Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.53. Види тлумачення нормативно-правових актів

Термін "тлумачення" має широке і вузьке значення. У широкому розумінні, тлумачення — це пізнавальний процес, націлений на пояснення суті природних явищ і суспільного життя. У галузі права цей термін використовують як під час пояснення, так і під час з'ясування змісту нормативно-правового акта.

Тлумачення нормативно-правових актів — це з'ясування і роз'яснення їх суті. Це означає переклад абстрактних приписів норм права більш зрозумілою і доступною мовою конкретних понять і висновків. Цим поняттям охоплюється єдність двох процесів: усвідомлення та роз'яснення змісту норм права.

Хоча тлумачення права здійснюється і в процесах правотворчості, систематизації правових норм та інших юридичних процесах, особливе місце воно посідає в процесі реалізації нормативно-правових актів. Реалізація норм права не може обійтися без установлення їх справжньої суті, розкриття точного змісту і призначення, виявлення істинної юридичної природи і сили, які містяться в цих нормах, велінь, масштабів поведінки і засобів їх забезпечення.

З'ясовуючи зміст норми, інтерпретатор досліджує: текст норми; юридичні зв'язки норми з іншими нормами і принципами; позаюридичні зв'язки норми з суспільними явищами.

Об'єктом тлумачення є закони та підзаконні нормативно-правові акти. При цьому важливого значення набувають не тільки нормативні приписи, що містяться в них, але і преамбули актів, інші правові положення.

Предметом тлумачення є відображена в законі воля законодавця, що відповідає часу видання акта, а також воля сучасного законодавця, яка міститься в актах, які доповнюють, змінюють окремі положення первісного акта.

Суб'єктами тлумачення є громадяни, юридичні особи, державні органи, але їх функції у сфері інтерпретації дещо різні. Тлумачення, висловлене індивідом, має приватний характер і визначається сферою конкретних відносин і не потребує спеціального аналізу. Тлумачення, яке надається уповноваженим на те органом, має особливий авторитет і потребує спеціального аналізу.

Ефективність тлумачення значною мірою залежить від рівня правової свідомості інтерпретатора. Якщо цей рівень високий, то кількість правопорушень зменшується, більш чітко діють державні органи, більш повно задовольняються права особи, зміцнюється правовий порядок.

Необхідність тлумачення нормативно-правових актів на практиці зумовлена деякими причинами, основними з яких є:

1) невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя — виникнення відносин, які не існували або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під дію;

2) наявність у нормативно-правових актах спеціальних правових понять, визначень, які мають багатозначний характер (поняття "джерела підвищеної небезпеки");

3) використання в нормативно-правових актах оцінних понять, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ ("тяжкі наслідки");

4) нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів, які часто трапляються під час оформлення їхніх думок у нормах права: часом їх воля знаходить своє відображення вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються, і встановити їх можна тільки тлумаченням норм права;

5) іноді така необхідність випливає зі змісту самого нормативного акта. Йдеться про випадки, коли правотворчий орган використовує вирази "інші", "тощо".

3.53. Види тлумачення нормативно-правових актів

З метою систематизації види тлумачення можна згрупувати за:

1) функціями (цілями);

2) суб'єктами (юридичною силою);

3) широтою;

4) аналогією;

5) обсягом.

За функціональною спрямованістю тлумачення може поділятися на з'ясування і роз'яснення змісту норми.

1. З'ясування відбувається тоді, коли особа тлумачить норму для себе, і є внутрішнім розумовим процесом, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.

З'ясування норм права можна розглядати як внутрішній процес мислення, який здійснюється індивідом за допомогою відповідних способів, так і певний результат, до якого приходить суб'єкт у процесі пізнання змісту норми.

З'ясування — обов'язковий елемент будь-якого тлумачення норми, а також обов'язковий підготовчий етап для розв'язання конкретної справи, проведення систематизації нормативних актів, видання акта — роз'яснення норми права.

2. Роз'яснення — це зовнішній процес, який полягає в поясненні (викладенні) іншим особам свого розуміння змісту правової норми. Роз'яснення також можна розглядати у двох аспектах: як інтелектуально-вольовий процес із роз'яснення змісту норми права іншим особам і як результат такого роз'яснення у вигляді усного пояснення або письмового документа.

Роз'яснення, яке здійснюється офіційно, спрямоване на забезпечення правильної одностайної реалізації норми в усіх випадках, на які вона розрахована. Таке тлумачення обов'язково має бути зафіксованим у відповідній офіційній формі, видано і доведено до суб'єктів, які здійснюють реалізацію нормативних актів.

З'ясуванню підлягають практично всі нормативно-правові акти, роз'ясненню — ті, які викликають різне розуміння на практиці. Таким чином, з'ясування норми права не завжди зумовлює роз'яснення її змісту.

Тлумачити нормативно-правові акти можуть усі суб'єкти права — органи законодавчої та виконавчої влади, судові та інші правоохоронні органи, юридичні та фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична обов'язковість та компетентність неоднакові, тому воно має різні юридичні наслідки.

За суб'єктами тлумачення та юридичними наслідками розрізняють офіційну і неофіційну інтерпретації норм права.

1. Офіційне тлумачення — це роз'яснення змісту правових норм компетентними органами, акти яких мають обов'язковий характер.

Офіційне тлумачення характеризується такими ознаками: по-перше, виробляється компетентним органом; подруге, наділене юридичною силою, тобто обов'язкове для суб'єктів, які реалізують норму; по-третє, має юридичне значення, тобто призводить до юридичних наслідків; по-четверте, забезпечує за підтримки держави одностайне розуміння і застосування законодавства; по-п'яте, його результати мають бути закріплені в спеціальному акті. Офіційне тлумачення може бути:

а) автентичним (аутентичним), яке виробляється органом, що видав норму права (наприклад, роз'яснення президентом виданих ним указів).

Суб'єкт, який видав норму права, відповідно до логіки, безумовно, має право на офіційну інтерпретацію її справжнього змісту, тому що саме він найбільш адекватно розуміє власну волю, яку він заклав у нормативний акт і в змозі роз'яснити її іншим суб'єктам. При цьому роз'яснення може бути як загального (нормативного) характеру, так і казуального (конкретного), коли тлумачиться норма стосовно конкретного казусу. Хоча на практиці автентичне тлумачення переважно має нормативний характер і поширюється на необмежену кількість казусів;

б) легальним (делегованим), коли правом тлумачення законодавчо наділяється будь-який орган, що не видавав цієї норми (наприклад, роз'яснення законів Конституційним Судом).

Легальне тлумачення, у свою чергу, може бути: відомчим, що здійснюється керівництвом центральної установи будь-якого відомства, і його сила обмежується сферою діяльності цієї установи; міжвідомчим (офіціозним) — зі сферою поширення на інші відомства.

Суб'єктами офіційного тлумачення можуть бути всі державні органи, які організують процес здійснення норм права. Тому юридична сила актів тлумачення залежить від владних повноважень органів, що видали ці акти. Найбільшу юридичну силу мають акти тлумачення вищих органів законодавчої, судової та виконавчої влади.

Одним з видів міжвідомчого тлумачення є судове роз'яснення норм права. Воно забезпечує правильне розуміння й одностайне застосування нормативних актів у діяльності судів. Такі роз'яснення в Україні видаються, наприклад, у вигляді постанов Пленуму Верховного Суду з питань судової практики на підставі узагальнення справ, розглянутих судами.

В ідеалі правотворчими органами повинні видаватися нормативно-правові акти, які не потребують роз'яснення, але реально це не можливо. Тому кращим видом тлумачення є автентичне, яке виключає можливість підміни акта вищої юридичної сили актами меншої юридичної сили.

2. Неофіційне тлумачення виконується не уповноваженим на це державою суб'єктом. Воно не наділяється юридичною силою, не тягне за собою ніяких формально-юридичних наслідків, а тому не є обов'язковим для використування суб'єктами, які реалізують норму. Воно може надаватися будь-яким громадянином або громадською організацією, не уповноваженою на це державною установою.

Його сила полягає лише в глибині аналізу, обґрунтованості й переконливості висновків. Цей вид тлумачення значною мірою допомагає в практиці одностайного застосування правових норм. Особистого значення для ефективної реалізації норм права набувають висловлення державних діячів про сутність і роль того чи іншого закону в житті громадянського суспільства. Роз'яснення лідерів держави і суспільства значною мірою впливають на широкі маси.

Неофіційне тлумачення залежно від суб'єктів також може класифікуватися на;

а) доктринальне (наукове), що здійснюється науково-дослідними установами, кваліфікованими вченими-юристами або досвідченими юристами-практиками в коментарях до законодавства, монографіях, статтях, лекціях, виступах і т. ін. Доктринальне роз'яснення базується на наукових дослідженнях теорії і практики і тому значною мірою допомагає відповідно до закономірностей суспільного розвитку здійснювати як правозастосування, так і правотворчу діяльність держави. Значну роль наукове тлумачення відіграє під час застосування аналогії права і аналогії закону;

б) професійне (компетентне), яке у свою чергу може бути професійним юридичним і професійним неюридичним.

Професійне юридичне тлумачення здійснюється адвокатами, юрисконсультами та іншими особами, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком. При цьому значну роль відіграє професійна компетентність юриста у відповідній сфері суспільних відносин. Професійне неюридичне роз'яснення здійснюється фахівцями в інших галузях (економіка, політика, історія, інформатика), коли потрібна інтерпретація нормативно-правових актів чи окремих конструкцій та термінів, що не мають побутового застосування або по-іншому застосовуються саме в цих галузях;

в) побутове, що в повсякденному житті здійснюється особами, які не мають спеціальних юридичних знань. Цей вид неофіційного тлумачення має суттєве значення для успішної реалізації громадянами своїх прав та інтересів. Якість його безпосередньо залежить від рівня правової свідомості і правової культури індивіда і є опосередкованою від правової культури суспільства.

Усі види неофіційного тлумачення мають певний вплив на різні форми юридичної практики і сприяють однаковому розумінню змісту правових норм суб'єктами права. Неофіційне тлумачення не є обов'язковим для суб'єктів права, але значно впливає на формування суспільної та індивідуальної правосвідомості й поведінки конкретних осіб, груп, колективів.

За широтою тлумачення може бути: загальним (нормативним) і казуальним.

1. Загальне (нормативне) тлумачення — інтерпретація, розрахована на необмежену кількість випадків (казусів), що регулюються на підставі норми, яка трактується, тобто передбачає можливість неодноразового його використання.

Нормативна інтерпретація здійснюється відносно всіх справ відповідної категорії, які розглядаються на підставі цієї норми, і допомагає одностайно втілювати в життя вимоги правової норми. Вона має абстрактний характер, тобто не пов'язується з конкретною юридичною ситуацією, а розраховується на загальне використання. Дія інтерпретації залежить від правочинності суб'єкта, який видав таке роз'яснення, та від юридичної сили актів тлумачення. Але нормативна інтерпретація не може містити в собі самостійних правових норм, а лише встановлює реальний зміст і сферу діяльності акта, який тлумачиться, умови застосування, права й обов'язки суб'єктів права. Вона може містити зміни умов, нову практику застосування норми, нові казуси, які підпадають під дію цієї норми. Офіційному нормативному тлумаченню підлягають акти, які, з точки зору компетентного органу, потребують додаткового роз'яснення з метою їх одностайного застосування суб'єктами права. Загальне тлумачення ґрунтується на вивченні практики застосування конкретного закону. Цей вид інтерпретації, як і правова норма, має абстрактний характер, тобто не пов'язується з конкретним казусом. Але нормативне роз'яснення не має самостійного значення у відриві від нормативно-правового акта, який воно тлумачить, і тому час його дії обмежується часом дії акта.

2. Казуальне тлумачення виявляється в роз'ясненні змісту норми стосовно конкретного випадку, не має загального значення і не поширюється на інші казуси. Таке тлумачення спричинюється конкретним казусом. Його метою є правильне вирішення конкретної юридичної справи, яка вже має місце (наприклад, вирок суду, в якому обґрунтовується вид та міра покарання за скоєний злочин). Але в деяких випадках офіційне казуальне роз'яснення, яке є обов'язковим під час розгляду справи, може бути взірцем при вирішенні інших подібних справ. Так, наприклад, офіційне казуальне тлумачення Верховного Суду значною мірою впливає на судову практику. Завдяки касаційній і наглядовій діяльності цієї вищої судової інстанції координується практика інших судів у напрямі одностайного вирішення подібних казусів. При цьому не можна механічно поширювати казуальне роз'яснення на інші однорідні справи, оскільки кожна з них має індивідуальні особливості.

За аналогією тлумачення проводиться за умовами, коли виявляються прогалини у праві і вимагається їх подолання, тобто здійснюється поширення нормативного акта на нові суспільні відносини.

Прогалиною в праві називається повна чи часткова відсутність нормативних приписів, необхідність яких зумовлена розвитком суспільних відносин і потребами практичного вирішення справ. У кримінальному праві домінує принцип: "Немає злочину, немає покарання без закону". Тому працівник правоохоронних органів приписується відмовитися від вирішення справи за аналогією та чекати, коли питання врегулює законодавець. У цивільному законодавстві діє інший принцип, згідно з яким забороняється відмова в правосудді під приводом відсутності чи неповноти нормативних актів. Інтерпретатору приписується розглянути справу на підставі нормативних приписів, які регулюють аналогічні обставини, а якщо відсутні й такі приписи, то відповідно до принципів права.

Так, зважаючи на сказане вище, розрізняють тлумачення норм права за аналогією закону і за аналогією права.

1. За аналогією закону тлумачення здійснюється, коли необхідно вирішити казус, не врегульований нормою права, але є норма, що регулює аналогічні суспільні відносини. Інтерпретації в такому випадку підлягають нормативні приписи, які регулюють схожі з не врегульованими правом суспільні відносини.

2. За аналогією права тлумачення здійснюється за відсутності норми, яка регулює близькі за характером з не врегульованими правом відносини. В такому випадку аналізу піддаються загальні принципи права, принципи галузей та інститутів права, і на цій основі приймається рішення відносно казусу, не врегульованого конкретною нормою.