Правознавство - Олійник А.Ю. - § 1. Поняття, завдання, система і принципи кримінального права України

§ 1. Поняття, завдання, система і принципи кримінального права України

Поняття "Кримінальне право України" вживається в трьох значеннях:

1. Кримінальне право України як галузь права.

2. Кримінальне право України як юридична наука.

3. Кримінальне право України як навчальна дисципліна.

Кримінальне право України як галузь права - це сукупність нормативно-правових актів, у яких визначаються підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність діянь, а також підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання.

Поняттям "кримінальне право як галузь права" охоплюється власне Кримінальний кодекс України (далі - КК), а також рішення Конституційного Суду України, міжнародно-правові договори України, інші нормативно-правові акти, які регулюють кримінально-правові відносини. Наприклад, рішенням Конституційного Суду України від ЗО жовтня 2003 року N 18-рп/2003 (справа N 1 -24/2003 про службових осіб підприємств, установ та організацій) про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року роз'яснено зміст поняття "службова особа"; Законом України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік" від 16.10.1998 р. врегульовано порядок видачі іншим державам осіб, котрі вчинили злочин (екстрадиція).

Кримінальне право України як юридична наука - це система наукових ідей, теорій, поглядів на кримінальне право як галузь права. Такі ідеї, теорії, погляди викладаються вченими в галузі кримінального права (їх називають криміналістами), у монографіях, наукових статтях, інших публікаціях. Серед найбільш відомих криміналістів минулого можемо назвати Гуго Греція (голландець, 1583-1645р.), Чезаре Беккаріа (італієць, 1738-1794р.)

Кримінальне право України як навчальна дисципліна - це система знань про галузь кримінального права і його науки, які вивчаються в ході навчального процесу.

Предметом кримінального права України (те, на що направлене наше пізнання) є злочин і покарання. В ході оволодіння кримінально-правовими знаннями, ми вивчаємо КК, практику його застосування, наукові надбання криміналістів.

Метод кримінального права (під методом розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких регулюється кримінально-правові відносини) фактично описаний в ч. 2 ст. 1 КК. Тут зазначено, що КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Завдання законодавства про кримінальну відповідальність (тобто КК). Вони описані в ч. 1 ст. 1 КК: "Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам".

Ці завдання реалізується шляхом регулятивної функції кримінального права. Зміст цієї функції полягає: а) в тому, що КК бере під охорону найважливіші суспільні відносини шляхом визначення суспільно небезпечних діянь злочинами та встановлення за них покарання. Наприклад, таємне викрадення чужого майна визнано крадіжкою (ст. 185 КК) і за цей злочин передбачено відповідне покарання; б) в тому, що КК визначає певний алгоритм для осіб (наприклад, порядок екстрадиції (тобто видачі) осіб, котрі вчинили злочин; поведінку при необхідній обороні (тобто визначає, як особа повинна захищатись від вчинюваного суспільно небезпечного посягання); загальні засади призначення покарання (тобто як призначати покарання); в) в тому, що КК самим своїм фактом існування запобігає злочинам. Соціологічні досліджування підтверджують це. За самими песимістичними результатами, близько 25% осіб не вчиняють злочини через боязнь зазнати покарання.

Систему кримінального права України утворюють Загальна частина кримінального права України та Особлива частина кримінального права України. В Загальній частині кримінального права України встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання. Наприклад, в Загальній частині кримінального права визначається кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації. Особлива частина кримінального права України визначає діяння злочинами та встановлює за них покарання. Так, починаючи зі ст. 109 КК, і закінчуючи ст. 447 КК, (за виключенням ст. 401 КК) наведено перелік злочинів із визначеними за них покараннями.

Принципи кримінального права України - це основні начала (положення), що характеризують суть кримінального права. В чинному КК вони не закріплені, проте виводяться зі змісту КК. Назвемо, зокрема, такі принципи кримінального права України.

Принцип законності. Означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута особа тільки за діяння, передбачені в КК. Інакше кажучи, немає злочину без закріплення цього в законі. Латинською мовою це звучить так - nullum crimen sine lege. Вперше цей принцип було законодавчо закріплено в КК Франції 1791 року. В Україні - в КК 1960 року. Тобто, якщо особа вчинила якесь діяння і заподіяла таким чином певну шкоду, вона може бути притягнутою до кримінальної відповідальності, коли це діяння визнано в КК злочином. Якщо таке діяння в КК злочином не визнано, не дивлячись на його навіть тяжкі наслідки, особа не може бути притягнутою до кримінальної відповідальності.

Принцип рівності громадян. Означає, що КК однаковою мірою стосується всіх осіб, незалежно від статі, національності, раси, професії, посади і т.п. Не є порушенням даного принципу встановлення, наприклад, більш суворого покарання за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) чи пом'якшене кримінально-правове реагування за вчинення злочину неповнолітньою особою. Пояснюється це в першому випадку важливістю для суспільства і держави виконуваних державним чи громадським діячем обов'язків, у другому - фактом соціальної незрілості особи і неможливістю тому зазнати на собі кримінально-правового реагування нарівні з дорослими.

Принцип гуманізму. Зміст цього принципу багатогранний. Окреслимо окремі з цих граней. Принцип гуманізму означає, що

а) КК захищає всіх осіб. За часів рабства сам раб не був суб'єктом права, а вважався річчю. Тобто закон його особистість не захищав;

б) покарання не переслідує мету заподіяння страждань. Раніше, до 1863 р., до засуджених застосовувались тілесні покарання; в) відсутність в КК такого виду покарання як смертна кара; г) альтернативність покарань в КК. Так, в ст. 51 КК передбачено 12 видів покарань; д) КК передбачає низку підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Наприклад, у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК).

Принцип винної відповідальності. Означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнена лише особа, яка умисна або необережно (тобто винно) вчинила суспільно небезпечне діяння. Інакше кажучи, немає злочину без вини. Латинською мовою це звучить так - nullum crimen sine culpa. Якщо особа невинувата у вчиненому нею діянні, що спричинило наслідки, хай навіть і особливо тяжкі, вона не підлягає кримінальній відповідальності. Наприклад, особа не втрималась і впала. При падінні випадково заподіяла іншій особі тілесні ушкодженні чи навіть смерть. За цих умов кримінальна відповідальність особи не наступає через відсутність в її діянні вини.

Принцип особистої відповідальності. Означає, що за вчинений злочин відповідає лише та особа, яка його вчинила. Раніше, наприклад, в "Руській Правді" встановлювалась кримінальна відповідальність общини. Скажемо, коли на території общини виявляли труп, грошовий штраф сплачувала саме ця община.

Принцип справедливості. Означає; а) неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності вдруге за один і той самий злочин. Латинською мовою це звучить так — ne bis in idem. Так, наприклад, особа вчинила злочин за кордоном і там відбула покарання. Прибувши в Україну, така особа вже не може вдруге відповідати за вчинений за кордоном злочин (до прийняття Конституції України 1996 р. можливість відповідати вдруге за один і той же самий злочин існувала); б) надання особі права на захист від суспільно небезпечного посягання. Скажімо, громадянин має право на затримання особи, що вчинила злочин.