Правознавство - Копиленко О.П. - 4. Міжнародний правопорядок

Люди постійно вступають в суспільні відносини. Ці відносини регулюються різними нормами, переважна частина яких — це норми права. Такі відносини називаються правовими, вони врегульовані нормою права, їхні учасники мають суб'єктивні права і обов'язки.

Реалізація правових норм, при якій діяльність суб'єктів права є правомірною, називається правопорядком.

Міжнародний правопорядок — це система міжнародно-правових відносин, покликана додати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права.

Режим, за якого функціонування системи міжнародних відносин здійснюється на основі сумлінного виконання зобов'язань суб'єктів, називається міжнародною законністю. В основі законності знаходиться механізм, суть якого полягає в тому, що суб'єкт, який володіє правом, зацікавлений у виконанні зобов'язання іншою стороною, у її правомірній поведінці та додає наявні в його розпорядженні засоби для досягнення мети. Але виконання зобов'язань іншою стороною можливо в тому випадку, якщо сам суб'єкт буде вірний своїм зобов'язанням. Відстоюючи свої права, держава затверджує режим міжнародної законності.

Однією з основних умов законності є наявність гарантій, за допомогою яких підтримується, а в разі потреби — відновлюється законність. Отже, гарантії законності — це спеціальні засоби і умови, які реально забезпечують вимоги законності. До них належать: попередження, виявлення та припинення правопорушень, а також невідворотність юридичної відповідальності.

Міжнародно-правова відповідальність породжується міжнародно-протиправним діянням, елементами якого є: суб'єктивний елемент — наявність провини даного суб'єкта як такого (не тих чи інших осіб, а саме держави в цілому); об'єктивний елемент — порушення суб'єктом своїх міжнародно-правових зобов'язань.

Цілі відповідальності полягають у наступному: стримувати потенційного правопорушника; спонукати правопорушника виконати належним чином свої обов'язки; надати потерпілому компенсацію за заподіяний йому матеріальний і моральний збиток; вплинути на майбутню поведінку сторін в інтересах сумлінного виконання ними своїх зобов'язань.

У літературі і практиці затверджується розподіл міжнародних правопорушень на міжнародні злочини і делікти. Водночас деякі вчені були прихильниками більшої деталізації міжнародних правопорушень. Так, виходячи зі ступеня загрози миру, міжнародні правопорушення поділяють на:

• агресивні дії (воєнна агресія, погрожування агресією, блокада, тощо);

• ворожі дії (пропаганда агресії, підтримка збройних банд, тероризм);

• неприязні дії, які ще не є ворожими, але вже не мирні (виготовлення та розповсюдження фальшивих документів іноземної держави тощо).

Як особливий вид злочинів міжнародного характеру слід назвати міжнародний тероризм. Такий вид злочину ставить під загрозу знищення наявного міжнародного порядку, порушує права та інтереси всього світового співтовариства та, як правило, здійснюється з неправомірним застосуванням збройних сил,

В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою нашого життя і набув глобального характеру.

Найбільш поширеними в світі терористичними атаками є:

• вибухи або масові вбивства, розраховані на психологічний ефект, страх і невпевненість людей;

• політичні вбивства — один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби;

• викрадення з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів;

• насильницькі дії проти особистості жертви, з метою залякування або в пропагандистських цілях;

• захоплення державних установ, посольств або транспортних засобів, що супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс; тощо.

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії, Генеральна асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. За останні роки вироблено значну кількість конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму, але багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

В силу значного обсягу негативних наслідків, небезпеки для світового співтовариства найтяжчі міжнародні злочини ще називають злочинами проти людства. Такого роду злочини наносять відчутний удар по системі міжнародної безпеки, навіть у відомій мірі піддають сумніву основи міжнародного права.

Щодо безпосередньо міжнародного делікту, то до нього належать порушення міжнародно-правових норм, що випливають з договорів чи звичаїв. Відповідальність, що породжується деліктом, носить характер двосторонніх правовідносин, внаслідок чого порушник відповідає тільки перед потерпілим.

Всупереч дуже розповсюдженій думці, відповідальність не включає примусових заходів. Правопорушення породжує лише первинну відповідальність, що складається в обов'язку відновити порушене. І лише у випадку небажання, відмови виконати цей обов'язок настає вторинна відповідальність.

Санкції і контрзаходи являють собою види примусу по відношенню до правопорушника. Примус як елемент методу функціонування міжнародного права являє собою не насильство, а один з засобів реалізації права. Його необхідна ознака — правомірність. Правомірність визначається насамперед по відповідності основним цілям і принципам міжнародного права. У доктрині існує тенденція розуміти під санкціями примусові міри, здійснювані тільки міжнародними організаціями. Що ж стосується держав, то прийняті ними міри варто називати контрзаходами. Контрзаходи держав здавна прийнято було поділяти на реторсії та репресалії. Реторсія — це захід впливу однієї держави на іншу, що переслідують мету спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але правомірні дії. Найчастіше реторсії застосовуються державою у випадку дискримінації його громадян на території іншої держави, у випадку недружніх обмежень економічних і культурних зв'язків, тощо.

Репресалії— однобічні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзаходи у випадку правопорушення. Оскільки вони є контрзаходами у відношенні до правопорушника, то можуть виходити за межі міжнародного права в тих межах, які визначаються характером правопорушення. З цього видно, що репресалії повинні бути пропорційними: інтенсивність контрзаходів не може бути вище тієї, що необхідно для досягнення безпосередньої мети.