Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 1. Поняття і структура норми міжнародного права.

1. Поняття і структура норми міжнародного права.

2. Класифікація норм у міжнародному праві та механізм їх реалізації.

3. Поняття та кодифікація основних принципів міжнародного права.

4. Принципи, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки.

5. Принципи, пов'язані з міжнародним співробітництвом держав.

1. Поняття і структура норми міжнародного права.

Міжнародне право (як і внутрішньодержавне) складається з юридичних норм.

Норма міжнародного права - це правило поведінки, яке створюється державами та іншими суб'єктами міжнародного права узгодженням своїх позицій і визнається ними як юридично обов'язкове, спрямоване на регулювання відносин між учасниками міжнародних відносин.

Виходячи із загальної теорії права, слід виділити основоположні характерні риси, притаманні нормам міжнародного права, що можна розглядати як:

- узагальнене правило поведінки суб'єктів міжнародного права;

- юридичну обов'язковість застосування;

- наявність санкцій (а не лише моральних наслідків і здорового глузду);

- розгалужену їх класифікацію і т.д.

Більшість міжнародно-правових норм створюється у два етапи:

• узгодження волі суб'єктів міжнародного права стосовно правил поведінки;

• надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.

Інколи ці два етапи можуть співпадати у часі, наприклад, коли міжнародний договір вступає у силу з моменту його підписання. У даному випадку підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил поведінки) і одночасно надання узгодженому тексту сили міжнародної договірної норми.

Разом з тим у міжнародному праві існують норми, які створюються у три етапи. Йдеться про так звані імперативні норми (норми jus cogens). Процес їх створення виглядає так:

a. узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки;

b. узгодження волі цих суб'єктів стосовно надання даному правилу поведінки вищої юридичної сили в даній правовій системі;

c. надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.

У загальній теорії права визнано, що норми права з точки зору логіко-юридичного підходу мають трьохланкову структуру - гіпотеза, диспозиція, санкція. У правовій нормі міститься насамперед вказівка на те умов, за яких норма підлягає застосуванню, згодом викладається саме правило поведінки і, нарешті, зазначаються наслідки невиконання цього правила.

Специфіка міжнародних відносин полягає у тому, що суб'єкти міжнародного права самі виконують роль гаранта прийнятих норм. Відповідальність і санкції у міжнародному праві відокремлені від самих правил поведінки. Держави та інші суб'єкти міжнародного права найчастіше самі обирають заходи примусу відносно правопорушників з передбачених міжнародним правом.

Тому, на відміну від внутрішньодержавного права, міжнародно-правові норми складаються переважно з двох елементів — гіпотези і диспозиції.

Гіпотеза міжнародно-правової норми містить опис умов, за наявності яких застосовується правило поведінки. Наприклад відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 року дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної дитини, вона не досягне повноліття раніше.

Диспозиція норми міжнародного права зазначає на безпосередньо правило поведінки суб'єкта міжнародних правовідносин. Так, ст. 2 Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлює: особи, які запевняють, що якесь з їх прав, перелічених у Пакті, порушено, і вичерпавши всі внутрішні засоби правового захисту (гіпотеза), можуть подати до Комітету з прав людини письмову заяву про це (диспозиція).

Інколи міжнародні норми складаються лише з однієї диспозиції. Так, ст. З Угоди СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року визначає, що статус біженця і вимушеного переселенця підтверджується видачею відповідного документа.

Санкція як елемент міжнародно-правової норми зустрічається рідко. Міжнародні норми містять санкції в основному стосовно правовідносин приватного характеру. Зокрема, на підставі ст. 36 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року продавець несе відповідальність відповідно до договору і до Конвенції за будь-яку невідповідність товару, яка існує в момент переходу ризику на покупця, навіть якщо ця невідповідність стає очевидною пізніше.

Міжнародне право е правовою системою, яка постійно розвивається і де активно здійснюються процеси кодифікації.

Кодифікацію (від лат. codex - збірник законів і facio - роблю) сучасного міжнародного права можна визначити як упорядкування існуючих норм міжнародного права, їх систематизацію, удосконалення принципів і норм загального міжнародного права, здійснюваних шляхом:

1) встановлення точного змісту і точного формування чинних принципів і норм міжнародного права;

2) зміни або перегляду застарілих норм;

3) розробки нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу й актуальних потреб міжнародних відносин;

4) закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

У науці міжнародного права першою спробою держав здійснити розвиток міжнародного права шляхом кодифікаційного акту вважається Віденський конгрес 1815 р. Новацією було те, що регламент Віденського конгресу не тільки закріпив колишні ранги дипломатичних агентів, а й запровадив новий розподіл дипломатичних агентів на класи (ранги).

Кодифікація у міжнародному праві може бути галузевою чи внутрішньогалузевою.

На відміну від інкорпорації, кодифікація стає дедалі дієвішим інструментом у міжнародному праві. Одне з перших тлумачень терміну "кодифікація " дано в резолюції Асамблеї Ліги Націй 1927 р., де вона визначалася як "фіксація, поліпшення і розвиток міжнародного права"і характеризувалася не простою реєстрацією існуючих правил, а їх "максимально можливою адаптацією до сучасних умов міжнародного життя ".

Найбільш суттєві результати кодифікації досягнуті у сфері прав міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права зовнішніх зносин, міжнародного гуманітарного права.

У сучасному міжнародному праві під інкорпорацією розуміють спосіб систематизації чинного міжнародного права шляхом об'єднання у збірнику правових актів у хронологічному, алфавітному або іншому порядку.

Постійна розробка проектів конвенцій з тих питань, які ще не врегульовані міжнародним правом чи недостатньо запроваджуються у практиці окремих держав, свідчить про прогресивний розвиток міжнародного права.