Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.74. Англосаксонська правова сім'я та її особливості

Англосаксонська правова сім'я об'єднує правові системи Великої Британії та інших країн. В її основу покладено англійське право.

Порівняно з правом країн романо-германської правової сім'ї, англосаксонське право не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгове. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипових норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів. Іншими словами, англійське право не е кодифікованим, адже воно створюється судовою та адміністративною практикою.

Однак англійське право диференціюється на загальне право і право справедливості, тому й англійські юристи поділяються на юристів загального права та юристів права справедливості.

Загальне право створювалося королівськими судами, і поступово сформувалася одноманітність підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ намагалися вирішувати їх відповідно до раніше прийнятих судових рішень. Воно сформувалося завдяки позитивним місцевим особливостям і було орієнтоване, головним чином, на засоби правового захисту. Тому норми загального права мають інститут тільки фізичного примусу, зовсім виключаючи моральний. Загальне право формувалося як неписане право, що базувалося на думках суддів при вирішенні справ. Одним із фундаментальних його основ було те, що кримінальні та більшість цивільних справ розглядалися судом присяжних. Тому для англійського юриста головне — вміти порушити справу, знайти форму позову. Якщо ж процес почався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Згодом процесуальне право стає домінантним.

Право справедливості — це сукупність норм, які створювалися судом канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя. Канцлер ніколи не вступав у конфлікт з нормами загального права. Але королівські суди мали дуже вузьку компетенцію і сувору процедуру, а тому не завжди встигали за плином часу. Це і зумовило необхідність створення спеціальної юрисдикції, що ґрунтувалася на королівській прерогативі, спрямованій на пом'якшення і доповнення норм загального права та вирішення питань відповідно до вимог моралі й совісті. При цьому процедура права справедливості не передбачала інституту присяжних, канцлер приймав не судове, а управлінське рішення; справи розглядалися у письмовій процедурі.

Серед юридичних джерел цього права найбільш значущим є судовий прецедент, тому право Англії було і залишається прецедентним, норми права — положення, які беруться з особливих рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями (Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом та Вищим судом). Нижчі суди правом на створення прецедентів не володіли.

Іншим джерелом визначаються закони і підзаконні нормативні акти. їх другорядність зумовлюється тим, що вони визначаються джерелом права лише після апробації їх судовою практикою.

Джерелом англійського права визначається також звичай, який у сфері конституційного права відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані "конституційні угоди", що регулюють важливі питання державного життя. В інших сферах регулювання суспільних відносин роль звичаю дуже обмежена.

До джерел англійського права відносять і правову доктрину — концептуально оформлену думку відомих учених з питань права. За останні часи використання доктрини значно зростає. Серед правових доктрин виділяють: "Трактат про закони Англії"" Бректона (1250 p.), "Коментарі законів Англії" Блекстона (1525 р.), книгу "Англійська Конституція" Беджіота (1865 р.) та ін.