Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 4.3. Індивідуальна профілактика злочинів

Індивідуальна профілактика - це насамперед вплив на тих осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, та їх соціальне оточення. Даний вид діяльності є цілеспрямованою роботою з конкретною людиною та його найближчим оточенням. Об'єктами такої профілактики є індивіди, поведінка та спосіб життя яких свідчать про реальну можливість учинення ними злочинів. Погляди, мотиви, система ціннісних орієнтацій особи можуть стати основою для профілактичного впливу на неї лише тоді, коли ці погляди, мотиви, орієнтації виразилися в антигромадській поведінці. Виходячи з механізму злочинної поведінки такий, що індивідуальна профілактика повинна бути спрямованою на особу та її негативні риси, на середовище, що формує цю особу, а також на умови, обставини, ситуації, що сприяють або полегшують вчинення злочинів. При цьому зауважимо: мова йде про безпосередню діяльність відповідних суб'єктів, тобто тих, від кого виходить такий вплив.

У науковій літературі наводяться різні визначення індивідуальної профілактики злочинів, але найбільш конкретизованим є таке: індивідуальна профілактика - система цілеспрямованого, організованого, з урахуванням педагогічних вимог, виховного впливу на свідомість, почуття, волю особи, що профілактується, з метою усунення, нейтралізації, блокування у неї негативних і, одночасно, формування позитивних якостей, стереотипів і звичок законослухняної поведінки .

Залежно від стадії генезу особи злочинця виділяють чотири види індивідуальної профілактики злочинності:

1. Рання профілактика - стосується об'єктів, які перебувають на початковому етапі кримінал нації особи, а саме: необхідно виявляти джерела кримінальних та інших антисуспільних впливів на особу (групу осіб) до того, як цей вплив ще не подіяв на її (їх) поведінку; одночасно виявляти, коли для особи, яка профілактується, ці контакти виявились цікавими, аби впливати на конкретні життєві обставини. Завдання ранньої профілактики полягає у запобіганні джерелам негативного впливу і роз'ясненні особі, що профілактується, небезпечності таких контактів. Ранню профілактику можна поділити на два види: а) рання профілактика стосовно третіх осіб з мстою перевиховання конкретної особи (наприклад, профілактичний вплив на батьків неповнолітнього з метою, щоб останні вплинули на перевиховання своєї дитини); б) рання профілактика стосовно конкретної особи.

2. Безпосередня профілактика - стосується осіб, поведінка яких свідчить про розвиток у них негативних інтересів, звичок, стереотипів (відчуження від позитивного мікросередовища, сумнівні знайомства, безпосередні контакти з кримінальним середовищем і особами, що надмірно вживають алкоголь, немедично вживають наркотичні засоби тощо); безпосередньо беруть участь у вчиненні адміністративних правопорушень. Завдання безпосередньої профілактики - стримати особу від подальшого становлення на злочинний шлях та схилити її стати на шлях виправлення, оновити мікро-середовище, в якому вона спілкується, з негативного на позитивне.

3. Профілактика на етапі злочинної поведінки (пенітенціарний вид) - стосується осіб, що вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу. Завданням цього виду профілактики є стримування від повторного вчинення злочинів шляхом демонстративних заходів контролю і жорстких роз'яснень правових наслідків злочинів. Цей вид профілактики реалізується в діяльності установ виконання покарань, завданням яких і є виправлення та ресоціалізація засудженого, а також здійснюється відповідними державними та громадськими організаціями при звільненні особи від реального кримінального покарання (умовне засудження, відстрочка виконання вироку тощо).

4. Профілактика рецидиву (постпенітенціарний вид) стосується осіб, що відбули кримінальне покарання у виді позбавлення волі, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву. Завданням цього виду профілактики є повернення до загальноприйнятого суспільного життя осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі (надання допомоги у працевлаштуванні, проживанні тощо).

Індивідуальна профілактика реалізується, як правило, у двох формах:

1. Якщо йдеться про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних злочинів, що були виявлені у процесі діяльності спеціальних суб'єктів, то це - вимоги про вжиття заходів організаційно-управлінського, економічно-технологічного й ідеологічного характеру, які реалізуються в особливому процесуальному акті - приписі прокурора, поданні слідчого, окремій ухвалі суду.

2. Якщо йдеться про особу конкретного злочинця, то застосовують програми індивідуального коригування правої і оружуючої поведінки. У програмі відображаються: детальний портрет особи, характеристика основних факторів мікросередовища, формування її негативних рис, а також передбачаються диференційовані заходи профілактичного впливу і критерії ефективності їх застосування.

У зв'язку із соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві, змінами в кримінальній політиці, необхідністю економії кримінальної репресії значно збільшилося число осіб, до яких застосовувалися заходи покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, та таких осіб, які звільняються від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного впливу. Це, у свою чергу, посилює значимість індивідуальної профілактики злочинів, об'єктами якої є конкретні особи і їх соціальне мікросередовище з найбільш вираженими криміногенними характеристиками.

Проведення індивідуальної профілактики злочинів пов'язане з подоланням серйозних труднощів, чимало з яких породжено особливостями сучасної ситуації. Основними із цих особливостей є:

o раніше існуюча система недержавних суб'єктів індивідуальної профілактики (добровільні народні дружини, товариські суди, будинкові комітети тощо) практично розпалася;

o число громадських помічників органів внутрішніх справ у проведенні індивідуальної профілактичної роботи (у тому числі громадських вихователів) різко скоротилося або їх не стало взагалі (шефи, наставники, члени комсомольських оперативних загонів);

o значно знизилися можливості органів внутрішніх справ у наданні особам, що профілактуються, допомоги у побутовому і трудовому устрої, у ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

o через збільшення числа безробітних стрімко зросла кількість маргінальних елементів (волоцюг, жебраків тощо), які майже не піддаються індивідуально-профілактичному впливу та поповнюють лави злочинців;

o відсутність упевненості у завтрашньому дні, у перспективі соціального благополуччя - це ускладнює відносини у багатьох родинах, сприяє побутовим конфліктам, негативно впливає на виховання дітей, часом перекреслює всі зусилля індивідуально-профілактичного впливу;

o ліквідація одних (лікарняно-трудових профілакторіїв) і спроби реорганізації інших (спецприйомників, приймальників-розподільників для дітей) місць ізоляції маргінальних елементів і правопорушників різко знизили можливості застосування примусовий заходів до осіб, на яких переконання й палання допомоги не діють.

Усе це змушує шукати нові форми та методи індивідуально-профілактичного впливу, вживати заходів щодо відновлення у зміненому вигляді системи суб'єктів і заходів індивідуальної профілактики.

Об'єктами індивідуальної профілактики злочинів є:

o антигромадська поведінка та спосіб життя особи, що призводить до вчинення злочинів;

o кримінологічно значущі особистісні характеристики людини, що зумовлюють деформацію його поведінки;

o кримінологічно значущі психофізіологічні особливості (у міру їх схильності до виправлення, зміни, лікування);

o безпосередні умови несприятливого формування та життєдіяльності особистості (насамперед у родині) або побутовому оточенні, у сферах праці, навчання, дозвілля, в інших мікросоціальних групах, передусім антигромадської спрямованості, а також несприятливі умови індивідуального буття;

o елементи несприятливої життєвої ситуації, які об'єктивно мають криміногенний характер і існують досить тривалий час.

Зазначимо, що особа є важливою ланкою у причинному ланцюжку злочинної поведінки. Вона взаємодіє із криміногенним мікро-середовищем, через неї змінюється його вплив. На особу насамперед спрямовано профілактичний вплив. Метою індивідуальної профілактики є позитивна корекція особистості, що зумовлює зміну її поведінки - від антигромадської до законослухняної. Досягнення цієї мети вимагає розв'язання низки конкретних завдань, а саме:

o виявлення осіб, поведінка яких свідчить про реальну загрозу вчинення злочинів;

o вивчення цих осіб та джерел негативного впливу на них;

o прогнозування індивідуальної поведінки;

o планування заходів індивідуальної профілактики;

o позитивний коригувальний вплив;

o постановка особи на облік;

o контроль за поведінкою та способом життя особи (наприклад: установлення адміністративного нагляду за особами звільненими з місць позбавлення волі).

Вирішення цих завдань покладене на суб'єктів, яким законодавчо закріплено здійснення індивідуальної профілактики злочинів. До таких суб'єктів належать: Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство юстиції України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Служба безпеки України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство освіти і науки України, Державна митна служба України, Державна прикордонна служба України, громадські організації з охорони громадського порядку тощо. Але основний обсяг цієї діяльності здійснюють органи внутрішніх справ у взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю.

Варто відзначити й те, що забезпечення ефективності індивідуальної профілактики злочинів неможливо без дотримання таких основних вимог:

o своєчасність (несвоєчасне виявлення та вжиття заходів впливу до правопорушників та їх оточення призводить до формування звички, пов'язаної з антигромадською поведінкою, а також значно підвищує ймовірність вчинення особою злочину);

o послідовність (індивідуальний вплив має бути спланований так, щоб його інтенсивність послідовно збільшувалась або зменшувалась залежно від результатів);

o реальність (заходи впливу повинні відповідати можливостям їх реалізації);

o законність (індивідуальна профілактика будується на основі чіткого дотримання законодавства, прав, свобод та законних інтересів громадян).

При цьому необхідно мати на увазі, що визначення кола осіб, що потребують профілактичного впливу, за відсутності законних підстав може викликати безпідставне рішення, а тим самим - обмеження прав громадян. Стосовно індивідуальної профілактичної роботи правоохоронних органів такі підстави - це насамперед факти протиправної поведінки конкретних осіб. Саме вони надають право поставити особу на профілактичний облік, що тягне за собою певне обмеження її прав і свобод. Тому категорії цих осіб і види їх антигромадської поведінки визначені нормативно-правовими актами України, що визначають межі індивідуальної профілактичної роботи правоохоронних органів.

До категорій осіб, щодо яких можуть застосовуватися заходи індивідуальної профілактики злочинів, віднесені такі:

1) особи, щодо яких здійснюється контроль над дотриманням установлених для них відповідно до закону обмежень (умовно засуджені; засуджені до застосування щодо них заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, або до примусових заходів виховного впливу; звільнені з місць позбавлення волі після закінчення покарання за тяжкі або особливо тяжкі злочини, або такі, що мають дві і більше судимостей за вчинення злочинів середньої тяжкості, або підпадають під дію Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"; звільнені зі спеціальних навчальних або лікувально-виховних установ; неповнолітні, що підлягають обліку у спеціальних органах та установах);

2) особи зі стійкою протиправною поведінкою, що неодноразово та грубо порушували громадський порядок; систематично вживають наркотичні або інші одурманюючі засоби без призначення лікаря; що зловживають алкоголем, поведінка яких становить небезпеку для оточуючих, унаслідок чого до них застосовувалися заходи адміністративного впливу; що грубо порушують обов'язки щодо виховання дітей і своєю поведінкою втягують їх у вчинення правопорушень;

3) особи, що притягувались до відповідальності за вчинення злочинів, а також є підозрюваними або обвинувачуваними у вчиненні злочинів (у період розслідування) або щодо яких кримінальна справа припинена, зважаючи на нереабілітуючі обставини, а також особи, щодо яких у порушенні кримінальної справи відмовлено за цих обставин.

Індивідуальна профілактична робота проводиться також з особами, що є потенційними та реальними жертвами злочинів унаслідок своєї поведінки, способу життя, фізичних або психічних особливостей, соціально-рольових цінностей.

Індивідуальна профілактика починається з виявлення осіб, поведінка яких свідчить про реальну небезпеку вчинення ними злочинів. Повнота виявлення таких осіб можлива за допомогою систематичного і своєчасного надходження і вивчення інформації з усіх можливих джерел (оперативно-профілактичні обліки, кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальних справ, матеріали про адміністративні та інші правопорушення, вироки судів, матеріали виправних установ, заяви і листи громадян, повідомлення державних, недержавних органів і організацій, матеріали періодичної преси, радіо, телебачення).

Виявлення нерозривно пов'язане з вивченням осіб, які є об'єктами індивідуальної профілактики. При цьому вивченню підлягають такі конкретні дані, що характеризують особу, що профілактується:

1. Злочинна та інша протиправна поведінка: коли, де й за що притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності, який захід покарання або стягнення був призначений, де відбував покарання і як характеризувався в цей період.

2. Злочинний досвід: особливі навички підготовки, вчинення злочинів та приховування їх слідів, поінформованість про методи оперативної роботи, участь у злочинних угрупованнях тощо.

3. Фактори, що детермінують злочинну та іншу протиправну поведінку: що було причиною кожного правопорушення, щодо кого вони були вчиненні та за якими мотивами або були пов'язані з пияцтвом та вживанням наркотиків, конфліктом у сімейно-побутовій сфері, які умови сприяли або полегшили вчинення правопорушень, тощо.

4. Соціально-демографічні та соціально-рольові характеристики: вік, сімейний стан, склад родини, місце проживання; освіта, культурний рівень; соціальний стан; спеціальність, службове становище, виробничий стаж; ставлення до праці, власності, виконання загальногромадянських обов'язків, до родини, дітей тощо.

5. Умови життя та найближче оточення: характеристика членів родини, сімейно-побутових відносин; житлові умови; морально-психологічний клімат у трудовому колективі, взаємини з товаришами по службі, умови праці, матеріальна забезпеченість; коло спілкування, хто з найближчого оточення може вплинути, має авторитет тощо.

6. Індивідуально-психологічні особливості: розвиток інтелекту (рівень розумового розвитку, запас знань, життєвий досвід, широта і спрямованість поглядів тощо); риси характеру (ступінь замкнутості або товариськості; егоїстичність, легкодумство, безвідповідальність; активність або пасивність, правдивість або брехливість; мстивість, жорстокість, нахабність, хитрість, заздрісність тощо); вольові якості (наполегливість, рішучість, організованість, здатність підкоряти собі інших або піддаватися чужому впливу тощо); інтереси (до матеріальних або духовних благ, до читання, спортивних ігор, полювання, рибного лову, технічної творчості тощо).

7. Фізіопсихологічні особливості та захворювання (алкоголізм, наркоманія, психопатія, відхилення у статевих питаннях тощо).

8. Особливі схильності антигромадського характеру: до вживання спиртних напоїв або наркотиків, азартних ігор, розпусного або паразитичного способу життя, агресивно-конфліктної поведінки тощо.

З метою всебічного вивчення особистості можуть застосовуватися такі методи, як ознайомлення з різними документами (у тому числі й узагальнення незалежних характеристик); аналіз вчинків особи, що профілактується, бесіди із громадянами, що добре знають таку особу, вивчення її оточення тощо.

У процесі вивчення особи здійснюється прогнозування її індивідуальної поведінки. Інформація про минуле та сьогодення особи, соціальні зв'язки, найближче оточення є основою для прогнозу її майбутньої поведінки. Прогнозування злочинної поведінки та індивідуальна профілактика - багато у чому єдиний процес. Профілактика сама по собі передбачає постійне, всебічне та глибоке вивчення особи, її поведінки, зв'язків і прагнень.

Прогнозування злочинної поведінки є основою для планування заходів індивідуальної профілактики. Планування заходів індивідуальної профілактики покликано впорядкувати складний і багатогранний процес профілактичного впливу, зробити його цілеспрямованим, визначити найбільш раціональні шляхи профілактичної роботи з особами, що перебувають на профілактичному обліку, забезпечити вибір необхідних тактичних методів і прийомів.

Заходи індивідуальної профілактики злочинів:

o профілактична бесіда - застосовується за наявності інформації про те, що особа вчинила протиправні дії, які можуть призвести до вчинення злочину, з метою роз'яснення суспільної небезпечності та усного попередження про неприпустимість протиправних і антигромадських дій, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, а також установлений порядок управління. Така особа викликається за місцем проживання або роботи (служби) до відповідного органу внутрішніх справ або служби безпеки;

o офіційне застереження - застосовується до особи, яка двічі протягом року притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень. Особі оголошується начальником територіального органу внутрішніх справ (заступником або начальником підрозділу) офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки та можливі заходи профілактичного впливу та оформлюється протокол, що його підписують правопорушник і службова особа;

o профілактичний облік - застосовується для систематичного і цілеспрямованого здійснення заходів індивідуальної профілактики щодо особи, поведінка якої свідчить про реальну можливість вчинення нею злочину, тому така особа підлягає взяттю на профілактичний облік в органі внутрішніх справ або службі безпеки;

o адміністративний контроль органів внутрішніх справ - застосовується до особи, щодо якої встановлюється, здійснюється та припиняється адміністративний нагляд згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі";

o соціальний патронаж - це комплекс заходів державної підтримки та допомоги щодо особи, яка потребує їх.

Безпосереднє здійснення індивідуальної профілактики - досить тривалий і систематичний процес, що пов'язаний із впливом на особу, у процесі якого необхідно комплексно застосовувати весь арсенал методів, усі засоби та заходи впливу. У практичній діяльності використовуються такі методи індивідуально-профілактичного впливу, як: переконання, надання допомоги, примус.

Метод переконання - це комплекс виховних, роз'яснювальних заходів, що здійснюються з метою зміни антигромадської спрямованості осіб, що профілактуються, і закріплення їх позитивної соціальної орієнтації. Він застосовується у період перебування осіб на профілактичному обліку для подолання або нейтралізації основних антигромадських орієнтацій, що можуть призвести до вчинення злочинів. Основними формами реалізації методу переконання є індивідуальні або колективні бесіди, обговорення поведінки особи, встановлення над нею індивідуального або колективного шефства, спільна участь вихователя і особи, що перевиховується, у суспільно корисній діяльності, тощо. У процесі застосування методу переконання необхідно використовувати різноманітні психологічні та педагогічні прийоми впливу на розум, почуття і волю людини. Основною організаційно-тактичною формою виховного впливу на особу, що профілактується, є бесіда. Використовуються бесіди трьох видів: попередня (або ознайомлювальна), профілактична і виховна. Попередня бесіда проводиться в індивідуальному порядку при постановці особи на профілактичний облік. Профілактичну бесіду проводять за наявності фактів антигромадської поведінки особи, що перебуває на профілактичному обліку. Виховна бесіда за своїм змістом та способом впливу нагадує профілактичну, але виховні бесіди проводяться, здебільшого, в неофіційній обстановці, частіше - представниками громадськості за місцем проживання, навчання або роботи особи, що профілактується.

Метод надання допомоги є, як правило, найбільш ефективним у профілактичній діяльності. Він передбачає: допомогу у працевлаштуванні, поліпшенні побутових умов, організації дозвілля, встановленні соціально корисних контактів, плануванні грошових видатків, виборі життєвих цілей тощо. Заходи надання допомоги у працевлаштуванні та створенні належних побутових умов, особливо особам, звільненим з місць позбавлення волі після відбуття покарання, регламентовані у низці нормативних актів. Однак у сучасних умовах їх застосування вкрай ускладнене, не забезпечується об'єктивними можливостями органів внутрішніх справ. У зв'язку із цим для падання допомоги особам, що профілактуються, необхідно використовувати можливості меценатів, різних фондів, служби соціального захисту населення, центрів соціальної реабілітації та інших подібних структур.

Метод примусу є одним з основних методів індивідуально-профілактичної діяльності. Він реалізується шляхом застосування різних за своєю юридичною природою, змістом і спрямованістю заходів впливу, які регламентуються нормами відповідних галузей права (цивільного, сімейного, адміністративного тощо). До основних таких заходів, що найбільш часто застосовуються органами внутрішніх справ у встановленому законом порядку, віднесено:

o адміністративний арешт і адміністративне затримання для запобігання антигромадській поведінці особи та захисту громадян, членів його сім'ї від протиправних посягань;

o адміністративний нагляд, що має на мсті здійснення профілактичного контролю над особами, що звільнилися з місць позбавлення волі та не стали на шлях виправлення;

o штраф, покликаний реалізувати матеріальну відповідальність особи за свої антигромадські провини та запобігти більш серйозним правопорушенням;

o накладення жорстких обмежень щодо раніше засуджених осіб з мстою установити бар'єри на шляху до протиправної діяльності та сприяти соціалізації особи.

Індивідуальна профілактика - складний вид діяльності, оскільки вона завжди пов'язана з конкретною людиною, її індивідуальною неповторністю, зі специфікою її життєвого досвіду. Тому, оцінюючи її результативність, необхідно враховувати, що, по-перше, ефективність профілактики злочинів досягається завдяки застосуванню не одного окремо взятого заходу, а цілого їх комплексу; по-друге, результат профілактичної роботи, за тих самих форм і методів, суттєво змінюється залежно від ступеня криміногенності кожного із трьох основних детермінантів злочинної поведінки - особи, мікросередовища та конкретної ситуації; по-третє, інтенсивність профілактичних заходів перебуває у прямій залежності від ступеня вияву названих криміногенних факторів.