Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 2.24. Поняття правової держави та її характерні ознаки

Сучасна концепція правової держави може бути лише системою принципів (ознак), інститутів, що висловлюють демократичну ідею народного суверенітету. Суверенітет народу означає, що лише народ — єдине джерело всієї влади; лише він має невідчужуване право визначати та змінювати форми державно-правового життя. Саме це і має бути відображено в конструкції сучасної правової держави.

Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому, де держава й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами, це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.

Справді, правові держави характеризуються ознаками як соціального змісту (матеріальними), так і формальними (структурно-організаційними, процедурними).

Ознаки соціального змісту:

• юридичне закріплення основних прав і свобод людини в конституції та їх фактичне забезпечення;

• верховенство в суспільному та державному житті права й закону;

• врегулювання відносин між собою і державою на основі загального принципу: "Особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом";

• взаємна відповідальність та взаємодопомога особи й держави;

• притаманність усім громадянам високої правової культури;

• демократичний плюралізм та гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації тощо.

Формальні ознаки:

• чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами, її органами (принцип поділу влади);

• юридична захищеність особи;

• верховенство громадянського суспільства та його представника — парламенту — над державою та її апаратом, значуще становище судових органів у суспільному та державному житті.

Правова держава може бути розбудованою лише там, де наявні інститути громадянського суспільства, в центрі якого перебуває людина, її права, свободи та інтереси.

2.25. Поняття громадянського суспільства. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

Словосполучення "громадянське суспільство" умовне, оскільки "негромадянського", а тим більше "антигромадянського" суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян, пов'язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лише додержавне, нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським через його незрілість, примітивність, а також тому, що там взагалі не було таких понять, як "громадянин", "громадянство".

Інститут громадянства виник і отримав політико-правове визнання лише в буржуазну епоху, під впливом природних прав людини та необхідності їх юридичного захисту. Сам термін "громадянське суспільство" набув у літературі свого особливого змісту і в сучасному розумінні виражає певний тип (стан, характер) суспільства, його соціально-економічну, політичну і правову природу, ступінь розвитку та завершеності.

Громадянське суспільство — це сукупність поза-державних, позаполітичних відносин (економічних, соціальних, культурних, моральних, духовних, корпоративних сімейних, релігійних), які утворюють особливу сферу специфічних інтересів вільних індивідів — власників та об'єднань.

Свій внесок в розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, як Арістотель, Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель та ін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянського суспільства складається з таких основоположних ідей:

• економічна свобода, різноманітність форм власності, ринкові відносини;

• безумовне визнання та захист природних прав людини і громадянина;

• легітимність і демократичний характер влади;

• рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;

• наявність правової держави, в якій влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

• політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;

• свобода слова й друку, незалежність засобів масової інформації;

• невтручання держави в приватне життя громадян;

• ефективна соціальна політика, що забезпечує належний рівень життя людей.

Громадянське суспільство — це така організація людей, в якій кожна людина є вільною у своїй поведінці і має можливість приймати самостійні рішення. Йому притаманна віра в людину, загальну справедливість, у людський розум, тобто це "відкрите суспільство", що є реальністю в розвинутих західних демократіях.

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного. Вирішення проблеми їх співвідношення пов'язане з розумінням держави як невід'ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.

Державу не можна уявити без права, тому залежно від ролі права вона може бути або правовою, або не існувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб'єктами основних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією, тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там, де існують інститути громадянського суспільства.

Правова держава — політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи, її соціальна безпека закріплені в законі, і тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства надає можливість створити правову державу.

Зміст напрямків взаємодії правової держави і громадянського суспільства в цілому може характеризуватися наявністю у суспільства права на невтручання держави у певну сферу життєдіяльності особи, права на участь у формуванні окремих органів держави, в управлінні деякими її справами, права на певні послуги держави.