Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 3. Дипломатичні представництва: поняття, види, функції.

Дипломатичне право - це норми міжнародного права, які регламентують порядок дипломатичних зносин між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. При розгляді дипломатичного права як частини права зовнішніх зносин доцільно звернути увагу, насамперед, на такі питання як:

• внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності;

• міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном;

• інститут торговельних представництв у сучасному дипломатичному праві і дипломатичні привілеї та імунітети і т.д.

Внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності охоплює всі офіційні зв'язки і відносини держави на міжнародній арені, здійснювані спеціальними зовнішньополітичними відомствами. В Україні це - Міністерство закордонних справ, його дипломатична служба, тобто система роботи дипломатичних кадрів у центральному апараті та за кордоном з виконання завдань дипломатії держави. Дипломатія втілює в життя загальний курс держави в міжнародних справах, її зовнішню політику.

Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном є важливою ланкою у функціонуванні закордонних органів зовнішніх зносин.

Необхідною передумовою дипломатичних відносин є визнання де-юре і взаємна згода держав на встановлення дипломатичних відносин.

У Віденській конвенції 1961 р. є термін "представництво".

Дипломатичне представництво - постійний закордонний державний орган зовнішніх зносин, створений на основі спільної угоди однією державою на території іншої для підтримання постійних офіційних контактів. Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіх питаннях, що стосуються відносин з іншою стороною.

Сучасна дипломатична практика використовує кілька видів дипломатичних представництв:

посольство - представництво першого вищого класу, очолюване послом або тимчасово повіреним у справах;

місія - представництво другого класу, очолюване посланником або повіреним у справах;

постійне представництво при міжнародних організаціях;

дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх зв'язків у Лівії).

Відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 р. дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державними та іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені у довготермінове відрядження.

Дипломатичні ранги відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 року:

♦ Надзвичайний і Повноважний Посол;

♦ Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу;

♦ Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу;

♦ радник 1-го класу;

♦ радник 2-го класу;

♦ перший секретар 1-го класу;

♦ перший секретар 2-го класу;

♦ другий секретар 1-го класу;

♦ другий секретар 2-го класу;

♦ третій секретар;

♦ аташе.

Дипломатичний працівник, якому присвоєно дипломатичний ранг, перебуває у ньому довічно і може бути позбавлений цього рангу лише за вироком суду.

Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням міністра закордонних справ України. Інші ранги присвоюються Міністром закордонних справ України за поданням атестаційної комісії міністерства.

Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов'язково до складу дипломатичного представництва входять: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу - особи з дипломатичним рангом (радник, секретар, аташе встановлених рангів), члени адміністративно-технічного персоналу, члени обслуговуючого персоналу.

Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представництва - члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва (референти-перекладачі, технічні секретарі, канцелярський персонал, діловоди, шифрувальник, бухгалтерські працівники тощо). Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р. дає можливість призначати такими працівниками громадян держави, в якій акредитоване представництво. Члени адміністративно-технічного персоналу мають привілеї та імунітети, що прирівняні до привілеїв та імунітетів дипломатів, за винятком того, що імунітет від цивільно-правової й адміністративної юрисдикції держави перебування не поширюється на дії, вчинені ними не під час виконання своїх службових обов'язків.

Обслуговуючий — садівники, прибиральниці, водії, кухарі, вахтери і т.д.

У міжнародному праві та дипломатичній практиці сукупність дипломатичних представників у країні перебування, колективне об'єднання з протокольних приводів називають дипломатичним корпусом.

Дуайєн - особа, обрана очолювати дипломатичний корпус (обирається найстарша й найдосвідченіша особа). Якщо дипломатичний корпус знаходиться в державі з католицькою релігією, то, як правило, дуайєном обирається нунцій.

Функції дипломатичного представництва закріплено у ст. З Віденської конвенції 1961 р. Найважливішими з них є:

представництво акредитуючої держави у державі перебування;

захист інтересів своєї держави у державі перебування та її громадян у рамках міжнародного права;

ведення переговорів з урядом держави перебування;

консульська;

інформаційна, тобто збір всіма законними засобами відомостей про умови і події у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;

заохочення дружніх відносин між державою, яку представляє дипломатичне представництво, і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури, науки тощо.

На нашу думку, доцільно також зупинитися на понятті та функціях торгівельних представництв.

Торговельне представництво - це частина дипломатичного Представництва в окремій державі, здійснює свою діяльність під загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітне профільному міністерству (зовнішньої торгівлі або економіки і т.д.). Поширені випадки, коли торговельне представництво очолював торгівельний представник, якого призначає уряд.

Інститут торговельних представництв введений до системи зовнішніх зносин держав завдяки практиці колишнього Союзу РСР і був закріплений у Віденській конвенції 1961 р. У дипломатичній практиці цей інститут є складовою частиною відповідних посольств і місій.

Основними функціями торговельних представництв за кордоном є:

♦ видання дозволів на здійснення торговельних операцій установам, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

♦ регулювання і контроль діяльності організацій, які мають дозвіл на самостійний вихід на зовнішній ринок;

♦ запровадження операцій із зовнішньої торгівлі для організацій, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

♦ видача дозволів на ввезення товарів, свідоцтв про проходження товарів, дозволів на транзит товарів через країну;

♦ контроль у країні перебування за виконанням законів про зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

♦ вивчення загальних умов і торговельної кон'юнктури у країні перебування.

Найважливішою правовою гарантією здійснення функцій торговельних представництв за кордоном є забезпечення їх відповідними привілеями та імунітетами (як складової частини дипломатичних представництв) відповідно до міжнародного права. Мається на увазі недоторканність помешкань торговельних представництв, недоторканність їх архівів і документів, митні привілеї, користування прапором і емблемою акредитуючої держави, податкові чи фіскальні привілеї тощо.

4. Початок та закінчення дипломатичної місії. Дипломатичні імунітети і привілеї.
Дипломатичні імунітети та привілеї
5. Консульські представництва: види і функції.
Правовий статус консула в законодавстві України і міжнародному праві.
6. Правовий статус спеціальних місій, представництв держав При міжнародних організаціях.
Дипломатичне право міжнародних організацій
Тема 8. Право міжнародних організацій
1. Поняття, ознаки, правосуб'єктність міжнародних організацій.
Історія розвитку міжнародних організацій
2. Види міжнародних організацій.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru