Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 5.1. Поняття прав людини

5.1. Поняття прав людини

Соціальні можливості людини як онтологічна сутність її прав

У слов'янських мовах слово "право" вживається на позначення понять, котрі відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує незалежно від держави і має загальносоціальну природу, є загальносоціальним феноменом. Інше ж явище, поняття про яке також позначається цим терміном, - це наслідок виключно державної діяльності, втілення її волевиявлення. Зважаючи на це, необхідно розрізняти, відповідно, право загальносоціальне і, так би мовити, спеціально-соціальне чи, умовно кажучи, юридичне.

Загальносоціальне право - це певні можливості учасників суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів. Саме соціальні можливості суб'єкта і становлять онтологічну сутність його прав.

Залежно від виду носіїв цих можливостей розрізняють:

' права людини;

o права сім'ї;

o нації (народу),

o інших соціальних спільнот (класів, суспільних прошарків, груп, громадських об'єднань, трудових колективів тощо);

o права людства.

Зупинимося більш докладно на понятті прав людини.

Права людини - це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Отже, це, по-перше, певні свободи людини, тобто її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних учинків з тим, аби забезпечити собі (й своїй сім'ї) належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались. І, якщо йдеться саме про основні права, то слід мати на увазі такі можливості, без котрих людина не може нормально існувати. Що означає

"нормально"? Відповідь на це питання зумовлюється біологічною й соціальною обґрунтованістю потреб людини. Самі ж потреби як результат історично-природного та соціального розвитку людини не є незмінними. У такому розумінні розглядуваного феномена реалізовано теоретико-методологічний підхід, який можна назвати "потребовим". Адже зазначені можливості людини повинні використовуватися передусім для задоволення її життєво необхідних потреб і саме у цьому полягає особистісна значущість, цінність таких можливостей (тобто, прав людини).

По-друге, зміст та обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку, права людини - явище соціальне: вони породжуються самим суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними, "початковими" показниками ("дозами") мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді вони будуть правовими (відповідно до термінів або понять "праведний ", "правильний", "справедливий", "правий" тощо).

По-четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратись, ліквідовуватися будь-ким, не можуть вони бути і "дарунком" з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

У документах різних організацій (зокрема, міжнародних) та в національному законодавстві, у науковій та публіцистичній літературі часто вживається вираз "права і свободи людини". Проте відмінність між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще й донині однозначно не з'ясована навіть на загальнотеоретичному рівні. Тому терміни "права" і "свободи" здебільшого використовуються як синоніми. І якщо зміст поняття прав людини розкривається нами через філософську категорію "можливостей ", то така його інтерпретація обіймає, мабуть, також і поняття свобод людини.

Розуміння прав людини як її певних можливостей має місце, так чи інакше, у працях багатьох юристів, суспільствознавців. Що ж до інших інтерпретацій даного поняття у сучасній науковій літературі, зазначимо лише, що вони можуть бути зведені у найзагальнішому вигляді до таких:

o права людини - це певним чином унормована її свобода;

o права людини - це певні її потреби чи інтереси;

o права людини - це її вимоги про надання певних благ, скеровані суспільству, державі, законодавству;

o права людини - це певний вид (форма існування, спосіб вияву) моралі. Усі зазначені підходи (окрім першого) відображають, як здається, досить

суттєві, проте не онтологічні, не "субстанціональні" статуси досліджуваного феномена. І тільки категорія можливості (свободи) дозволяє найбільш адекватно відобразити саме онтологічну соціальну сутність прав людини.

Права людини, як і будь-яке інше явище, характеризуються певними якісними та кількісними показниками. Якісні показники розкриваються, насамперед, змістом прав людини, кількісні - поняттям обсягу прав людини.

Поняття змісту прав людини та поняття обсягу прав людини є, наприклад, у ст. 22 Конституції України. Зокрема, частина 3 цієї статті встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав людини. Згадане положення є дуже важливим, оскільки у ньому Конституція України торкається розглядуваної нами проблеми обмежування прав людини. Адже звуження змісту і скорочення обсягу прав людини і є основним наслідком їхнього обмежування.

Характеризуючи зміст прав людини, необхідно спиратися на філософську категорію змісту. З філософської точки зору, зміст - це певним чином впорядкована сукупність елементів і процесів, які утворюють предмет чи явище. Структура, внутрішня впорядкованість є необхідним компонентом змісту. Зі зміною структури, організації суттєво змінюється зміст об'єкта, його властивості. Які ж елементи можна виділити у такому явищі, як права людини?

З наведеного вище розуміння прав людини стає очевидним, що центральним, стрижневим їх елементом є певні можливості людини - можливості діяти певним чином чи утримуватися від певних дій задля задоволення її потреб та інтересів. Як відомо із загальної теорії діяльності, остання характеризується певними складовими, властивостями, рисами. До них належать: мета, предмет (об'єкт) діяльності, умови діяльності, способи (форми) діяльності, засоби діяльності, результати діяльності та інші складові. Найбільш важливими, визначальними серед них є умови та засоби діяльності, оскільки саме ними зумовлюється реальність використання можливостей суб'єкта, тобто їх здійсненність. Тому поняття змісту прав людини можна визначити як умови та засоби, що вони складають можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.

Кількісні показники прав людини можуть відображатися, як наголошувалось, поняттям обсягу прав людини. Як зазначається у літературі, кількість - це визначеність предмета, яка характеризує його множинність, величину, інтенсивність і ступінь вияву тієї чи іншої властивості. Обсяг, як і будь-яка кількість, визначається за допомогою певних одиниць виміру (наприклад, кількість певних можливих варіантів поведінки, кількість часу, кількість благ, розмір пільг тощо). Отже, обсяг прав людини - це їх суттєва властивість, яка відображається показниками відповідних можливостей, виражених у певних одиницях виміру.

Одиниці виміру "кількості" (обсягу) прав людини не можуть бути універсальними, однозначними, однорідними для всіх. Характер таких одиниць виміру зумовлюється, насамперед, змістом можливостей, які відображені відповідними правами, а також особливостями носіїв (суб'єктів) прав та специфікою об'єктів цих прав (тобто тих чи інших благ). Наприклад, право на свободу вибору віросповідання може характеризуватися кількістю віровизнань, конфесій, які можуть бути предметом такого вибору. Право здобувати вищу освіту характеризується, зокрема, кількістю вищих навчальних закладів, у яких можна її здобути, а також кількістю спеціальностей, за котрими готують фахівців у цих закладах. Право бути обраним Президентом України характеризується кількісними показниками періоду (часового інтервалу), протягом якого можна його здійснювати.

Зазначені одиниці виміру якраз і можуть використовуватися для визначення обсягу відповідних прав людини.

Повторимо: соціальні можливості, котрі є у розпорядженні людини, становлять онтологічну сутність її загальносоціальних прав. Остання, проте, є сутністю лише, так би мовити, першого порядку (першого рівня). Натомість більш глибокою сутністю явища, що розглядається, сутністю другого рівня - є моральна сутність. її концептуальним виразом виступає гідність людини.