Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.
Ознаки механізму держави:
• існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;
• наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;
• наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;
• наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.
Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом державних органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.
Отже, структуру механізму держави становлять:
1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;
2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;
3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.
2.20. Принцип поділу державної влади та його реалізація в Україні
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.
Цей принцип включає певну систему вимог:
• розподіл функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;
• закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;
• наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;
• наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.
Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції. В Україні, згідно зі ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України.
Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. Згідно з розділом VI Конституції України органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (вищий орган у системі органів виконавчої влади), центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації (здійснюють виконавчу владу в областях і районах).
Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Система судів в Україні будується за принципами територіальності (місцеві, апеляційні суди) і спеціалізації (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані: господарські, адміністративні).
Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил.
Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.
Юридично це виявляється в тому, що:
• органи державної влади в сукупності володіють компетенцією, необхідною для здійснення функцій і виконання завдань держави;
• різні органи держави не можуть приписувати одним і тим самим суб'єктам за одних і тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Тому поділ влади слід сприймати як загальний принцип здійснення державної влади.
2.22. Поняття та види органів держави
2.23. Місце і роль правоохоронних органів у структурі державного апарату
2.24. Поняття правової держави та її характерні ознаки
2.25. Поняття громадянського суспільства. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави
2.26. Основні сучасні концепції держави
Розділ 3 ТЕОРІЯ ПРАВА
3.1. Плюралізм підходів до праворозуміння
3.2. Поняття та сутність права
3.3. Принципи права: поняття, різновиди та роль у правовому регулюванні