Правознавство - Копиленко О.П. - 7.3. Правове регулювання часу відпочинку

Час відпочинку — це частина календарного періоду, протягом якого працівник відповідно до закону повинний бути звільнений від виконання трудових обов'язків і який він може використовувати на власний розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності. Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

• перерви протягом робочого дня (зміни);

• щоденний відпочинок (перерви між змінами);

• вихідні дні (щотижневий відпочинок);

• святкові і неробочі дні;

• відпустки.

Відповідно до закону перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше двох годин. Така перерва повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі в холодний час за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігріву. При цьому власник або уповноважений ним орган погоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також облаштування місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час.

Законодавство передбачає, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку вантажників, що входять у робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної для всіх працівників перерви дня відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Такі перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви повинна складати не менше однієї години. Строки і порядок надання перерв установлюється власником підприємства за погодженням профкому і з врахуванням бажання матері. Перерви для годівлі дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, що працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості ЇЇ робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до обідньої перерви; перенесення одного або в сумарному виді двох перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи з порівняння з тривалістю робочого дня, встановленого трудовим договором.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку (вихідні дні) повинна бути не менш як сорок дві години. При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — у суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні визначається, як правило, графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. На підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і т. п.), вихідні дні встановлюються місцевими радами. Відповідно до закону на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з графіком змінності. Працівники, що знаходяться у відрядженні, працюють і користуються вихідними днями по режиму підприємства, куди вони відряджені.

Відповідно до закону робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в такі дні можливо за згодою профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить надалі робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухливого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення до роботи вихідного дня оформляється письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою працівника і власника, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі. До роботи вихідного дня не залучаються неповнолітні працівники.

Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безупинно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, що повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.). На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає з загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Законодавством України про працю встановлені такі святкові дні, робота в які не проводиться:

• 1 січня — Новий рік;

• 7 січня — Різдво Христове;

• л 8 березня — Міжнародний жіночий день;

• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

• 9 травня — День Перемоги;

• 28 червня — День Конституції України;

• 24 серпня — День Незалежності України.

Робота також не проводиться у дні релігійних свят, що, у відповідності зі ст. 73 КЗпП, називаються неробочими:

• 7 січня — Різдво Христове;

• один день (неділя) — Пасха (Великдень);

• один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, що сповідують відповідні релігії, керівництвом підприємств надається до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У зазначені вище дні допускається проведення робіт, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у вихідні, святкові і неробочі дні оплачується в підвищеному розмірі у відповідності зі ст. 107 КЗпП України. За бажанням працівника, що працював у святковий або неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відпустка — це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати. Право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають в у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності, а також особи, що працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустку мають іноземні громадяни й особи без громадянства, що на законних підставах працюють в Україні. Право на відпустку мають працівники, що заслали безстрокові трудові договори, трудові договори на певний строк, на час виконання визначеної роботи, сезонні, тимчасові працівники, сумісники, особи, що працюють на умовах неповного робочого часу. Особи, що працюють по цивільно-правових договорах (підряду, доручення й ін.), правом на відпустку не володіють. Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки" (далі Закон), і забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 даного Закону.

Статтею 3 Закону закріплене право на відпустку у випадку звільнення. Це право реалізується за бажанням працівника з наступним звільненням (крім звільнення за порушення трудової дисципліни). При цьому датою звільнення є останній день відпустки. Якщо працівник звільняється в зв'язку з закінченням терміну трудового договору, невикористана частина відпустки, за бажанням працівника, може надаватися і тоді, коли час відпустки цілком або частково перевищує термін трудового договору. У такому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Законом України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими і тяжкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю і родами;

• відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років;

• додаткова відпустка працівникам, що мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою і трудовим

договором можуть встановлюватися інші види відпусток.

Закон указує, що тривалість відпустки незалежно від режимів і графіків роботи обчислюється в календарних днях. При цьому святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток і додаткової відпустки працівникам, що мають дітей, не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менш 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, що обчислюється з дня висновку трудового договору. Святкові і неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості відпусток. Окремим категоріям працівників, зазначеним у законі, щорічна основна відпустка надається більшої тривалості. Так, відпустка тривалістю 28 календарних днів надається промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах і в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче; працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, лісомисливських господарств, лісозаготівельних підприємств, лісництв. Воєнізований особовий склад гірничорятувальних частин має право на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Неповнолітнім працівникам надається відпустка тривалістю 31 календарний день.

Інваліди І і II груп користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів, а інваліди ПІ групи — 26 календарних днів.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованого ними часу.

Тривалість щорічної основної відпустки визначається не тільки Законом України "Про відпустки", але й іншими законодавчими актами, однак тривалість відпустки в цих випадках не може бути менше, передбаченої ч. 1, 7 і 8 ст. 6 Закону України "Про відпустки". Наприклад, державні службовці відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопаду 1992 р. наділяє депутатів правом на відпустку в міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Тривалість відпустки прокурорів, слідчих складає 30 календарних днів (Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопаду 1991 p.), а суддів — 30 робочих днів (при перерахунку робочих днів у календарні — 35 календарних дня) (Закон України, "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 p.).

Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустки.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, зв'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, у відповідності зі Списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у які надає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці і за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопаду 1997 р.№ 1290.

Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлюється колективним або трудовим договором у залежності від результатів атестації робочих місць за умовами праці і часу зайнятості працівника в таких умовах.

Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер роботи надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах і умовах підвищеного ризику для здоров'я. Перелік таких робіт зазначений у Списку виробництв, робіт і професій, затвердженому Кабінетом Міністрів України 17 листопаду 1997 р. № 1290. Конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий характер роботи встановлюється колективним або трудовим договором у залежності від часу зайнятості працівника в таких умовах. Особливі природні географічні і геологічні умови праці властиві гірським населеним пунктам.

Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робітником днем у відповідності зі списками посад, робіт і професій, визначеними колективним договором, угодою. Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу.

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку по одній підставі, обраній працівником.

У стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується:

1) час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним відповідно до законодавства зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата цілком або частково (наприклад, згіднозі ст. 12 Закону України "Про колективні договори й угоди" особи, що беруть участь у переговорах як представники сторін, а також фахівці, запрошені до участі в роботі комісій, на період переговорів і підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку і включенням цього часу у виробничий стаж);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата в порядку, визначеному ст. 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

У стаж роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:

1) час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на більш легку роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості в перший рік роботи надаються після закінчення 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий і наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Законом встановлені виключення з правила про надання першої відпустки після шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки повної тривалості до закінчення 6-мі-сячного терміну безперервної роботи в перший рік на даному підприємстві за бажанням працівника надаються, наприклад, жінкам — перед відпусткою в зв'язку з вагітністю і родами або після неї, а також жінкам, що мають двох і більш дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда; інвалідам; особам віком до 18 років; чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; сумісникам — одночасно з відпусткою по основному місцю роботи; працівникам, що успішно навчаються в навчальних закладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою, і в інших випадках.

Черговість надання відпусток визначається графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за 2 тижні до встановленого графіком терміну.

За бажанням працівника, у зручне для нього час відпустки надаються наступним категоріям працівників: неповнолітнім; інвалідам; жінкам перед відпусткою в зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; дружинам (чоловікам) військовослужбовців; ветеранам війни, особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу і в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

За вимогою працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період, якщо власник порушив термін повідомлення про час надання відпустки; несвоєчасно виплатив працівникові заробітну плату за час щорічної відпустки. На інший період відпустка повинна бути перенесена або продовжена у випадку тимчасової непрацездатності працівника; виконання ним державних або громадських обов'язків зі звільненням від основної роботи і збереженням заробітної плати; при збігу щорічної відпустки з відпусткою в зв'язку з навчанням. З письмової згоди працівника і за погодженням із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, щорічна відпустка з ініціативи власника, як виняток може бути перенесений на інший період, якщо використання щорічної відпустки за графіком відпусток може несприятливо відбитися на нормальній роботі підприємства, і за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

Забороняється ненадання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року неповнолітнім і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами або з особливими умовами праці. На прохання працівника щорічна відпустка може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина буде складати не менше 14 календарних днів. При цьому невикористана частина відпустки надається з наступного дня тижня після дня закінчення попередньої використаної його частини. Невикористана частина щорічної відпустки повинна бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

наступному курсах у вищих навчальних закладах: І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів, III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з вечірньою формою навчання — 40 календарних днів;

3) на період здачі державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації —30 календарних днів;

4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, що навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання І і II рівнів акредитації— 2 місяці, а у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Додаткові оплачувані відпустки надаються працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, які мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти. Тривалість відпустки визначається як для осіб, що навчаються на третьому і наступному курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

Творчі відпустки надаються працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників, а також монографії, довідника й ін. Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців, на здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців, а для написання підручника або наукової праці — до 3 місяців, надається працівникові, що успішно поєднує основну діяльність зі творчою роботою.

Соціальні відпустки надаються жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість такої відпустки сумарно складає 126 календарних днів, а у випадку народження двох і більш дітей або у разі ускладнення пологів — 140 календарних днів. Жінкам, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 90 днів до пологів і 90 днів після пологів. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення

Відкликання зі щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їхніх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства за умови, що основна частина відпустки буде складати не менше 14 календарних днів. При відкликанні працівника з відпустки його робота оплачується з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Додаткові відпустки в зв'язку з навчанням надаються не для відпочинку, а для здачі випускних іспитів працівниками, що здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах в основній школі — 10 календарних днів, у старшій школі — 23 календарних дня; для перевідних іспитів в основній та старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних. Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки і здачі іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки: 1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, здачі заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1 і 2 курсах у вищих навчальних закладах: І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів, III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 30 календарних днів; 2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, здачі заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і

нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги з державного соціального страхування. За рахунок власних коштів підприємства можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною і більшої тривалості. Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом або іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. У період перебування у відпустці для догляду за дитиною жінка або особи, що здійснюють такий догляд, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Працюючій жінці, що має двох або більше дітей у віком до 15 років, або дитину-інваліда, жінці, яка усиновила дитину, або батькові, що виховує дитину без матері, особі, опікунові щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без врахування святкових і неробочих днів.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. У випадку звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він вже одержав відпустку повної тривалості, власник провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Утримання не провадиться, якщо працівник звільняється за підставами, передбаченими п.п. З, 5, 6 ст. 36, п.п. 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з вступом на навчання, виходом на пенсію, а також у випадку смерті працівника. У випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, що мають дітей.

При переведенні працівника на роботу в інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки, за його бажанням, повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, при цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткової відпусток повинна бути не менше 24 календарних днів. Не допускається заміна відпустки грошовою компенсацією крім випадків звільнення працівника у віці до 18 років. У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, що мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Відпустки без збереження заробітної плати, за бажанням працівника, надаються у визначених випадках в обов'язковому порядку. Це, зокрема, відпустка, надана матері або батькові, що виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більш дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває в післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у випадку, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-літнього віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно; інвалідам І і II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно; пенсіонерам за віком і інвалідами III групи — до 30 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, — до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу — тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (у залежності від ступеня споріднення, зазначеного в ст. 25 Закону "Про відпустки") без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

працівникам, допущеним до вступних іспитів у ВНЗ, — 15 календарних днів (без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження ВНЗ та назад); працівникам, що не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання 6-місячного терміну безперервної роботи й у деяких інших випадках, зазначених у ст. 25 Закону "Про відпустки".

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою сторін, але не більше 15 календарних днів на рік.

Теми рефератів:

1. Трудовий договір: поняття, сторони і зміст.

2. Контракт — особлива форма трудового договору.

3. Порядок прийняття на роботу.

4. Підстави розірвання трудового договору.

5. Матеріальна відповідальність.

6. Індивідуальні й колективні трудові спори.

7. Поняття робочого часу.

8. Види та режими робочого часу.

9. Надурочні роботи.

10. Правове регулювання часу відпочинку.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке трудове право, предмет його регулювання?

2. Що таке трудовий договір?

3. Хто може виступати сторонами трудового договору?

4. Дайте характеристику трудового контракту. Які він має особливості І чим відрізняється від звичайного трудового договору?

5. Що таке строк випробування і навіщо він потрібен?

6. Кому не може бути встановлено строк випробування?

7. Які документи надає працівник для прийняття його на роботу?

8. Як оформляється прийняття працівника на роботу?

9. Чи може залишитися на роботі працівник, котрий подав заяву про звільнення? Якщо так, то на яких підставах?

10. Які е підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника?

11. Що таке робочий час та його тривалість?

12. Хто має право працювати неповний робочий час?

13. Назвіть види часу відпочинку.

14. Хто позбавлений права на відпустку?

15. Назвіть особливості прийняття неповнолітніх на роботу.

16. На яких роботах не мають права працювати неповнолітні?

17. Назвіть особливості звільнення неповнолітніх з роботи.

18. Назвіть види заохочень і дисциплінарної відповідальності

19. Які особливості застосування дисциплінарної відповідальності?

20. Що таке трудовий спір та його види?

21. Які органи мають право розглядати індивідуальні трудові спори?

22. Як вирішуються колективні спори?