Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 5.1. Поняття "віктимологія"; цілі та функції віктимологічної профілактики злочинів

5.1. Поняття "віктимологія"; цілі та функції віктимологічної профілактики злочинів

У сучасних умовах, для яких характерним є розвиток нових напрямів у практиці та теорії запобігання злочинності, одним з таких напрямів є кримінологічна віктимологія, яка вивчає осіб, що постраждали від злочинної діяльності.

Віктимологія - від латинського слова victima (жертва) та давньогрецької logos (вчення), буквальне значення "вчення про жертву". Під віктимологією розуміється напрям наукових знань про осіб, що стали жертвами злочинів.

Сьогодні у науковій літературі склалася система основних категорій теорії запобігання злочинності. Запобігання злочинності є достатньо різноманітною діяльністю, що пов'язана з удосконаленням суспільних відносин з метою виявлення та нейтралізації причин злочинності та умов, що їй сприяють, виявлення та нейтралізація явищ і процесів, які зумовлюють зростання та поширення окремих форм і видів злочинів, факторів, що впливають на формування антигромадських рис в окремих категорій осіб, впливу на умови їх життя та виховання, ліквідації конкретних умов, що спричиняють учинення злочинів окремими особами, визначення форм і методів контролю за злочинністю.

Традиційно наукові погляди визначають профілактичну діяльність як один із засобів соціального регулювання суспільних відносин з метою усунення причин злочинності або як взаємодію заходів соціально-економічного, організаційного, виховного, правового характеру, чи як поєднання різноманітних рівнів запобіжного характеру. Запобігання злочинам - це, насамперед, система заходів, що спрямовані на нейтралізацію причин та умов злочинності, недопущення вчинення злочинів. Цей вид діяльності складається із ієрархічно пов'язаних між собою завдань. Перше з них - профілактичний вплив на динаміку, структуру, причини злочинності (соціальна профілактика). Друге - попередження видів і форм злочинної поведінки, запобігання злочинам в окремих сферах суспільного життя; недопущення вчинення злочинів окремими соціальними групами осіб. Третє - запобігання вчиненню злочинів окремими особами (індивідуальна профілактика). Вирішення першого завдання є частиною загальної практики та предметом усіх суспільних наук при здійсненні заходів контролю за злочинністю.

Віктимологічні ідеї зародилися тисячоліття назад. Самозахист потенційної жертви у процесі зародження людства був основним способом впливу на злочинність. Потім у міру появи та розвитку інших механізмів впливу на негативні соціальні процеси самозахист перейшов у рід приватних проблем. Держава і суспільство, ламаючись захистити особу, розробляли заходи, що не потребували участі потерпілого у їх реалізації, і це сприяло зосередженню уваги на злочинності, злочині, злочинці. Але, необхідно зазначити, що більшість правових систем включала право на необхідну оборону, що стало правовою підтримкою потенційної жертви.

У XX столітті представники наукового напряму, який дістав назву інтеракціонізм, здійснили ревізію всіх факторів злочинності. І в їх дослідженнях починає приділятися увага жертві злочину.

Вчення про жертву злочину - віктимологія (victima - жертва) частина більш широкого вчення про жертву не тільки злочинів, але і наслідків нещасних випадків, природних та техногенних катастроф, епідемій, війн та інших військових конфліктів, політичних протистоянь. Тому цей напрям досліджень розуміють у широкому та вузькому значеннях. У першому - можна говорити про використання його і правом, і кримінологією, що створила загальне вчення про жертву злочину, а також рядом інших наук, у тому числі психологією та психіатрією. У вузькому розумінні дані віктимології використовуються: кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінально-виконавчим правом, криміналістикою, судовою психологією, судовою психіатрією.

Суспільство змінюється, розвивається у просторі, в якому існує небезпека, пов'язана як з природними факторами, так і з факторами, що є результатом свідомої діяльності людини - науковими та технічними досягненнями, економічними, політичними, соціальними змінами. Суспільство зазнає значних витрат унаслідок екологічних, техногенних катастроф, порушення норм технічної безпеки на виробництві та транспорті. При сучасному рівні розвитку науки та техніки суспільство об'єктивно не в змозі цього уникнути та вимушено платити за прогрес. Злочинці, у свою чергу, завдають шкоди великій кількості людей, обираючи їх своїми жертвами. Це - віктимологічна сторона злочинності, що матеріалізується у завданні шкоди, матеріального, фізичного, морального характеру. Віктимологічний аспект злочинності не охоплює виключно потерпілих - осіб, що стали жертвами злочинів. У певному сенсі і суспільство в цілому - жертва злочинності. У певному сенсі жертвами злочинності (саме злочинності) стають не тільки потерпілі від злочинів, але й самі злочинці, яких суспільство через свою недосконалість формує у цій якості. З цієї точки зору віктимологічною є вся злочинність. Але віктимологічна характеристика злочинності не обмежується сукупністю злочинів, наслідком яких є завдання шкоди конкретним потерпілим. Суспільство розраховується зі злочинністю не тільки життям і здоров'ям людей, але і руйнуванням економіки, падінням моралі, масовим викривленням соціальних цінностей.

Захист суспільством кожного громадянина від шкоди, що безпосередньо завдається кримінальним посяганням - завдання багатопланове. Кожного року тисячі осіб стають жертвами злочинних посягань, про це свідчать дані офіційної статистики (див. діагр.).

Питома вага осіб, що потерпіли від злочинів у 2009 році

Вплив злочинності на все, що відбувається у суспільстві, настільки значний, що її стан сприймається як один з найважливіших показників якості життя. Звичайно, злочинець - головна особа злочину, але часто - не єдина. Злочинність необхідно оцінювати по суті не тільки з кримінологічних, а й із віктимологічних позицій. Сама констатація факту, що у результаті вчинення багатьох злочинів з'являється багато жертв (з точки зору віктимології, жертва злочину - фізична особа), мало чим може допомогти у справі запобігання злочинності. Якщо жертви нейтральні у ситуаціях учинення злочинів, то вони залишаються лише об'єктом фізичного захисту. Знизити їх ураженість іншим чином неможливо. Якщо особа і поведінка жертв кримінологічно значимі - проблема не тільки у захисті жертв, але і проблема протидії злочинності є зовсім іншою. Саме тут можливо застосування позитивного впливу на потенційних і реальних жертв, з тим, щоб коректувати їх поведінку, зробити її за певних обставин фактором протидії злочинності. Це - реальний шлях підвищення ефективності заходів запобігання.

Для підвищення ефективності боротьби зі злочинністю, а саме запобігання злочинам, разом із вивченням особи злочинця, причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, необхідно також і детальне дослідження особи потерпілого (жертви злочинів) та всіх тих обставин, через які ця особа потерпіла від злочину. Сьогодні визнано, що дослідження злочинності без віктимологічного аналізу було б неповним та неточним, особливо для профілактики антисуспільної діяльності. Без дослідження особи потерпілого профілактична діяльність не може вийти за межі існуючих традиційних визначень та підходів. У зв'язку з цим, розглядаючи рівні, форми і види профілактичної діяльності, виділяють її віктимологічний напрям, в основі якого - ідея: вчинення злочину залежить від багатьох факторів, які можуть бути виявлені та нейтралізовані. Одним з таких факторів є жертва злочину та її поведінка.

Для організацій віктимологічної профілактики важливо не просто виявити потенційну жертву, а простежити зв'язок можливого злочинця та жертви в різних ситуаціях.

Статус жертви визначається сукупністю прав і обов'язків, колом діяльності в межах кримінального процесу і, що важливо, поза її відносинами з іншими особами, що втягнені в орбіту злочину і злочинності загалом .

Позиція жертви - це особливості її поведінки і відносин між "спів-потерпілими", між ними і третіми особами або спостерігачами, злочинцем і жертвою. Особливо важливе значення належить ролі жертви у вчиненому злочині, що не в останню чергу визначається статусом і позицією потерпшого. При цьому важливо відзначити рольові очікування потерпілого, розуміння ним своєї ролі. Необхідно врахувати, що роль жертви може змінюватися як у процесуальному розумінні, так і в реальному житті. У кримінальному процесі в однієї і тієї ж особи роль потерпілого може змінюватися на роль обвинуваченого, свідка і навпаки. Зазначена законом роль потерпілого може і не відповідати справжній у реальному житті. За "сценарієм" кримінального процесу потерпілий - це ображена сторона, особа, яка постраждала від злочину, а злочинець - особа, яка спричинила зло, винна у скоєному діянні .

Необхідно зазначити, що в сьогоденній практиці жертві злочину не приділяється належна увага, хоча світова спільнота починаючи з початку XX століття проводить у життя ідею захисту потерпілих від злочину.

Названі вище положення зумовили те, що з середини 90-х років почалося становлення та розвиток віктимології як відносно самостійної наукової дисципліни у межах кримінології. Міжнародний рух із захисту жертв злочинів за короткий час зробив значний крок вперед. Цей шлях підтримано національними урядами, ООІІ. європейською спільнотою, впливовими міжнародними організаціями. Захист потерпілих поставлено на рівень державної політики.

Вітчизняні та зарубіжні вчені (Б. Мендельсон, Ганс фон Гентіг, Л. Франк, Д. В. Рівман, П. С. Дагель, В. Я. Рибальська, В. І. Полубінський, О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. О. Туляков та ін.) накопичили теоретичний та практичний досвід, розробляючи концептуальні положення віктимології, здійснили проблемні дослідження, поведінки потерпілого. Дослідження, що були виконані як закордонними, так і вітчизняними вченими у рамках віктимологічного напряму кримінології, продемонстрували, що без врахування ролі жертви у ситуації правопорушення неможливо повною мірою зрозуміти ті причини та умови, що сприяють його вчиненню. Злочинець, жертва та ситуація тісно пов'язані між собою, утворюють єдину систему, яка може існувати тільки за наявності усіх трьох компонентів. Тобто відбулася зміна поглядів на аналіз причин злочинів: учені продемонстрували, що вчинення злочинів - це динамічний процес, в якому може відбуватися досить інтенсивна взаємодія злочинця та його жертви, де "роль жертви" може бути досить важливою .

На сьогодні сформульовані основні положення кримінологічної віктимології:

- соціологічні, психологічні, правові, моральні та інші характеристики потерпілих, знання яких дає змогу зрозуміти, через які особистісні, соціально-рольові або інші причини ці особи стали жертвами злочинів;

- місце потерпілого в механізмі злочинної поведінки, у ситуаціях, які передували або супроводжували таку поведінку, тобто оцінювання того, наскільки поведінка потерпілого перешкоджала, сприяла злочинній поведінці або була нейтральною;

- відносини, що пов'язували злочинця і жертву (довготривалі та короткострокові, і такі, що миттєво склалися), що передують злочинному діянню;

- поведінка жертви після вчинення злочину, що має значення не тільки для розслідування злочинів та виявлення винних, а й для недопущення нових правопорушень.

Цей напрям наукових досліджень містить у собі всю сукупність знань про жертву, особливостях її поведінки до, під час, і після вчинення злочину, специфіку взаємовідносин "злочинець - жертва" та є новим видом профілактики правопорушень - віктимологічним.

Віктимологічна профілактика складається з комплексу державних та громадських заходів, що орієнтовані на запобігання злочинам шляхом знизити у населення та окремих громадян ризик стати жертвами злочинних посягань .

Віктимологічна профілактика - це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямованих на виявлення, усунення або нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, які формують віктимну поведінку та зумовлюють вчинення злочинів, виявлення груп ризику та конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності,- з метою відновлення та активізації захисних властивостей, а також розроблення або вдосконалення засобів, що існують для захисту громадян та конкретних осіб від злочинів.

Для визначення функцій, цілей і завдань системи віктимологічної профілактики, необхідно виділити її загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний рівень. Віктимологічна профілактика складається з пов'язаних між собою завдань. Перше з них - вплив на динаміку, структуру, причини злочинності у цілому - це так звані заходи соціальної віктимологічної профілактики. Друге - запобігання різним формам і видам віктимної поведінки, запобігання злочинів в окремих соціальних групах. Третє - запобігання віктимізації окремих осіб.

Основними функціями віктимологічної профілактики є:

1. Теоретико-пізнавальна, яка полягає у вивченні особи та поведінки жертви, дослідженні вік і чинності, віктимізації та віктимогенних факторів, що дає можливість по-новому поглянути на злочинність, її причини, запобігання. Па базі цих досліджень можна якісно та ефективно розслідувати та розкривати злочин, а також установлювати повну картину, об'єктивно оцінити вину злочинця з урахуванням ролі та поведінки жертви злочину. На жаль, доводиться зазначати, що зібрана широка емпірична база, проведені дослідження, що проводяться як у межах кримінологічної віктимології, так і на "межі" наук (кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, судової медицини та психології, медицини, цивільного права, кримінально-виконавчого права), їх результати стають відомими лише вузькому колу спеціалістів. Це негативно відбивається і на застосуванні профілактичних заходів і на нейтралізації тих чинників, що сприяють віктимізації населення.

2. Просвітницька функція, тобто пропаганда знань про те, як не стати жертвою злочину, особливо у сучасних умовах, коли держава не в змозі забезпечити безпеку всіх громадян від злочинних посягань.

3. Регулятивна функція віктимологічної профілактики полягає в тому, що необхідно створити такі умови, які дали змогу людям вирішувати протиріччя та конфлікти, які виникають, у рамках закону. Запобіжна діяльність у даному випадку є однією з гарантій забезпечення принципів верховенства закону.

4. Виконуючи охоронну функцію, віктимологічна профілактика, захищає соціально-значимі цінності. У цьому є вияв гуманістичної спрямованості запобігання злочинів. Сьогодні - це мета правової держави.

5. Виховна функція віктимологічної профілактики полягає в тому, що вона широко використовує методи переконання, корекції поведінки людей, приведення їх вчинків до вимог права та моралі.

Дослідження поведінки особи потерпілого та визначення заходів, спрямованих не запобігання віктимізації, мас ціллю:

o більш глибоке розуміння природи та причин злочинної поведінки, ситуацій, що передували злочинам, супроводжували їх та настали після їх закінчення;

o визначення тієї шкоди (матеріальної, духовної, моральної, психологічної та ін.), яка завдається окремими злочинами та злочинністю в цілому;

o здійснення ефективних заходів профілактики (відвернення, припинення) злочинів. І сьогодні є всі підстави стверджувати: особливим видом профілактики є віктимологічний, коли попереджувальні заходи застосовуються стосовно потенційної жертви.

Нині наука володіє необхідними матеріалами про особу злочинця та його поведінку, але і далі с потреба у даних про тих осіб, що стали жертвою злочинного діяння. Знання цих осіб, аналіз та узагальнення даних, поєднане з вивченням особи злочинця може допомогти у визначенні певного напряму профілактичних заходів, виокремити групи людей, що піддаються частіше тому або іншому суспільно небезпечному посяганню, тобто встановити групи ризику та "працювати" з ними.

Ефективність віктимологічної профілактики неможлива без всебічного аналізу інформації віктимологічного характеру, з урахуванням усіх криміногенних факторів. Місце, час, спосіб учинення злочинів, найбільш типові ситуації, категорії осіб, що були втягнуті в них як злочинці та потерпілі - все це необхідно знати, узагальнювати та враховувати при здійсненні віктимологічної профілактики. Зібрана, комплексна інформація дозволить виявити типових потенційних потерпших. Безумовно, виявлення потенційних потерпілих - досить складне завдання, особливо, якщо враховувати, що значна кількість потерпілих від злочинів не повідомляє про це у правоохоронні органи.

Дії злочинця інколи залежать не тільки від його особистісних особливостей та схильностей, а й від поведінки потерпілого, який своїми необережними, аморальними або протиправними вчинками може сприяти злочинцям, створити криміногенну обстановку, полегшити настання злочинного результату. Тому при аналізі ролі конкретної життєвої ситуації1 у вчиненні злочину необхідне всебічне та об'єктивне оцінювання поведінки потерпілого.

Віктимологічна оцінка ситуацій передбачає врахування психічної ситуації для кожного учасника, але насамперед - урахування точки зору жертви, а саме: співвідношення психічної ситуації для жертви -г з об'єктивно існуючою віктимогенною ситуацією для злочинця; співвідношення психічної ситуації для жертв - із психічною ситуацією для злочинця; співвідношення психічної ситуації для жертв - з реальною криміногенною ситуацією, реалізованою в процесі взаємодії жертви і того, хто посягає. Такий підхід відкриває можливості для більш глибокого вивчення механізмів взаємодії і лінії поведінки жертви в конкретних типових і специфічних ситуаціях, що виникають з тих або інших видів і категорій злочинів. Звідси - ще один крок до розроблення конкретних форм практичного додатку до теоретичних і емпіричних віктимологічних досліджень для профілактики злочинів.

Без аналізу поведінки та особи потерпілого, його реакцій па дії злочинця інколи неможливо визначити, чому практично однакові злочинні посягання з боку одних і тих самих осіб далеко не завжди приводять до одних і тих самих бажаних для злочинця результатів. Здебільшого, особливо при вчиненні злочинів у гострій конфліктній ситуації, між злочинцем та потерпілим існує тісна соціально-психологічна взаємодія, і останній бере активну участь у створенні криміногенної ситуації. Таку взаємодію особливо часто виявляє, зокрема, аналіз насильницьких злочинів на сімейно-побутовому грунті, сексуальних злочинів та ін.

Інколи адекватна та об'єктивна оцінка особи та поведінки потерпілого дає можливість пояснити той або інший злочин. При розгляді злочинів маємо справу не з невідомим злочинцем, а з відомою жертвою. Таке знання жертви та ситуації дає чимало даних, що сприяють розумінню механізму вчинення злочину, здійсненню профілактики злочинів, упізнаванню потенційних жертв, можливих загрозливих ситуацій та факторів, які спричиняють розвиток небезпечних взаємовідносин між злочинцем та жертвою.

Кримінальне законодавство України містить низку вказівок на те, що аморальна поведінка потерпілого може слугувати пом'якшуючою обставиною. Так, серед обставин, що пом'якшують покарання, законодавець називає протизаконне насильство, систематичне знущання або образа з боку потерпілого, що стало приводом для злочину. Стаття 116 КК України говорить про умисне вбивство, що вчинено у стані сильного душевного хвилювання, викликаного такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб'єктивна сторона даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, яке значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно. Про ці ж обставини йдеться у ст. 123 КК України при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Виявлення потенційних потерпілих може здійснюватися у трьох напрямах: від ситуації, коли, виявляючи та аналізуючи обстановку, виходять на конкретно потенційно уражених у цій ситуації осіб; від злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової поведінки, визначається коло можливих потенційних потерпілих від його дій; від потерпілого, коли "вихід" на конкретну особу виявляє притаманні їй підвищені віктимні якості .

У системі "особа - ситуація" потерпілий має розглядатися як один з обов'язкових елементів ситуації, тобто як предмет злочинного посягання. Дії потерпілого, як протиправні, так і необережні, належать до числа обставин, що сприяють досягненню злочинного результату. У поєднанні з іншими елементами ситуації потерпілий, взаємодіючи зі злочинцем, формує бажання у нього вчинити злочин. Поведінка потерпілого, безсумнівно, впливає на з'ясування особою наслідків своїх передбачуваних дій. Сторони підсистеми взаємодіють між собою, у зв'язку з чим злочини, що "вийшли" з таких ситуацій, можна назвати "злочинами відносин". Саме перед вчиненням і при вчиненні злочину такого роду має місце вироблення кожним учасником свого уявлення про "протилежну" сторону та про ситуацію в цілому.

У багатьох випадках жертва - активний елемент у дозлочинній ситуації і в динаміці злочинного діяння. Інколи лише випадок вирішує, хто буде потерпілим, а хто - злочинцем; можливо поєднання злочинця і жертви в одній особі; одна й та ж сама особа в одному і тому ж епізоді може бути почергово і злочинцем, і жертвою.

Діючи як активний елемент ситуації, потерпілий своєю поведінкою може призвести злочинця у стан сильного афекту, страху, ненависті, люті з сильними психомоторними реакціями, які раптові, а інколи і навіть небажані для злочинця.

Перед вчиненням злочину і під час його вчинення відбувається зіткнення двох осіб або груп осіб зі всіма притаманними їм особливостями. І якщо під причинами конкретного злочину розуміти деякі психологічні особливості, антисуспільні погляди, спрямування, нахили та інші негативні риси особи злочинця, що породжені шкідливим соціальним впливом, то і поведінка потерпілого детермінована головним чином його соціальним буттям, особистісними психологічними особливостями.

Як і майбутній злочинець, майбутній потерпілий оцінює ситуацію і чинить залежно від результатів оцінки, а також від своїх поглядів, схильностей, психологічних та інших можливостей. Він взаємодіє не тільки з майбутнім злочинцем, але й із іншими елементами ситуації.

Все, що можемо сказати про поведінку майбутніх злочинців у дозлочинній ситуації, про їхній вплив на ситуацію з мстою створення найбільш сприятливої для себе обстановки, повністю стосується тих потерпілих, які створили криміногенну ситуацію своїми "провокуючими" або навіть злочинними діями. Протиправним або необережним вчинкам потерпілих передує їх взаємодія з різними елементами ситуації, що породжують нову криміногенну ситуацію, яка впливає на майбутнього злочинця і певною мірою зумовлює вчинення ними кримінально караних діянь.

У дозлочинній ситуації, в якій майбутній злочинець "стикається" з майбутнім потерпілим, створюється своєрідна система "злочинець - потерпілий", яка є підсистемою більш великої системи -"злочинець - ситуація". І поведінка сторін є такою ж, як і в ситуації "особа - ситуація".

У багатьох випадках жертва - активний елемент і в передзлочинній ситуації, і в динаміці дозлочинної ситуації, і в динаміці злочинного діяння. Інколи лише випадок вирішує, хто буде потерпілим, а хто злочинцем (про що вже йшлося вище).

Тому нерідко потерпілий своєю поведінкою може призвести до того, що крадій, грабіжник або насильник перетворюється на вбивцю, хоча перед вчиненням злочину він зовсім не збирався вбивати потерпілого.

Види ситуацій:

- відома конфліктна ситуація між двома особами або декількома, в якій визначені можливий порушник та можлива жертва (жертви), при якій зміна ролей між ними виключена;

- відома конфліктна ситуація, але в ній велика вірогідність зміни ролей у системі "злочинець - жертва";

- відомі потенційний порушник і ситуації, в яких пін може діяти, але не визначена лише жертва;

- відомі потенційна жертва і ситуації, в яких жертва поводиться певним чином, невідомий лише порушник;

- відомі ситуації, що завідомо небезпечні для більш або менш широкого кола осіб з точки зору можливостей опинитися порушником або жертвою злочину.

Потерпілі можуть бути: зовсім невинуваті у виникненні криміногенної ситуації; винні в тій же ситуації, як і злочинець; винні більше, ніж злочинець, наприклад, у випадку, коли своїми кримінально караними діями провокують іншу особу на вчинення злочину. Зрозуміло, що застосування поняття "вини" тут у кримінологічному значенні суттєво відрізняється від аналогічного поняття у кримінальному плані. Про вину потерпілого можливо говорити лише тоді, коли його поведінка сприяє виникненню злочинного умислу і його реалізації. У тому ж плані необхідно розуміти і "провокацію" з боку жертви, що виражається у створенні певних ситуацій, спонукання до конкретних дій. Криміногенна ситуація може породжуватися і необережною поведінкою потерпілого.

Зважаючи на поведінку потерпілого, ситуації, що передують злочину, можна поділити на три групи : 1) ситуації, в яких дії потерпілих мають провокуючий характер, містять у собі привід до вчинення злочину, насилля та інших дій. Це протиправна і (або) аморальна поведінка; 2) ситуації, в яких дії потерпілого мають необережний характер, створюючи тим самим сприятливі умови для вчинення злочину, наприклад, залишення без догляду особистих речей у місцях, де відносно велика можливість їх крадіжки. Необережність вчинків потерпілого розуміється, звичайно, не в кримінально-правовому значенні, а в кримінологічному; 3) ситуації, в яких дії потерпілого є правомірними, але викликають протиправну поведінку злочинця, наприклад, критика на адресу людини, яка нетактовно поводила себе у громадському місці, породжує з його боку насилля щодо особи, яка зробила зауваження.

Зрозуміло, необхідно враховувати, що в багатьох ситуаціях вчинки потерпілих - і правомірні, і аморальні, і протиправні, і необережні - практично не впливають на дії злочинця, не перешкоджають і не сприяють їм. Це ті випадки, коли ситуація не відіграє суттєвої ролі у генезисі злочину.

Віктимність - поряд з іншими причинами та умовами забезпечує існування злочинності, визначає можливість учинення злочинів, що завдають шкоду фізичним особам. Масова віктимність - це не просто сума актів індивідуального завдання шкоди. Конкретна особа навіть з підвищеною потенційною віктимністю може і не стати реальною жертвою (наприклад, не склалася ситуація). Але у сукупності реалізація індивідуальної віктимності не тільки може, але і повинна відбуватися. Віктимність на цьому рівні - явище закономірне, як і злочинність. Якщо індивідуальна віктимність може реалізовуватися, а може і залишитися у вигляді нереалізованих сприятливих умов та передумов, то віктимність масова - це завжди віктимність реалізована, оскільки віктимні сприятливі умови та передумови маси індивідів для більшості залишаються потенційними, але закономірно реалізуються для певної частки цих індивідів. На соціальному масовому рівні специфічною причиною віктимності є злочинність, саме вона "створює", "викликає" віктимність. У цьому змісті віктимність як соціальне явище є наслідком злочинності. Іншими словами, причини масової віктимності - це причини злочинності, але які не породжують віктимність безпосередньо .

Індивідуальна і масова віктимність - складові елементи та якісні характеристики злочинів і злочинності, що реалізуються як фактори їх внутрішньої та зовнішньої детермінації. Масова віктимна поведінка у більшості "винних" (провокуючих, сприяючих) її проявів відображає віктимоутворюючі дефекти індивідуальної та громадської свідомості, має і криміногенний "вихід" . Віктимна поведінка знаходить собі місце у ряді причин злочинності (якщо вона є "поштовхом") і сприяючих умов (якщо вона пасивна, некритична).

Масова віктимність - явище соціальне, яке має складну структуру, певною мірою дзеркально відображає структуру злочинності. Вона включає потенційну і реалізовану: загальну віктимність (віктимність усіх жертв); групову віктимність (віктимність окремих груп населення, категорій людей, що мають сходні параметри віктимності); об'єктивно-видову віктимність (віктимність як передумову та наслідок різних видів злочинів); суб'єктивно-видову віктимність (віктимність як передумова та наслідок злочинів, що вчиняються різними категоріями злочинців) .

З одного боку, віктимність змінюється у зв'язку з кількісними та якісними змінами злочинності, з іншого - у потенційному компоненті, і не завжди у зв'язку з її змінами: віктимність змінюється "раніше" злочинності, і саме це тягне зміни в останній. Зрозуміло, то це тільки "частка динаміки": зміни злочинності і вік ти м пості можуть бути не пов'язані зі впливом одного з цих явищ на інше, а викликаються соціальними змінами та процесами, які "паралельно" впливають і на злочинність, і (в розумінні "зменшення" віктимних потенцій) на віктимність.

Саме ця особливість перетворює віктимність на явище, ефективна боротьба з яким можлива лише за системного впливу на нього і застосування сукупності заходів віктимологічної профілактики.