Основним принципом права міжнародних договорів є принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, що витікають з договорів ("договори повинні виконуватися"). Цей принцип зумовлює дію і застосування міжнародних договорів, тобто є підставою виникнення тих юридичних наслідків, з якими пов'язано укладення договору.
Кожний договір, що правомірно набув чинності, юридично зобов'язує всіх учасників. Держава зобов'язана вчиняти все від неї залежне для реалізації договору у всій повноті. Принцип сумлінності забороняє зловживання договірними правами, тобто використання їх, завдаючи збитків правам і законним інтересам інших держав.
Відмова від договору допустима тільки у передбачених міжнародним правом випадках. Не можна посилатися на своє внутрішнє право як на підставу для невиконання договору.
Тлумачення міжнародного договору - з'ясування його реального значення і змісту з метою найповнішої і найточнішої реалізації умов договору. Адже застосування договору неможливе без з'ясування змісту його положень стосовно конкретних умов.
Тлумачення міжнародного договору здійснюють:
одна із сторін договору, і в цьому разі тлумачення має силу лише для цієї сторони;
сторони договору за угодою між ними, і в цьому випадку воно обов'язкове для цих сторін;
міжнародні органи, про які з цією метою можуть згадати у самому договорі.
У ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. передбачено, що тлумачення договору має бути однаковим незалежно від суб'єктів, які здійснюють тлумачення.
Основні принципи тлумачення - сумлінність, єдність, ефективність, максимальне використання різномовних текстів і др.
При тлумаченні враховуються будь-яка наступна угода щодо тлумачення договору, подальша практика застосування договору і будь-які норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками. Терміну, що використовується в договорі, може надаватися спеціальне значення, якщо учасники мали такий намір.
Як додаткові засоби тлумачення можуть використовуватися підготовчі матеріали і обставини укладення договору тільки в тому випадку, якщо тлумачення приводить до неясних або двозначних висновків, або до результатів, які є явно абсурдними або нерозумними. Розрізняють:
а) офіційне тлумачення (здійснюється учасниками договору, спеціальними органами, наприклад, Міжнародним Судом ООН);
б) неофіційне (доктринальне);
в) внутрішньодержавне тлумачення (реалізується уповноваженим на те державним органом для внутрішньодержавних цілей).
Тлумачення здійснюється за допомогою спеціальних способів (прийомів), до яких відносяться граматичне (словесне), логічне, історичне і систематичне тлумачення договорів.
Граматичне тлумачення означає з'ясування значення окремих слів і договору на основі граматичних та інших правил. Під логічним тлумаченням розуміється тлумачення тієї або іншої статті договору на основі іншої статті або зіставлення їх один з одним. Текст договору при цьому повинен використовуватися як єдиний цілісний документ.
Тлумачення договору може здійснюватися шляхом порівняння його положень з іншими договорами, тобто відбувається систематичний вид тлумачення. Іноді з моменту укладення договору проходить значний проміжок часу, у зв'язку з чим виникають труднощі в з'ясуванні його дійсного змісту, наприклад, цілей договору, окремих його положень і термінів. Для тлумачення таких договорів доводиться вдаватися до вивчення історичної обстановки укладення договору, дослідження різних підготовчих матеріалів, дипломатичного листування і т.д. Таке тлумачення називається історичним.
Тлумачення міжнародних договорів в односторонніх деклараціях і заявах, що додаються до договору, є виявом волі одного з учасників міжнародного договору, що формулюється з відома інших його учасників. Це свого роду автентичне тлумачення.
Заява - односторонній акт, яким сторони міжнародного договору висловлюють своє тлумачення або розуміння його положень і з якого для них не випливають міжнародно-правові наслідки. Тлумачні заяви і декларації не можуть бути віднесені до застережень, оскільки шляхом одностороннього тлумачення не можна змінити положень міжнародного договору.
Тема 7. Право зовнішніх зносин
1. Поняття та джерела права зовнішніх зносин.
2. Система органів зовнішніх зносин
3. Дипломатичні представництва: поняття, види, функції.
4. Початок та закінчення дипломатичної місії. Дипломатичні імунітети і привілеї.
Дипломатичні імунітети та привілеї
5. Консульські представництва: види і функції.
Правовий статус консула в законодавстві України і міжнародному праві.
6. Правовий статус спеціальних місій, представництв держав При міжнародних організаціях.