Правознавство - Копиленко О.П. - 4. Підстави розірвання трудового договору

Важливим елементом організації трудової діяльності фізичних осіб є встановлений порядок припинення трудових відносин.

Трудовий договір може бути припинено за багатьма підставами. Умовно їх можна поділити на три групи:

• настання певної події (закінчення строку договору, смерть працівника);

• за ініціативою працівника чи власника (уповноваженого ним органу);

• на вимогу органу, що не є стороною трудового договору, так званої третьої особи (призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну невійськову службу; на вимогу профспілкового комітету; коли набрав чинності судовий вирок; на вимогу батьків, усиновителів, опікунів щодо неповнолітніх працівників). Найбільш поширеною на практиці є друга група, яка включає припинення трудового договору за ініціативою працівника чи за ініціативою власника (уповноваженого ним органу).

5. Матеріальна відповідальність

Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними спричинено цю шкоду.

Підставою для застосування матеріальної відповідальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, знищенням майна підприємства, установи, організації внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір. Отже, ознаками шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, є:

а) пряма шкода;

б) протиправність поведінки працівника;

в) причинний зв'язок між протиправними діями та заподіяною шкодою;

г) вина працівника.

Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає трудові спори.

6. Індивідуальні й колективні трудові спори

Індивідуальні трудові спори — це непорозуміння між працівником і власником (уповноваженим ним органом), що виникли в трудових правовідносинах. Чинне трудове законодавство передбачає два органи, які мають право розглядати трудові спори: комісії з трудових спорів (КТС) і районні (міські) суди.

КТС обираються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менш як 15 осіб.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. Кількість робітників у складі комісії з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що можуть розглядатися в КТС і що розглядаються в судах. Наприклад, відповідно до ст. 224 Кодексу законів про працю, КТС є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, за винятком спорів, що безпосередньо розглядаються в судах.

Під час вирішення трудових спорів жодна зі сторін не може ухилитися від участі в процедурі примирення.

Для вирішення колективного спору, одержання підтримки своїх вимог трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в порядку і формах, передбачених чинним законодавством. Страйк застосовується як крайній захід вирішення конфлікту, коли всі інші можливості вже використано.

Страйк проявляється в тимчасовому колективному добровільному припиненні роботи працівниками (наприклад, невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) з метою вирішення колективного трудового спору. А втім, деякі категорії працівників не мають права на такі заходи (приміром, працівники органів прокуратури, суду, державної, виконавчої влади, правоохоронних органів).

Організація та участь у незаконному страйку є порушенням трудової дисципліни з настанням усіх можливих у такому випадку

негативних наслідків (вжиття заходів дисциплінарного покарання,

позбавлення премій та оплати за дні страйку).

Відповідно до чинного законодавства страйки можуть бути заборонені в період проголошення надзвичайного стану (строком до одного місяця) або у воєнний час.