Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Соціальна сутність держави

Однією з центральних проблем державознавства, а відповідно і ТДП (у сучасному розумінні її предмета), є коло питань, що стосуються соціальної сутності держави. При цьому слід погодитись з точкою зору А. Витченка, яку він висловив ще на початку 80-х років XX ст., відповідно до якої "аналіз сутності, змісту та форми державної влади та держави — є вкрай складна та мало розроблена проблема". Особливо це правильно з урахуванням тих суспільно-політичних, ідеологічних змін, що відбулися у науці за останні 25 років.

Починаючи розглядати питання про соціальну сутність держави, слід зазначити, що проблеми розуміння соціальної сутності держави взагалі не існує, а відповідно її неможливо досліджувати, для методологічних позитивістів, оскільки останні не визнають існування у явища сутності (і заперечують категорію "сутність"). Аналогічне можна сказати і про агностиків: оскільки для них сутність, якщо вона і існує, є тим, що не може бути пізнаним, а відповідно, - який сенс її (сутність) шукати?!

У зв'язку з цим у літературі зустрічаємо вказівку на те, що в історії філософії, поряд з філософами, що відкидали вчення про буття, предмет філософії, існували і філософи, що відкидали категорію сутності, тобто вважали, що ніякої сутності немає. Філософський феноменалізм, наприклад, взагалі відкидає поняття сутності, вважаючи, що все існуюче зводиться до явищ, сприймається чуттєво. У "критичній філософії" І. Канта, що розроблялася як трансцендентальна метафізика, також відсутня категорія сутності, незважаючи на радикальну відмінність цієї філософії від феноменалізму.

Утім, основна маса теорій у соціально-політичних та державно-правових науках намагаються визначитись з питанням, якою б сутність держави.

Тут слід відзначити, що й у філософських та інших науках немає єдності поглядів щодо розуміння самої категорії "сутність". Тому розглянемо категорію "сутність" та її виникнення і становлення у науці.

Якщо коротко зупинитись на історії формування уявлення щодо сутності в науці, то слід відзначити, що першим, хто дав систематичну розробку категорії "сутність", був Аристотель. Він поставив її в "центр" свого вчення про буття і пізнання, та сформував думку, яку майже через дві тисячі років підтвердив Г. Гегель. Аристотель висунув тезу про те, що сутність є "те, що не відображається на субстраті, але те, на чому відображається все інше".

Г. Гегель у свою чергу зауважував, що сутність є те вирішальне, головне, що визначає явище. Сутність, у силу своєї внутрішньої суперечності, сама себе відштовхує і переходить в явище, в буття. Таким чином, джерелом руху є внутрішні суперечності сутності, наявність в ній протиріч⁵². Г. Гегель визначав, що сутність є складна, багатогранна категорія, що містить у собі тотожність, розбіжності, протиріччя, засади, причинність, субстанціональність, необхідність тощо.

Існують також теорії, які розглядають сутність як тотожне іншим поняттям категорію, виходячи при цьому все з тих же праць Аристотеля. За цими теоріями Аристотель вважав, що одиничне буття є сполучення матерії та ейдоса (форми). Матерія - це можливість буття і, разом з тим, деякий субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, тобто як матерія мідь є можливість кулі і статуї. Стосовно визначеного предмета, сутність завжди виявляється формою (кулеподібна щодо мідної кулі). Форма виражається поняттям. Так поняття кулі справедливе і тоді, коли з міді ще не зробили кулю. Коли матерія оформлена, то немає матерії без форми, рівно як форми без матерії. Виходить, що ейдос - форма - це і сутність окремого, одиничного предмета, і те, що охоплюється цим поняттям.

Відповідно до сучасних філософських уявлень, сутність, тобто головна, визначальна характеристика будь-якого предмета, явища, процесу, створеного чи використовуваного людиною, звичайно пов'язується з його призначенням, зі здатністю задовольнити ті чи інші потреби людини⁵⁴. Вбачається, що таке розуміння сутності є неправильне, оскільки фактично категорія "сутність" стає характеристикою предмета, явища тощо, нехай, навіть визначальною характернетикою. Але будь-яка характеристика це завжди лише одна з сторін чогось, а сутність - це не сторона, це те, що пронизує будь-яку сторону явища, предмета тощо.

У філософській літературі досить поширеним є таке визначення поняття "сутність" як "сенс даної речі, те, що вона є сама по собі, а відмінність від усіх інших речей під впливом тих чи інших обставин"⁵⁵. Такі визначення сутності є дуже неясними, абстрактними. Однак воно є більш точним, ніж розгляд сутності як характеристики предмета, явища тощо.

На наш погляд., таке дуже розпливчате розуміння поняття "сутності" (у тому числі, сутність держави) пов'язане в нашій науковій літературі з ідеалістичним характером походження самої категорії "сутність".

У найбільш узагальненому вигляді аналогом поняття "сутність" у філософії є слово "душа". Тобто сутність явища, предмета, об'єкта - це його душа. Зрозуміло, що таке або близьке до нього тлумачення сутності за радянських часів навряд чи було можливе, оскільки радянська наука ґрунтувалась на матеріалізмі, а "душа" - поняття, яке не вписувалось в останній.

З огляду на це, уявляється неправильним розуміти "сутність держави" як ознаку чи зовнішню характеристику держави. Річ у тім, що сутність держави є чимось дуже глибинним, прихованим від безпосереднього споглядання. Вона проявляється в ознаках, функціях, повніших характеристиках тощо, однак такою не є. Саме тому, вважаємо, що проблема, яка зазначена вище, повинна вирішуватись у межах зв'язку "сутність - явище", який досить докладно розроблений у діалектиці.

Неясність в розумінні категорії "сутність" спричиняє те, що іноді ми стикаємось з тим, що, говорячи про сутність держави, деякі автори розглядають інші сторони держави, які тісно пов'язані з сутністю, однак не є нею (наприклад, соціальне призначення та/або цінність держави тощо). І хоча В. Хропанюк правильно вважає, що для того, щоб "розкрити сутність держави - означає виявити головне, що зумовлює його об'єктивну необхідність в суспільстві, з'ясувати причину неможливості існування та розвитку суспільства без держави", це не означає, що соціальне призначення держави (разом або без визначення соціальної цінності держави) і є соціальною сутністю держави.

Змішування соціальної сутності держави з її соціальним призначенням достатньо поширено у науковій літературі (у тому числі юридичній). Наприклад, у В. Лазарева читаємо: "сутність держави - полягає в його соціальному призначенні, а саме: регулювати суспільні відносини, управляти суспільством. Для сутнісної характеристики держави іноді використовують категорію "цінність держави". Цінність держави полягає в її реальній здатності спрямовувати суспільний розвиток".

Утім, визначитись із розумінням сутності держави, є дуже важливим завданням у процесі пізнання держави, як відносно самостійного суспільного інституту, інституту який (а) взаємодіє з іншими суспільними явищами, і (б) є певною внутрішньо-організованою системою окремих державних інституцій.

Важливість вирішення зазначеного завдання, крім іншого, зумовлено тим, що без глибокого та різнобічного розуміння природи та сутності держави неможливе грамотне, кваліфіковане управління нею.

У вітчизняній суспільно-політичній та державно-правовій науковій літературі, яка багато в чому продовжує спиратись на марксистську теорію, вважається, що при розгляді соціальної сутності держави вирішується питання про те, інтереси якої соціальної групи (у марксистській термінології - класу) вона виражає.

При цьому в даному аспекті дослідження соціальної сутності держави звичайно торкаються двох аспектів:

• системи організації публічно-політичної влади у державі, яка має вищий суверенітет на певній території (формальна сторона прояву соціальної сутності держави);

• чиїм інтересам служить дана організація, тобто держава (змістовна сторона).

Це пов'язане з тим, що, якщо при аналізі сутності держави зупинятися лише на формальній стороні, то вийде, що стародавнє рабовласницьке суспільство і сучасна держава тотожні за своєю соціальною сутністю. Ця проблема виникає у багатьох західних вчених, оскільки демократична організація влади, відома ще із стародавніх часів на сьогодні з формальної точки зору дуже схожа з сучасною демократією. Саме тому можна стверджувати, що головне в соціальній сутності держави - її змістовна сторона, під якою розуміють, чиї інтереси, перш за все, дана організація політичної влади захищає, які пріоритети встановлює в своїй політиці.

Тут, до речі, важливо зрозуміти, що "сутність держави як суспільного явища являє собою багатогранний стрижень, який складається з багатьох взаємопов'язаних внутрішніх та зовнішніх боків, що надають їй якісну визначеність універсальної керуючої системи. Розкрити сутність держави - означає виявити те головне, визначаюче, що зумовлює її об'єктивну необхідність у суспільстві, з'ясувати, чому суспільство не може існувати і розвиватись без держави".

У цьому зв'язку в літературі виділяють класовий, загальнолюдський, релігійний, національний, расовий підходи до сутності держави.

Для нашої сучасної вітчизняної наукової традиції, як вказувалося вище, найбільш притаманним є класовий підхід, у рамках якого державу можна визнач йти як організацію політичної влади економічно пануючого класу⁶¹. Тут легко переконатися, достатньо навести визначення "сутність держави", які ми знаходимо у працях найбільш відомих українських вчених-юристів та політологів. Зокрема,

• М. Марченко вважає, що "досліджувати державу з точки зору її сутності означає виявити, волю та інтереси яких верств суспільства, груп, класів воно в першу чергу виражає та захищає";

• категорія сутність держави відповідає на запитання, у чому полягає головне, закономірне, визначальне в державі;

• О. Скакун пише, що "Сутність держави - це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально-соціальних та вузько-класових (групових) інтересів громадян. Два аспекти сутності держави визначаються з моменту його виникнення:

1. Класовий аспект - захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення економічного примусу.

2. Загально-соціальний аспект - захист інтересів усього суспільства, забезпечення суспільного блага, підтримання порядку, виконання інших загально соціальних справ"; для авторів підручника В. Корельського та B. Перевалова "сутність держави - сенс, головне, глибинне в ній, що визначає її зміст, призначення та функціонування. ... Питання про сутність держави - це питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює та в чиїх інтересах".

Схожу точку зору знаходимо у М. Абдулаєва, C. Комарова, В. Котюка та ін.

Відповідно до цього підходу, держава є засобом для забезпечення, головним чином, інтересів пануючого класу, верстви, соціальної групи. В цьому випадку першочергове задоволення інтересів будь-яких класів не може не викликати опору в інших класів. Звідси проблема в постійному "знятті" даного опору за допомогою насилля, диктатури, панування. Рабовласницькі, феодальні, ранньобуржуазні, соціалістичні (на етапі диктатури пролетаріату) держави багато в чому, власне, виступають класовими. Разом з тим загальнолюдські та інші інтереси в сутності даних держав також присутні, але вони відходять на другий план.

У межах такого розуміння соціальної сутності держави вважається, що держава виникає тоді, коли розвиток економіки досягає визначеного рівня, при якому стає об'єктивно невигідною система рівного розподілу суспільного продукту, що існувала протягом багатьох тисячоліть. Для подальшого розвитку суспільства стає необхідним виокремлення певного елітного прошарку, який займається лише управлінням на користь певного пануючого класу. При цьому зародження соціальної нерівності, соціальної несправедливості об'єктивно носить прогресивний характер: в умовах ще достатньо низького виробництва праці з'являється, хоча б у частини людей, можливість звільнитись від повсякденної важкої фізичної праці. Це призводить не лише до суттєвого покращення соціального управління, а й до виникнення науки і мистецтва, до помітного зростання економічної і військової могутності такого суспільства. Отже, виникнення держави завжди пов'язане з появою публічної влади та зі зміною характеру публічної влади з перевтіленням її в політичну владу, яка здійснюється, порівняно з владою первіснообщинного суспільства, в інтересах, перш за все, привілейованої частини суспільства.

Великою проблемою для класового підходу до соціальної сутності держави є східні держави стародавнього світу (і не тільки стародавнього), у яких, з наявних даних науки, випливає, що в них фактично не існувало класів у класичному їх розумінні. У них політична та державна влада перебувала в руках державного апарату (бюрократії та чиновництва, точніше - його верхівки). Щось схоже можна знайти і на інших етапах розвитку державності, і не лише на сході, айв європейських державах.

Деякі прихильники класового підходу до соціальної сутності держави для формування цілісної картини відносно неї (соціальної сутності держави) вводять поняття "рівень сутності держави", під яким фактично розуміють рівень конкретизації класової сутності держави. Зазначені автори виділяють три рівні сутності держави - перший, другий, третій. Для зазначених авторів:

"Сутність першого рівня виражається у визначенні держави як апарату, зброї в руках економічно пануючого класу, за посередництва якого цей клас стає і класом, що панує політично. Сутність першого рівня для держави єдина, незалежно від її типової приналежності"⁶⁸;

"Сутність другого рівня відображається у визначенні держави експлуататорського та держави соціалістичного типу, тобто тут констатуються відмінності в сутності цих держав, йдеться про різну їх сутність";

" Сутність третього рівня виражає відмінності між державами в рамках одного типу держав, наприклад, феодальним та капіталістичним, державою диктатури пролетаріату та загальнонародною державою тощо. Справді, є сутнісна різниця між феодальною державою, яка була "органами придушення ... кріпосних" та буржуазною представницькою державою (яка - А. М.) є зброєю експлуатації найманої праці капіталом".

Сильними сторонами класового підходу є те, що він є:

• дуже логічним;

• підтверджується багатьма фактами розвитку західноєвропейських держав;

• спираючись на нього, були зроблені наукові прогнози, які знайшли своє підтвердження у ході історичного розвитку тощо. Слабкими сторонами класового підходу є те, що він:

• не зміг пояснити багато феноменів розвитку цілої низки суспільних утворень (не тільки в Азії, айв Латинській Америці);

• ігнорує багато реальних обставин, що не вкладаються в загальні схеми марксистської теорії;

• багато категорій, що використовуються в рамках марксизму, мають дуже абстрактний характер, що дає можливість для широкого спектру зовсім різних інтерпретацій одних і тих самих фактичних даних тощо. Прикладами прояву недоліків класової інтерпретації соціально-політичної сфери може слугувати те, що в дійсності:

• влада в державі може перебувати в руках порівняно невеликої соціальної групи, яка повною мірою не відображає інтереси того чи іншого класу, але діє, перш за все, в своїх власних вузькогрупових інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими)⁷¹;

• у багатьох країнах, які звільнились від колоніальної залежності, нерідко складається така ситуація, за якої жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою й організованістю, аби взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (здобуття незалежності, розвиток національної економіки та культури) виникає влада блоку різних класів, некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців та ін.;

• за визначених обставин може виникнути держава, в якій влада не на словах, а насправді буде належати всьому народові, оскільки загальнонародні інтереси будуть переважати над більш вузькими класовими або груповими;

• суспільство завжди єдине, не дивлячись на нерідко роздираючі його соціальні протиріччя. Бо без рабів не може бути рабовласників, без селян - феодалів, без робочих - капіталістів. Умовою існування чиновницького апарату в східній державі є праця общинників тощо. Тому клас або соціальна група, що перебувають при владі, завжди змушені турбуватися в якісь мірі про пригнічені класи.

Тому критики марксистської інтерпретації соціальної сутності держави роблять висновок, що будь-яка держава повинна здійснювати (і завжди здійснює) загально-соціальні функції, діяти в інтересах усього суспільства. Цей підхід є протилежним класовому. Його можна назвати загальнолюдським (або загально-соціальним підходом).

У рамках загально-соціального підходу до розуміння соціальної сутності держави, останню слід визначати як організацію політичної влади, яка створює умови для компромісу інтересів різних класів і соціальних груп. Відповідно соціальна сутність держави полягає у захисті загальносуспільних (а нині - загальнолюдських] інтересів.

Тут держава вже розуміється як засіб для забезпечення, головним чином, інтересів суспільства, що концентрують запити різних класів та верств, більшості населення країни, використовуючи переважно такий метод, як компроміс. Держава такої сутності, не займаючи однозначної класової позиції, використовується більше як арбітр, який намагається узгодити наявні в розрізненому суспільстві протиріччя, конфлікти, колізії. Як приклад таких держав можна назвати Німеччину, Францію, Швейцарію, Швецію, Австрію та ін.

І якщо класовий підхід найбільше вплинув на радянську та пострадянську науку, то загально-соціальний підхід, навпаки, панував у західних (особливо в англо-американських) теоріях держави, які розглядали державу як надкласове утворення, інструмент примирення класових, соціальних протиріч, який представляє інтереси всього суспільства.

Відомий російський юрист І. А. Ільїн, захищаючи загально-соціальний підхід до соціальної сутності держави, зауважував, що "сутність держави полягає у тому, що всі ЇЇ громадяни мають й визнають - окрім своїх різних та приватних інтересів й цілей - ще єдиний інтерес та єдину мету, а саме: спільний інтерес та спільну ціль, бо держава є певна духовна спільнота".

Деякі вчені та мислителі захищають дуалістичний погляд на соціальну сутність держави. Вони вважають, що будь-яка держава є не лише знаряддям придушення якогось класу, або соціальної групи, але є засобом його об'єднання, способом його інтеграції. Тому в соціальній сутності держави завжди конкурує дві протилежності: з одного боку держава захищає інтереси пануючих у суспільстві соціальних суб'єктів, а з другого, вона виражає інтереси суспільства в цілому. Слід підкреслити, що саме така точка зору, на наш погляд, відповідає дійсному змісту марксистської концепції держави та суспільства.

Поряд з цим підходом до розуміння сутності держави деякі автори виділяють релігійний, національний, расовий та інші підходи. З їхньої точки зору:

• у рамках релігійного підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, яка сприяє виключно здійсненню інтересів певної релігії. Так, католицький Ватикан, ісламські держави - Пакистан, Іран, Ірак, Лівія, Судан, Саудівська Аравія та ін. - у своїй політиці керуються більшою мірою релігійними началами;

• у рамках національного (націоналістичного) підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів титульної нації за рахунок задоволення інтересів інших націй, які проживають на території даної країни. Як приклад Н. Матузов та А. Малько наводять сучасну Латвію та Естонію, держави, які, проголосивши себе демократичними правовими державами, в дійсності (і це підтверджено міжнародними організаціями і комісіями) проводять багато в чому політику в інтересах лише корінних народів, обмежуючи водночас інтереси інших націй. Мова йде про виборні обмеження, про закриття російськомовних шкіл, про правила, які стосуються обов'язковості знання мови корінного населення для зайняття державних посад, для отримання громадянства, просування по службі, призначення пенсій тощо;

• у рамках расового підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, що сприяє переважно здійсненню інтересів визначеної раси за рахунок задоволення інтересів інших рас, які проживають на території даної країни. Прикладом тут може виступати Південно-Африканська Республіка в період режиму апартеїду, правлячі реакційні круги якої проводили політику расової дискримінації стосовно корінного африканського населення та, значною мірою, проти переселенців з Індії. Зокрема, це проявлялось в позбавленні африканців громадянських прав, поміщенні їх в резервації чи особливі міські квартали, обмеженні їх свободи пересування тощо.

Ю. Лобода, розглядаючи питання про класифікацію підходів до сутності держави, зауважує, що "на основі аналізу праць С. С. Алексєєва, В. Д. Бабкіна, А. Б. Венгерова, А. І. Коваленко, В. М. Корецького, В. В. Лазарєва, С. В. Липня, Л. С. Мамуги, В. Д. Перевалова, В. М. Сирих, B. О. Тенненбаума та інших можна виділити такі основні сучасні підходи до розкриття соціальної сутності держави у контексті її історичної еволюції: а) відображення у загальному визначенні поняття держави лише загально-соціальної сторони її соціальної сутності (наприклад,

C. С. Алексєєв) або б) лише спеціально соціальної, класової сторони ЇЇ соціальної сутності (наприклад, В. Сирих), або ж можливості альтернативи, коли соціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лише спеціально-соціальну складову, а за інших — лише загально-соціальну (тобто держава розглядається як організація політичної влади чи то класу, чи то всього суспільства (наприклад А. Коваленко); в) одночасної наявності двох сторін — спеціально-соціальної та загально-соціальної. Останній підхід досить давно і ґрунтовно запроваджено у широкий науковий обіг, що підтверджується його застосуванням у дослідженнях соціальної сутності держави як у монографічних працях, так і у вузівських підручниках із загальної теорії права та держави; при цьому майже всі вітчизняні автори, розглядаючи співвідношення зазначених складових у соціальній сутності держави, вказують на поступове "розчинення" класової складової у загально-соціальній, зростання "питомої ваги" останньої у соціальній сутності сучасних держав⁷⁵.

Однак, на наш погляд, більш правильно буде вести мову про три підходи до розуміння сутності держави, а саме:

• страшний]

• загально-соціальний

• комбінований (або інтегрований чи дуалістичний).

Страшний підхід до сутності держави пов'язаний з її розумінням як суспільного інституту, який захищає інтереси певної страти населення (класу, раси нації тощо). Цей підхід є одним з найпоширеніших у вітчизняній літературі.

Загально-соціальний підхід до сутності держави є також дуже поширеним. Він формується, як правило, на базі тези: "держава - установа, яка створена в інтересах кожної особи". При цьому ця теза може бути пов'язана з теоріями, що обґрунтовують як демократію, так і автократію. Якщо стисло описати цей підхід, то він приблизно набуде такого вигляду. Сутність держави полягає у тому, щоб забезпечити за допомогою державної влади цілісність суспільства та його належне функціонування в епоху цивілізації. Особливо в умовах, коли суспільство існує як суверенний, самостійний організм й коли в ньому затверджується демократія - народовладдя, економічна свобода, свобода особистості. Або, як пишуть автори підручника "Теорія держави і права", (за ред. С. Лисенкова і В. Копєйчікова) сутність держави полягає у тому, що вона є організатором і гарантом певних суспільних відносин, конкретний зміст яких обумовлений даним етапом розвитку суспільства. Тому якщо розглядати сутність держави як правове явище й поняття, то це - організаційно-владна форма вираження, конкретизації та реалізації принципу формальної рівності, її змісту й вимог⁷⁸.

Щоб узагальнити цю (загально-соціальну) точку зору на соціальну сутність держави наведемо слова М. Абдулаєва "Призначення та сутність держави полягає у тому, що вона покликана здійснити управління в інтересах захисту основних прав і свобод особистості, а також для забезпечення суспільної згоди (соціального компромісу). Оскільки держава представляє собою територіальний публічно-правовий союз населення, яка здійснює свої завдання та виконує свої функції за допомогою спеціальних органів державної влади, то можна сказати, що забезпечення прав та свобод людини та громадянина, регулювання та упорядкування суспільних відносин і е основним обов'язком держави. Природа державної влади - в охороні прав та свобод людини і громадянина, у забезпеченні громадянського миру та згоди"⁷⁹.

Якщо спробувати захистити наведену точку зору, розуміючи її повну протилежність стратній теорії, а також маючи певні докази правильності останніх теорій, можна зайняти таку позицію;

• обидва наведених підходи є правильними, вони лише розглядають державу під двома абсолютно різними кутами.

• загально-соціальні теорії говорять про те, для чого існує держава з точки зору права, для чого вона повинна існувати, в чому вона повинна бачити сенс свого існування. Тобто це точка зору належного, - того, що має бути, а не того, що є. Це є правовий та філософський (етичний) погляд на державу.

• стратні теорії побудовані з соціологічної позиції, тобто вони говорять не про те, якою повинна бути держава, а про те, якою вона є насправді в реальному суспільному житті, в ім'я чого вона існує, якщо судити її не за правилами, а за мотивами, якими вона керується насправді. Тут більше йдеться не про кут зору, а про розуміння місця і значення держави в суспільній системі у контексті тлумачення найбільш суттєвих питань політичної складової останньої.

Але така логіка є логікою "від лукавого". Юридичне (і філософське також) бачення, яке не відповідає дійсності є мертвим баченням, є фантазією, оскільки право існує і цікавить нас виключно у межах суспільно-функціонального аспекту, а не само по собі.

Більш реалістичним та правильним серед підходів до соціальної сутності держави уявляється комбінований (або дуалістичний). Найбільш відомими її представниками, як це не парадоксально звучить, були К. Маркс та Ф. Енгельс. Вони вважали, що "держава як історичне явище має подвійну природу, будучи організацією політичної влади, вона водночас є "організатором "спільних справ", що витікають з природи будь-якого суспільства".

Те, що погляди К. Маркса і Ф. Енгельса стали тлумаченням виключно в стратному (точніше: класовому) ключі, пов'язано з тим, що в окремих інтерпретаціях марксистської теорії поступово цей загально-соціальний аспект держави був вихолощений. На жаль, вітчизняна (у тому числі, юридична) наука відіграла в цьому не останню роль.

У сучасній вітчизняній літературі, яка латентно спирається на марксистську теорію, комбінована точка зору на суть держави є дуже попареною.

Наприклад, у В. Хропанюка з цього приводу читаємо: "держава виникає як класова організація політичної влади. Це положення прямо чи непрямо доведено світовою наукою та історичною практикою". При цьому "якщо відволіктися від тих сторін діяльності названих держав, у яких виражається їхнє загально-соціальне значення, то всі вони були, перш за все, політичною організацією власників основних засобів виробництва". І далі "капіталістична держава "є лише організація, яку створює буржуазне суспільство для охорони спільних зовнішніх умов капіталістичного способу виробництва від зазіхання як робочих, так і окремих капіталістів" "якісні зміни, що об'єктивно відбуваються у житті суспільства, неминуче вели до зміни сутності держави".

Однак, продовжує В. Хропанюк, "особливість історичних типів держав, що передували сучасності, полягає в тому, що вони виражали економічні інтереси меншості... Однак у міру вдосконалення суспільства, в процесі його гуманізації, політичного та морального "дорослішання" людства економічна та соціальна базадержави розширюється, примусовий же елемент її влади звужується. Таким чином, у силу об'єктивних причин держава перетворюється переважно на організуючу силу суспільства, яка виражає та охороняє особисті та спільні інтереси його членів"^8,1.

Утім, як бачимо, і це стверджувалось вище, позиція В. Хропанюка повністю відповідає марксистській теорії.

Схожу точку зору знаходимо у В. Котюка, О. Скакун та ін.

Таким чином, на підставі всього викладеного можна стверджувати, що проблема соціальної сутності є одна з центральних проблем соціально-політичних наук, вона має певне значення і для юридичних наук, однак навряд чи є центральною для них тому, що юридичні науки більше цікавить формальна сторона державності, тоді як питання соціальної сутності є дослідженням глибинних аспектів останньої.

До того ж, питання про соціальну сутність держави більш доцільно розглядати у межах філософії, політики, соціології тощо. Хоча неправильно було б заперечувати вплив соціальної сутності держави на її формальну сторону, оскільки будь-яка сутність у дійсності має форму свого вираження. Тут питання лише про предмет ЗЮН, а не про значення соціальної сутності держави для юридичної дійсності.

Більше того, основними підходами до соціальної сутності держави є:

• страшний;

• загально-соціальний;

• комбінований (або інтегрований чи дуалістичний).