Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 7.3. Свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання

Свобода пересування і право на вибір місця проживання, вперше було передбачене статтями 13 і 14 Загальної декларації прав людини, згідно з якими кожна людина має право на свободу пересування і обрання собі місця проживання в межах кордонів кожної держави, право залишати будь-яку країну, включаючи також її власну, і повертатися до своєї країни, право шукати притулок від переслідувань (за винятком таких, які викликані вчиненням не-політичного злочину або діяннями, що суперечать цілям і принципам ООН) в інших країнах і користуватися цим притулком. Відповідно до ст. З Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

Згідно зі ст. 33 Конституцією України, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання належать кожній людині, яка на законних підставах перебуває на території України, і включають у себе:

1) свободу пересування територією України;

2) право на вільний вибір постійного чи тимчасового місця проживання на території України;

3) право вільно залишати територію України;

4) право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну.

Перші три складові права на вибір місця перебування можуть бути обмежені законом (але не підзаконним актом). Четверта будь-яким обмеженням не підлягає.

Але два такі обмеження у законодавстві України існують і відповідність їх Конституції України нами ставиться під сумнів. По-перше, згідно зі ст. 29 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", в'їзд на територію України громадян України з країн (місцевостей), де зареєстровано особливо небезпечні інфекційні хвороби, дозволяється тільки за наявності документів, передбачених міжнародними угодами і санітарним законодавством України. По-друге, відповідно до ст. 331 КК України і ст. 204-1 КУпАП, громадяни України підлягають притягненню до кримінальної або адміністративної відповідальності у випадках незаконного перетинання державного кордону України не тільки при вибутті із України, а й при прибутті до неї (за винятком прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми). Отже, громадянин України, який був жертвою інших злочинів, не пов'язаних з торгівлею людьми, та/або через певні причини повертається в Україну шляхом перетинання кордону поза пунктами пропуску, хоча і не позбавляється права повернутися в Україну, але використання ним цього права обумовлюється попереднім притягненням до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Що стосується інших існуючих обмежень свободи пересування і права на вільний вибір місця перебування, то, відповідно до Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, здійснення права на вільне пересування, свободу місця проживання в межах території будь-якої держави і право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно із законом і є необхідними в демократичному суспільстві, а саме: в інтересах національної або громадської безпеки; з метою підтримання громадського порядку або запобігання злочинів; для захисту здоров'я чи моралі; з метою захисту прав і свобод інших людей.

Чинне законодавство України передбачає значну кількість обмежень розглядуваного права.

Так, у ст. 313 ЦК України вказано, що законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей. Відповідно до ст. 23 Закону України "Про державний кордон України", у прикордонній смузі встановлюється прикордонний режим, який регламентує правила в'їзду, тимчасового перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб. Дозвіл на в'їзд, тимчасове перебування, проживання, а також пропуск у прикордонну смугу та в прикордонні райони, що контролюються, дає і здійснює Державна прикордонна служба України разом із органами внутрішніх справ. Забороняється пересування берегом і на льоду прикордонних річок, озер та інших водойм поза встановленими для цього шляхами, стежками або з порушенням правил пересування.

Згідно із законодавством України, визначається також порядок перебування і пересування всіх осіб у межах території прикордонних залізничних і автомобільних станцій, морських і річкових портів, аеропортів і аеродромів, відкритих для міжнародного сполучення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані прибути в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ, повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах. За постановою начальника органу внутрішніх справ, до них можуть частково або у повному обсязі застосовуватися такі обмеження, як заборона перебування у визначених місцях району (міста), заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста) та деякі інші.

Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (ст. 4 та ін.), передбачене обов'язкове відселення населення, яке проживає у відповідній зоні.

Статті 106, 148 КШС України передбачають обмеження права підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на вибір місця перебування, яке полягає у відібранні письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання (місця постійного перебування) без дозволу слідчого (прокурора, суду), або у затриманні підозрюваного чи взятті під варту (арешті) підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Обмежується це право і у зв'язку з виконанням громадянами України військового обов'язку, у тому числі у зв'язку з необхідністю дотримання ними правил військового обліку, проходженням військової, а також альтернативної (невійськової) служби, що передбачено законами України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу". Відповідно до ст. 17 Закону України "Про Збройні сили України" військовослужбовці і працівники Збройних сил України, можуть бути обмежені у свободі пересування, вільному виборі місця проживання відповідно до закону.

Певні обмеження свободи пересування і права на вільний вибір місця проживання можуть бути застосовані в умовах воєнного або надзвичайного стану, що передбачено відповідними законами України.

Право громадян України вільно залишати територію України і будь-які винятки із нього детально регламентуються Законом "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". Але громадяни України мають можливість виїхати за кордон тільки на підставі документа, що посвідчує їх особу (паспорта громадянина України для виїзду за кордон, проїзного документа дитини, дипломатичного чи службового паспорта тощо).

Громадянинові України, як зазначено у ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, у виїзді за кордон у випадках, якщо: він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю; він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням; проти нього порушено кримінальну справу; він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості; він підлягає призову на строкову військову службу та в деяких інших випадках. Усі ці обмеження мають тимчасовий характер, але вони можуть мати різну тривалість.

Порушення Закону щодо підстав для обмежень у праві виїзду громадян України за кордон може бути оскаржено громадянином до суду за місцем проживання. Прийняте судом рішення негайно виконується відповідним підрозділом паспортної служби. Однак відмова у виїзді за кордон у зв'язку з порушенням щодо особи кримінальної справи, її засудженням за вчинення злочину, ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на особу судовим рішенням, перебуванням її лід адміністративним наглядом оскарженню не підлягає.