Правознавство - Олійник А.Ю. - § 7. Держава і право на території Західної України

Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрії були включені Галичина і частина Буковини. Інша частина Буковини увійшла до Румунії, Українське Закарпаття відійшло до складу Угорщини. В результаті міжусобних воєн шляхти в Галичині занепала торгівля і промисловість, селянство зубожіло під гнітом кріпацтва. Намагаючись піднести господарське і духовне життя Галичини, австрійський цісар Йосиф II у 1782 р. скасував у Галичині кріпосну залежність селян та встановив нову систему оподаткування, відповідно до якої 70% прибутків залишалося селянинові, 18% йшло державі і 12% - поміщикові. Селянин мав відбувати 156 днів панщини на рік. Особисту залежність селян на Закарпатті і Буковині було скасовано в 1785 р. Проте наступник Йосифа II Леопольд відновив кріпацтво на Закарпатті і воно там проіснувало аж до 1848 р. Держава і право цих земель України мали форму державності і правової системи Австро-Угорської імперії та Румунії. На українські землі (Галичину, Буковину, Закарпаття), що увійшли до складу Австро-Угорської імперії було поширено австрійську адміністративно-територіальну систему поділу. В 1774 р. для ведення галицьких справ у Відні заснували Галицьку надвірну канцелярію, яку очолював канцлер. На місці діяла адміністрація, главою якої був губернатор, що призначався імператором з австрійців. В Галичині (1775 р.) сформувався крайовий становий сейм. У ньому засідали представники від трьох станів: магнатів, духівництва, населення королівських міст. Цей представницький орган мав виконавчу інституцію, що іменувалася постійний комітет. Комітет утворювався сеймом у складі семи депутатів, що обиралися терміном на шість років. Кандидатів затверджував імператор після чого вони набували повноважень і приступали до виконання своїх обов'язків1.

Судові органи теж були австро-угорськими. Цивільні справи розглядали земські, кримінальні - гродські, а земельні суперечки - підкоморні суди. Селяни судилися домініальними (вотчинними) судами. Державні селяни підлягали суду представників адміністрації. У 1773 р. у Львові австрійська адміністрація заснувала верховний суд як апеляційний для всіх нижчих судів Галичини. Згодом замість нього було створено королівський трибунал, що мав назву імперсько-королівського. Йому надавалося право помилування засуджених до страти селян, за винятком особливо тяжких порушень закону, коли таке право належало тільки імператорові. Найвищою інстанцією судового нагляду з 1780 р. став галицький сенат у складі верховної судової палати, що перебувала у Відні. Одночасно із заснуванням королівського трибуналу при губернаторстві було створено суд із фінансових справ2.

Приєднання західноукраїнських земель до Австрії співпало з кодифікацією її законодавства. Тому ці землі стали місцем апробації деяких кодексів. Так, у 1797 р. в Західній, а в 1798 р. - в Східній Галичині було запроваджено новий цивільний кодекс. Він став базою для подальшого удосконалення цивільного законодавства, але лише в 1811 р,3

Серйозну роль у поширенні принципів буржуазного права в Західній Україні відігравали департаменти Сенату. Вони займалися тлумаченням норм права, чим поступово пристосовували застарілі положення до потреб правового розвитку буржуазного суспільства.

Отже, державно-правові інституції українських земель у період знаходження України в складі Австро-Угорської імперії та Румунії були австро-угорськими і румунськими. Формою державного правління була спочатку абсолютна, а потім дуалістична монархія. Спочатку українські землі користувалися деякими аспектами автономії, а потім її втратили і стали імперськими провінціями. На території українських земель застосовувалися правові джерела ранньобуржуазного (капіталістичного) права.