Правозастосування починається з ініціативи правозастосувача — уповноваженого органу або іншого зацікавленого суб'єкта, у тому числі і громадянина. Залежно від конкретної справи, застосування здійснюється шляхом відповідних юридичних дій його учасників, які в сукупності становлять процес застосування.
Застосування юридичних норм — це єдиний процес вирішення конкретної справи, який умовно поділяється на кілька етапів:
1) встановлення та аналіз фактичних обставин справи;
2) вибір і аналіз норми права;
3) прийняття рішення у справі.
Вихідними підставами початку процесу застосування правових норм є настання передбачених ними фактичних обставин, які можуть бути відображені в речових доказах, документах, свідченнях і т. ін. Тому перший етап застосування полягає в установленні юридичних фактів і юридичних складів, які підтверджують обов'язкові ознаки юридичної справи.
Конкретний випадок складається з багатьох фактичних обставин, але не всі вони мають юридичне значення. Завданням суб'єкта, який застосовує правову норму, є виявлення і відбір юридично значущих фактів, необхідних для вирішення справи, а також їх аналіз і оцінка. Встановлення фактичних обставин справи має бути законним і обґрунтованим. Збір і аналіз фактичних обставин, необхідних для вирішення справи, здійснюється не будь-яким шляхом, а за допомогою юридично визначених засобів і в установлених законом формах.
Другий етап — вибір і аналіз норми, або юридична оцінка виявленого фактичного складу, включає: вибір норми права; перевірку автентичності її тексту й аналіз норми з погляду законності, дії в часі, у просторі й по колу осіб; з'ясування суті юридичної норми.
Третій етап — прийняття рішення у справі становить кінцевий результат, підсумок застосування норми права, а тому це є головна, вирішальна стадія, щодо якої попередні виступають як підготовчі.
Владне індивідуальне рішення в юридичній справі офіційно оголошує, що встановлений ним випадок збігається з нормою права і у зв'язку з цим виникають правові відносини, учасники якого мають конкретні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Такі рішення повинні відповідати закону і фактам. Прийняте рішення відображається в акті застосування права.
3.49. Акт застосування норм права: поняття та його різновиди. Співвідношення з нормативно-правовим актом
Акт застосування норм права — це державно-владний індивідуально визначений акт, який видається компетентним суб'єктом у конкретній юридичній справі на підставі відповідних правових норм з метою визначення наявності або відсутності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків конкретних суб'єктів.
Правозастосовчий акт необхідно розглядати і як акт-дію відповідного компетентного органу, і як акт-документ, в якому ця дія відображена.
Відбиття акта застосування має бути як у вербальній формі, так і у формі конклюдентних дій. Але означені форми мають єдину соціальну та юридичну природу. Словесне вираження, у свою чергу, може бути або усним, або письмовим. Правозастосовчі конклюдентні дії відображаються у відповідних формально встановлених жестах, сигналах, знаках.
Незважаючи на форму, всі правозастосовчі акти мають спільні ознаки:
• акт правозастосування має владний характер;
• правозастосовчий акт видається на основі і відповідно до норм матеріального і процесуального права;
• має індивідуально-правовий характер. Він містить у собі конкретне веління, яке має юридичну силу стосовно певного випадку і не поширюється на інші казуси. Має персоніфікований характер, під його дію підпадають конкретно визначені особи;
• видається у певній формі і в передбаченому законом порядку, має точну назву. Закон визначає чіткий порядок видання і внутрішнього та зовнішнього оформлення індивідуального правового акта. Наприклад, письмові акти, які приймаються правоохоронними органами, повинні мати вступну частину (найменування акта, назву органу, який видав акт, час видання, адресат), описувальну частину (фактичні обставини справи), мотиваційну частину (обґрунтування прийнятого рішення), резолютивну частину (зміст рішення у справі);
• правозастосовчий акт викликає початок, зміну або припинення правових відносин. На підставі акта застосування у конкретних осіб виникають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Класифікація актів застосування норм права така.
1. За формою зовнішнього вираження: письмовий акт; усний акт; конклюдентний акт.
2. За способом прийняття: колегіальні та одноособові.
3. За суб'єктом прийняття: акти парламенту, акти глави держави, акти виконавчих органів, рішення судів, акти нотаріату, акти прокурорського нагляду, акти місцевих органів влади, акти керівників підприємств, установ, організацій та ін.
4. За юридичною формою: укази, постанови, розпорядження, накази, ухвали, протести, рішення та ін.
5. За функціями права: регулятивні та охоронні.
6. За юридичними наслідками: правотворчі; правоконстатаційні; правозмінюючі; правоприпиняючі; правоскасовуючі.
Акти застосування норм права відрізняються від нормативно-правових актів такими ознаками:
1) нормативні акти містять норми права, тобто приписи до невизначеного кола суб'єктів, а правозастосовчі акти — індивідуальні приписи, що адресовані персонально до зазначених у них осіб;
2) правозастосовчий акт поширює чинність норми права на конкретну ситуацію;
3) він включає обов'язок підкорення — виконання сформульованого рішення у справі;
4) нормативні акти характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, а акти застосування мають одноразову чинність.
3.51. Вимоги до правильного застосування норм права
3.52. Поняття та необхідність тлумачення нормативно-правових актів
3.53. Види тлумачення нормативно-правових актів
3.54. Тлумачення нормативно-правових актів за обсягом їх правового змісту
3.55. Способи тлумачення нормативно-правових актів
3.56. Поняття та види інтерпретаційних актів
3.57. Поняття та види правомірної поведінки
3.58. Поняття та види правопорушень
3.59. Соціальна природа та причини правопорушень у сучасному суспільстві