має лише вентилятори. Тож вони наказали начальнику відділу збуту своєї компанії усно поінформувати туроператорів, що інформація про кондиціонери не відповідає дійсності й що працюючи з клієнтами необхідно це зазначати. Пана Вейда не поінформував туроператор або інший представник компанії "Вінгс", і він з'ясував, що заява не відповідає дійсності, лише прибувши в Шрі-Ланку. Суд магістрату виніс обвинувальне рішення проти "Вінгс Лтд" на підставі положень статті 14(1). Палата лордів ухвалила: "Правопорушення мало місце, бо на час, коли пан Вейд прочитав брошуру, відповідачі знали, що їхня заява не відповідає дійсності, й, попри те, що відповідачі це знали, вони й далі робили цю заяву."

Необдуманість

Суди дійшли висновку, що, на відміну від інших сфер права, вимога про необдуманість не обов'язково передбачає несправедливість — достатньо, якщо обвинувачений виявив "певний ступінь безвідповідальності, що може бути визначений як "ненадання значення тому, відповідає це дійсності чи ні", згідно з положеннями статті 14(2)(Ь).

Такий висновок зроблено у справі "МФІ Веехаузис" проти "Нат-трасс" (1973 p.). Компанія "МФІ" продавала розсувні двері на умовах, що передбачали випробувальний період без передоплати та плату за доставку в сумі 25 пенсів за двері. Згодом "МФІ" почала продавати з цими дверима пересувні ролики, завдяки чому їх можна було використовувати як розсувну перегородку. Компанія вмістила рекламне оголошення в "Пректікл Хаузхолдер", в якому зазначалося: "Ролики для розсувних дверей (доставка безкоштовно)". В оголошенні містилося посилання на двері, які надсилаються і можуть бути оплачені після випробувань. Коли клієнт замовив лише пересувний ролик для дверей, йому виставили рахунок на 25 пенсів за доставку, до того ж не було дано випробувального періоду — товар попросили оплатити наперед. На свій захист компанія заявила, що вона не діяла необдумано, як передбачено в статті 14, бо не планувала продажу пересувних роликів окремо від дверей. Передбачалося, що плата за доставку дверей (25 пенсів) покриє також доставку роликів; звідси доставка роликів була безкоштовною. Суд відділення ухвалив, що висновок, якого дійшов покупець, що він може придбати ролик окремо і його доставлять безкоштовно, а оплату можна зробити після випробувального періоду, був слушним. На питання, чи діяла "МФІ" необдумано, було зазначено, що в контексті Закону про опис товарів термін "необдумано" не означає "нечесно". Щоб зробити висновок про необдуманість, достатньо того, що "МФІ" виявила певний ступінь безвідповідальності також у розумінні положень ст. 14(2)(Ь).

Заява про намір на майбутнє

Закон про опис товарів, слідом за нормами законодавства про введення в оману та старим законом кримінального права про обман, встановлює, що заява про намір на майбутнє, яка виявиться необгрунтованою, за винятком особливих обставин, не може розцінюватись як заява, що вводить в оману в розумінні Закону про опис товарів. Щоб заява могла становити правопорушення, вона має стосуватися нинішнього чи минулого стану фактів.

Цю думку можна проілюструвати справою Держава проти "Са-нейр Холідейс" (1973 р.), у якій апелянти опублікували буклет, пропонуючи розміщення в цілій низці готелів на курортах. Одним із готелів, у якому пропонувалося розміщення, був готель "Каді" в Каллелі (Коста Брава, Іспанія). Пан Бейтмен придбав тур. Він був незадоволений відпочинком і подав скаргу на компанію до Управління з торговельних стандартів. У результаті цієї скарги проти компанії було порушено кримінальну справу. В обвинувальному акті йшлося про шість заяв, які не відповідали дійсності:

1) що готель має басейн;

2) що напрокат можна взяти дитячі складані стільчики на коліщатках;

3) що при готелі є власний нічний клуб;

4) що можна брати розкладні ліжка;

5) що можна щовечора танцювати в дискотеці готелю (насправді в готелі не було дискотеки);

6) що в готелі організовано добре харчування з англійськими стравами, а також спеціальне харчування для дітей.

Усі ці заяви не відповідали дійсності. Були плани щодо басейну та дискотеки. Басейн уже збудували, але через тріщини його не можна було наповнювати водою. Будівництво великих залів для дискотеки та нічного клубу не завершилося. Страви обмежувалися стейком, відбивною або курчам, яких завжди подавали з чіпсами, але приготованими в іспанському стилі. Діти могли харчуватися на годину раніше від дорослих, але для них не готували ніяких спеціальних страв. Дитячих складай їх стільчиків на коліщатках у готелі не було, але їх можна було взяти в крамниці на сусідній вулиці.

Що сказав суддя

Суддя зробив висновок, що стосовно пункту 4 "Санейр" не може нічого заперечити. Щодо інших пунктів суддя заявив журі, що воно має взяти до уваги, що "Санейр" обіцяє у своєму буклеті. Чи зазначено там, що зручності існували 7 січня, коли пан Бейтмен придбав тур, чи 7 березня, на коли намічався перший заїзд, чи, може, 27 травня, коли пан Бейтмен прибув до готелю. Знайшовши відповідь на це запитання, журі повинно прийняти рішення, чи відповідали дійсності заяви на відповідну дату, і якщо вони не відповідали дійсності й журі дійде висновку, що заяви зроблені необдумано, то воно має винести обвинувальне рішення.

Що сказав Апеляційний суд

Апеляцію компанії "Санейр" слід задовольнити на тій підставі, що суддя неправильно зорієнтував журі, бо заяви компанії "Санейр" могли стосуватися майбутніх намірів, а не констатувати наявні факти. Йому слід було зорієнтувати журі на винесення виправдувального рішення з пунктів 2 та 6, бо обидві сторони погодилися, що вони стосувалися майбутнього. Стосовно пункту 1 (і, можливо, 3 та 5) він мав зорієнтувати журі на ймовірність того, що заяви компанії "Санейр" були обіцянками щодо майбутнього (а компанія "Санейр" стверджувала, що так воно й було), а не констатацією наявних фактів.

Таким чином, апеляцію було задоволено через неправильне зорієнтування журі суддею. Однак важко зрозуміти, як у разі, якби суддя правильно зорієнтував журі, воно дійшло висновку, що заява про басейн була наявним фактом. Імовірно, відіграло роль те, що Апеляційний суд не вважав за можливе скористатися владою, наданою йому Законом про апеляції в кримінальних справах 1968 р. для підтвердження обвинувального рішення на тій підставі, що не сталося жодної судової помилки (тобто навіть якби суддя дав журі правильні вказівки, результат був би таким самим). Однак туроператорам, які прагнуть захистити себе від звинувачення в тому, що опис послуг не відповідає дійсності, варто було заявити щось на зразок: "Басейн зараз у процесі спорудження, очікується, що його буде відкрито влітку 1970 р." Таке формулювання могла застосувати й компанія "Санейр", і воно має ту перевагу, що, цілком очевидно, на нього не поширюється дія положень статті 14.

Справа Бекетт проти Коєна (1973 р.) є наочним прикладом заяви про майбутні наміри: єдиний варіант, за якого в цій справі можна було б досягти винесення обвинувального рішення, — доведення обвинуваченням, що в момент, коли робилася заява, відповідного наміру не було. У цій справі будівельник пообіцяв, що завершить будівництво гаража за 10 днів і що новий гараж буде подібний до вже наявного. Він витратив понад 10 днів, і побудований гараж у деяких аспектах відрізнявся від наявного. Проти нього було висунуто звинувачення за статтею 14. Судді відхилили аргумент будівельника, що дія положень статті 14 поширюється лише на заяви про те, що відбувається тепер або відбувалося в минулому. Обвинувачення подало на апеляцію. Рішення Відділення Суду королівської лави: апеляцію слід відхилити. Положення статті 14 стосуються лише заяв про минулі чи нинішні факти, але не стосуються обіцянок на майбутнє.

З іншого боку, в справі Рада "Британських авіаліній" проти Тейлора (1976 p.) Палата лордів ухвалила рішення, що судді мали право зробити висновок, що заява про бронювання місць на літаку є заявою про наявний факт, а не про наміри на майбутнє. Справа стосувалася дуже поширеної серед авіаліній і туроператорів практики продажу більшої кількості квитків, ніж наявних місць. У даному випадку "Британські авіалінії" виправдали на формальних підставах.

24.2. Випадки, коли особа, яка робить заяви
24.3. Пропозиції щодо реформування
24.3.1. Обставини, що звільняють
24.3.2. Стаття 24
24.3.3. Інша особа
24.3.4. Що можна вважати "розумними заходами" й "усіма можливими зусиллями"?
24.3.5. Застереження про зняття з себе відповідальності
24.3.6. Зазначення ціни, що вводять в оману
24.3.7. Обставини, що звільняють від відповідальності
Розділ 25. КОРПОРАЦІЇ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru