Сучасна кримінально-правова політика держави орієнтує чинне законодавство та правозастосовну практику на подальше поглиблення диференційованого підходу до застосування кримінальної відповідальності та покарання як засобу профілактики злочинності взагалі, і профілактики злочинів серед засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, - зокрема. Слід визнати, що злочинність сьогодні постала як широкомасштабна соціальна аномалія, яку треба долати не простими наявними у суспільстві і передбаченими законом засобами, а й шляхом розроблення та впровадження у практику діяльності правоохоронних органів теоретично зрілих, нових кримінологічних концепцій.
Особливе занепокоєння державних інституцій, у тому числі і правоохоронних органів, викликає прискорення криміналізації суспільства, що виявляється, насамперед, у змінах кількісних та якісних характеристик злочинності, консолідації кримінального світу і розширенні сфери його впливу на суспільство. Тому не викликає сумніву, що кожна теоретична чи прикладна спроба удосконалення механізмів профілактики цього небезпечного явища повинна визнаватися вкрай необхідною і бажаною.
Аналізуючи здобутки сучасної кримінології, необхідно зазначити, що в її арсеналі є величезний масив статистичних даних щодо динаміки та структури злочинності, аналіз різних аспектів детермінації та організації профілактичної діяльності державних та недержавних організацій. Втім, гостро відчувається дефіцит наукових теорій, які б узагальнювали дані процеси та пропонували суспільству нову кримінологічну парадигму та оцінку кримінальної реальності.
Позитивним кроком розвитку вітчизняної кримінологічної науки є пошук обгрунтованих, нових концептуальних підходів щодо профілактики злочинів серед засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.
Профілактика правопорушень розглядається як соціально-правовий процес, що перешкоджає відтворенню незаконних дій. На основі цього кримінологами відпрацьоване таке визначення загальносоціального запобігання злочинності - це система економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, культурних та організаційних заходів, що спрямовуються державою і суспільством на розвиток економіки, підвищення добробуту народу, вдосконалення культурного рівня, зміцнення правопорядку, створення сприятливих умов для праці, побуту і відпочинку всіх громадян.
Безперечно, профілактика злочинів є багатоплановим, комплексним завданням і повинно вирішуватися зусиллями всього суспільства, всіма ланками його соціального організму. У кримінологічній літературі, залежно від ієрархії причин і умов злочинності традиційно розрізнюють два рівні запобігання злочинності: загально-соціальний (загальний) і спеціально-кримінологічний (спеціальний), а також індивідуальне запобігання (у межах загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів).
Загальна профілактика містить у собі діяльність держави, суспільства, їх інститутів, що спрямована не на боротьбу зі злочинністю, а на вирішення відповідних програм, завдань у сфері політики, економіки, соціального життя, морально-духовній сфері тощо. Але при вирішенні цих завдань створюються умови, що усувають саму можливість вчинення тих чи інших протиправних діянь або зменшують їх рівень. Профілактичний ефект у цьому випадку досягається завдяки успішному проведенню державою соціально-економічної політики загалом.
Загальносоціальні профілактичні заходи здійснюються різними органами держави, суспільними формуваннями, для яких функція протидії злочинності не є головною чи професійною. Спроби виключити загальні заходи соціального попередження із системи заходів боротьби зі злочинністю, що пропонувалися в науковій літературі, і розглядати їх тільки як сприятливі умови для діяльності органів кримінальної юстиції не одержали підтримки1.
Основний тягар впливу на злочинність припадає на загальні заходи соціального запобігання, а спеціальні заходи, частину яких реалізують органи кримінальної юстиції, відіграють важливу, але ж все-таки не головну роль.
Як елементи системи кримінальної юстиції слід розглядати не тільки і не стільки різні органи, що ведуть боротьбу зі злочинністю, скільки їх функції, фактичну діяльність людей, які застосовують спеціальні заходи соціальної профілактики.
Автори курсу радянської кримінології зазначали, що запобігання злочинності тісно пов'язане з перетвореннями в житті суспільства, які відбуваються поступово в економіці, ідеології, соціальній політиці та інших сферах суспільних відносини. У даному процесі абсолютно недопустимі поверхневий або ж волюнтаристський підходи, спроби вирішувати питання запобіганням злочинам засобами, що не відповідають сучасному стану речей у суспільстві .
У резолюції VI Конгресу ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками зазначає, що запобігання злочинності повинно спрямовуватися на усунення причин та умов, що її породжують, подолання соціальної нерівності, низького рівня життя, безробіття тощо. Такі напрями запобігання злочинності містяться і в інших міжнародних документах. Наприклад, у Каракській Декларації, прийнятій на п'ятому Конгресі ООН по попередженню злочинності і поводженні з правопорушниками, підкреслено, що попередження злочинності необхідно розглядати в контексті економічного розвитку, політичних систем, соціальних і культурних цінностей та соціальних утворень. Головне в попереджувальній діяльності держави та суспільства - визначення її основних напрямів. Держава повинна захищати суспільство і народ від злочинців.
Визначальним аспектом у проведенні загальносоціальних профілактичних заходів є така дія на свідомість, особливо на свідомість нестійких у криміногенному відношенні громадян, яка спонукала б до правомірної поведінки і переконувала б у невигоді вчиняти будь-які злочини.
Загальносоціальні профілактичні заходи по суті послідовно здійснюються всім прогресивним розвитком суспільства. Причини й умови злочинності серед засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, характеризуються досить значними і довготривалими видами соціальної діяльності, розвитком економіки, забезпеченням прав, свобод, законних інтересів громадян, зміцненням законності, соціального захисту населення.
До зовнішніх причин, які можуть позитивно вплинути на запобігання злочинності засуджених, можна віднести: належні соціально-побутові умови; економічні (наявність роботи, що є достатньо привабливою для засудженого); надання однакових можливостей реалізувати себе засудженим, як і іншим людям, у спорті, навчанні тощо; створення позитивних сімейних родинних стосунків; залучення як державних, так і недержавних організацій для надання психологічної, соціальної, правової, педагогічної і медичної допомоги .
Соціальний контроль - це сукупність норм, інститутів та відносин, що спрямовані на забезпечення поведінки людей згідно з інтересами даної соціальної групи, суспільства загалом. Соціальний контроль включає інституціональний, ціннісний та поведінковий аспекти. Норми та цінності моралі, права, релігії, етики є джерелами мотивації і прийняття рішень, еталонами для вироблення зразків поведінки, і одночасно вони виступають як інструменти соціального контролю, встановлюючи межі допустимих відхилень у поведінці від загальноприйнятних стандартів і даючи принципову основу для застосування моральних, правових та інших санкцій. Соціальний контроль може бути формальним (інституціональним) і неформальним. Формальний здійснюється системою державних правоохоронних органів (системою юстиції).
Від того, як утілюються в життя вимоги соціального контролю, значною мірою залежить реалізація в суспільстві профілактичних функцій, оскільки цей контроль сприяє регуляції соціальних процесів та впливу на особу, завдяки яким, у свою чергу, підвищується ефективність попереджувальних заходів. Це пов'язано з тим, що соціальний контроль ставить дії суб'єктів у певні рамки, що не дозволяють порушити приписи моралі та права чи утруднюють такі порушення.
Розвиток соціального контролю виступає як необхідна передумова та як найважливіший фактор подальшого удосконалення діяльності, що спрямована на попередження аморальних проявів та злочинів, що перетворює контроль на одне з найважливіших засобів запобігання злочинам.
Відомо, що профілактика злочинності, як компонент, входить у більш масштабну профілактику, яку в теорії визначають терміном "соціальна профілактика". її найважливіше завдання - не допустити злочинної поведінки. Очевидно, що ефективність профілактики злочинів перебуває в прямій залежності від використання максимуму можливостей, які є в розпорядженні суспільства та держави, а останні не обмежуються лише сферою спеціально спрямованих на вирішення даного завдання зусиль. Справедливо зазначається, що, по призначенні адміністративних та правових заходів, вирішальна роль у подоланні антисуспільних явищ належить соціальній профілактиці, усуненню тих конкретних економічних факторів, які, так або інакше, підтримують існування моральних аномалій1.
Соціальну профілактику досить часто називають загальносоціальною, маючи на увазі, що до загальносоціальної профілактики необхідно віднести широку сферу економічних, політичних, ідеологічних, культурних, побутових та інших заходів, спрямованих на вирішення завдання усунення причин та умов злочинності. Тобто відбувається непрямий вплив соціальної профілактики на криміногенне середовище.
Ще один компонент соціальної профілактики - правова профілактика, спрямована на недопущення вчинення різних правопорушень, включає адміністративно-правову, цивільно-правову та інші види профілактики, у тому числі - і кримінологічну (профілактику злочинної поведінки), яка с спеціально-кримінологічним рівнем запобігання злочинам. Послідовна реалізація означених заходів створює атмосферу в суспільстві, що утруднює вчинення злочинів і формування їх мотивації в сприятливих ситуаціях.
Система запобігання злочинності у своїй основі виходить із загальних теоретичних та практичних підходів, визначених кримінологічною наукою, які передбачають загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання злочинам. Виходячи з цього, заходи запобігання злочинам серед осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, можна класифікувати у такий спосіб. Серед заходів профілактично-виховного впливу виділяють загальні, спеціальні та індивідуальні форми впливу.
До загальних форм впливу належить:
- видання законодавчих актів;
- інформування широких кіл населення через засоби масової інформації про відповідальність за злочини;
- покращення соціальних та економічних умов, що позначаються на життєдіяльності населення;
- розбудова державних інституцій, які ведуть боротьбу зі злочинністю (суди, органи внутрішніх справ, прокуратура, органи виконання покарань).
Спеціальних форм впливу:
- реформування судової системи з розширенням упровадження покарань, альтернативних позбавленню волі;
- підвищення ролі кримінально-виконавчої інспекції у справі виправлення та ресоціалізації засуджених;
- нормативне визначення участі громадськості в процесі впровадження альтернативних позбавленню волі видів покарань;
- визначення ролі адміністрації підприємств, установ та організацій різних форм власності щодо профілактики злочинів серед засуджених до покарань, альтернативних позбавленню волі.
До індивідуальних'.
- профілактично-виховні заходи;
- контроль та нагляд за поведінкою засуджених;
- засоби стимулювання (заохочення та стягнення);
- сприяння розвитку саморегулятивної поведінки . Профілактика злочинів серед осіб, засуджених до покарань,
не пов'язаних із позбавленням волі, розглядається в теорії права як сукупність трьох основних функцій: регулятивної, охоронної та виховної. Пропонуємо систему запобігання вчинення злочинів особами, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, доповнити такими функціями:
- мотиваційною (зміна мотивації та потреб засудженого);
- причинно-наслідковою (усунення причин та обставин, що вплинули на девіантну поведінку, негативних особистісних рис, негативного оточення);
- орієнтовно-смисловою (позитивна зміна особистісних орієнтирів та переконань, світогляду засудженого);
- саморегулятивною (самоконтроль та саморегуляція психічних станів, законослухняна самокерована поведінка);
Профілактика вчинення нових умисних злочинів особами, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, спрямована на виявлення і усунення причин та умов, які сприяють їх учиненню не конкретною особою, а взагалі. До таких слід віднести систематичний аналіз статистичних даних як загалом по кримінально-виконавчій інспекції, так і по окремих об'єктах, дані про вчинені правопорушення, їх характер, місце, час вчинення, контингент правопорушників тощо.
Виявлення і усунення причин та умов, які сприяють учиненню злочинів засудженими, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, потребують сьогодні вирішення нагальних проблем:
- удосконалення кримінального, кримінально-виконавчого законодавства;
- удосконалення структури і методів діяльності кримінально-виконавчої інспекції;
- створення організаційного, технічного, матеріального, ресурсного механізму діяльності кримінально-виконавчої інспекції;
- забезпечення безпеки співробітників кримінально-виконавчої інспекції;
- створення служби профілактики в структурі кримінально-виконавчої інспекції;
- створення спеціальних центрів із підготовки і перепідготовки співробітників кримінально-виконавчої інспекції;
- організація взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з органами внутрішніх справ на базі спільного планування профілактичної діяльності, проведення колегій, оперативних нарад, нарад-семінарів, перевірок, рейдів і спецоперацій, обмін інформацією про поведінку, спосіб життя умовно засуджених і застосування до них заходів профілактичної дії;
- направлення оперативної інформації про осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції, до кримінальної міліції і міліції громадської безпеки;
- організація допомоги засудженим у вирішенні трудових, сімейно-побутових та інших проблем;
- подання матеріалів до суду на осіб, які довели своє виправлення, про скорочення випробувального терміну, обов'язків і заборон;
- своєчасне подання матеріалів до суду стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, які не виконують покладених судом обов'язків;
- регулярне інформування органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури, судів про стан правопорядку серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції;
- залучення до профілактичної роботи адміністрації організацій, в яких працюють засуджені, трудових колективів, шефських формувань, профспілкових та інших громадських організацій, родичів і членів сімей засуджених, громадських інспекторів (волонтерів), а також інших осіб, які можуть позитивно впливати на таких осіб;
- виступ у трудових колективах і засобах масової інформації (преса, радіо, телебачення) з питань виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.
Дуже важливо у профілактичній роботі максимально зайняти вільний час засуджених корисними і такими, що їх цікавлять, справами. Поведінка засуджених у вільний час є одним з основних чинників, що визначають ступінь їх виправлення, а також можливість рецидиву злочинів.
Враховуючи, що більше половини засуджених - це особи молодого віку, і саме вони ж учиняють основну частину рецидивних злочинів, треба максимум зусиль спрямувати на залучення їх до роботи. З метою запобігання новим злочинам серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, досить важливим є вирішення питання трудового влаштування.
Не може не покоїти та обставина, що державні органи, органи місцевого самоврядування не сприяють працевлаштуванню таких осіб. Адже завдання виправлення та ресоціалізації осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі та звільнених від відбування покарання з випробуванням, покладається не лише на органи виконання покарань. Суспільство через певні соціальні інститути має брати в цьому процесі активну участь, здійснюючи належний соціальний контроль за даною категорією засуджених, із метою запобігання вчиненню ними рецидивних злочинів.
Вивчення практики роботи кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання кримінальних покарань переконує, що причинами непрацевлаштування засуджених є: по-перше, небажання деяких засуджених працювати; по-друге, відчувається небажання керівників підприємств, незалежно від форм власності, приймати на роботу засуджених осіб. У результаті засуджені тривалий час вимушені шукати роботу. Для вирішення такої проблеми варто більш активніше залучати громадські організації та використовувати досвід європейських країн.
Одним із напрямів усунення причин і умов учинення серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчої інспекції, нових злочинів має бути організація їх роботи органами виконання покарань на належному рівні, що має виражатися в ретельному доборі кадрів, матеріальному і моральному стимулюванні їх праці, оснащенні органів виконання покарань сучасною технікою. До органів виконання покарань повинні приходити справжні професіонали своєї справи, люди, які обрали цю роботу за покликанням, а не з будь-яких кон'юнктурних міркувань .
Отже, виокремимо основні загальносоціальні профілактичні заходи серед осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції:
- подолання особистісних деформацій і криміногенних нахилів особи, формування правосвідомості, соціальних навичок і вмінь, необхідних для їх подальшої адаптації в суспільстві;
- свідоме включення засуджених у різні види корисної діяльності;
- зміцнення дисципліни, формування готовності до неухильного виконання вимог законів, поважного ставлення до людини, її життя, здоров'я, честі і гідності, а також до суспільства, праці, норм, правил і традицій людського співжиття, загальнолюдської культури;
- підтримка соціально корисних зв'язків засуджених у період відбування покарання, надання їм допомоги в підготовці до звільнення.
22.4. Поняття "індивідуальна профілактика" та її заходи щодо засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі
Висновки