Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.9. Поняття та основні елементи механізму правового регулювання

Механізм правового регулювання — це взята в сукупності система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.

За допомогою цієї системи правових засобів, способів і форм нормативність права переводиться у впорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.

Основні ознаки механізму правового регулювання:

1) він є частиною механізму соціального регулювання;

2) об'єднує всі явища правової дійсності:

• засоби (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, рішення судів та ін., що об'єктивовані у правових актах);

• способи (дозвіл, зобов'язання, заборони);

• форми (дотримання, виконання, використання, застосування);

3) це взаємопов'язана та взаємодіюча система;

4) є динамічною частиною правової системи суспільства — він призначений для приведення в дію необхідних елементів правової системи;

5) результатом його дії є встановлення правопорядку в суспільстві.

Елементами механізму правового регулювання є:

1. Норма права — загальнообов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки — суб'єктивні права, так і необхідний варіант поведінки — юридичні обов'язки.

Завдання цього елементу полягає в тому, щоб:

• визначити загальне коло людей, на яких він розповсюджується;

• визначити зміст поведінки суб'єктів;

• визначити обставини, за яких особа повинна керуватися цим правилом поведінки;

• розкрити саме правило поведінки.

2. Правові відносини — відносини, що виникають на основі норм права. У них індивідуалізуються положення норми права, конкретизуються права та обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність.

Правовідносини виконують такі функції:

• визначають конкретне коло осіб, на яких розповсюджується дія норм права в певний момент;

• закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть дотримуватись суб'єкти;

• є умовами для можливого приведення в дію спеціальних юридичних дій з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків та відповідальності.

3. Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

4. Акти реалізації, прав і обов'язків — фактична поведінка суб'єктів правовідносин щодо здійснення своїх прав і обов'язків. Саме реалізація прав і обов'язків завершує "роботу" механізму правового регулювання — реальна поведінка така, на яку було спрямоване правове регулювання.

3.10. Поняття та види норм права

Норми права — це різновид соціальних норм, тому їм притаманні ознаки, що характерні для всіх соціальних норм.

Норма права е "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим нормам права як частині цілого притаманні ознаки і властивості, що характерні для права в цілому.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом установлення юридичних прав і обов'язків їх учасників.

Ознаки норми права такі.

1. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Положення, що містять у собі норми права, мають сприйматися як безумовна провідна вказівка державних структур до дій і не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності.

2. Це формально визначене правило поведінки. Визначеність означає, що правило поведінки, що міститься в тексті норми права, чітко зафіксоване в нормативно-правовому акті за законами формальної логіки та граматики. Формальність означає, що правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин.

3. Вона, якраз у зв'язку з формальною визначеністю, виступає як рівний і загальний масштаб свободи. 3 одного боку, надає свободу діям, спрямованим на задоволення законних прав суб'єктів. 3 іншого — забороняє небажані для суспільства і держави певні дії, утримуючи від їх скоєння і обмежуючи таким чином свободу окремих осіб.

4. Визначає цей масштаб, цю міру свободи держава, яка утворює норми права двома шляхами: або встановлює, або санкціонує правило поведінки.

5. Це правило поведінки, здійснення якого забезпечується державою. З одного боку, вона створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у нормі права зразків поведінки, а з іншого — застосовує засоби заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також передбачає можливості застосування юридичних санкцій у разі невиконання вимог норми права.

6. Вона спрямована на регулювання типових (однорідних) суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків їх учасників.

У будь-якій державі є та з'являється велика кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за різними критеріями:

1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):

• норми конституційного права;

• норми адміністративного права;

• норми кримінального права;

• норми цивільного права та ін.

2. За методом правового регулювання:

• імперативні — виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають жодних відхилень від вичерпно перелічених прав та обов'язків;

• диспозитивні — приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначити права і обов'язки, тобто надають суб'єктам свободу вибору поведінки.

3. За характером впливу на особу:

• заохочувальні — встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством;

• рекомендаційні — встановлюють варіант бажаної з погляду держави і суспільства поведінки суб'єктів.

4. За субординацією у правовому регулюванні:

• матеріальні — містять правила поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи;

• процесуальні — встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм — встановити процедуру, "регламент" здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у нормах матеріального права.

5. За суб'єктами правотворчості:

• норми органів представницької влади;

• норми глави держави;

• норми органів виконавчої влади.

6. За дією у просторі:

• загальні (загальнодержавні) норми;

• місцеві (локальні) норми.

7. За дією в часі:

• постійні — норми невизначеної в часі дії;

• тимчасові — норми визначеної в часі дії.

8. За дією на коло суб'єктів:

• загальні — поширюються на все населення країни;

• спеціальні — поширюють свою дію лише на певне коло суб'єктів;

• виняткові — встановлюють винятки із загальних та спеціальних правил.

9. За функціональною спрямованістю (за функціями права):

• регулятивні — встановлюють права й обов'язки суб'єктів.

Вони можуть бути:

— уповноважуючі (вказують на можливість здійснення певних дій та надають суб'єктам певні права);

— зобов'язуючі (вказують на необхідність здійснення певних дій та покладають на суб'єктів певні обов'язки);

— забороняючі (вказують на необхідність утримання від здійснення певних дій, тобто встановлюють заборони);

• охоронні (встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов'язків, які закріплені в регулятивних нормах).