Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 1. Поняття, структура та види правосвідомості

План

1. Поняття, структура та види правосвідомості.

2. Функції правосвідомості.

3. Поняття, види та функції правової культури.

4. Правове виховання.

1. Поняття, структура та види правосвідомості

Процеси виникнення, розвитку та функціонування права безпосе­редньо пов'язані зі свідомим ставленням до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (лю­дина вважає право непотрібним і безкорисним). Це ставлення може бу­ти раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів, настрою.

Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правос­відомістю. Правосвідомість відображає правову дійсність, що склала­ся за конкретноісторичних умов у тій чи іншій країні, але вона вод­ночас впливає на функціонування й розвиток правової системи. Правосвідомість — неминучий супутник права. Це зумовлено тим, що право — регулятор відносин між людьми, які наділені волею і свідо­містю. Право і правосвідомість не створюють одне одного, вони фор­муються в об'єктивних умовах і взаємодіють. Вплив правосвідомості на організацію суспільного життя доволі значний. Цим пояснюється внесення його в механізм правового регулювання як одного із засобів впливу на суспільні відносини. Право впливає на правосвідомість, фо­рмує уявлення членів суспільства про їхні права і обов'язки, а право­свідомість впливає на право, визначає практику правозастосування, зумовлює нормотворчу діяльність держави.

Правосвідомість — це форма суспільної свідомості, сукуп­ність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відображають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним.

Правосвідомість звичайно не існує в "чистому" вигляді, вона взаємопов'язана з іншими формами усвідомлення реальності. У пра­восвідомості, як і в інших формах суспільної свідомості, знаходять своє відображення різні види суспільних відносин — економічні, по­літичні, духовні тощо. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ни­ми, взаємозбагачуючись.

На відміну від інших форм суспільної свідомості, правосвідо­мість має свій особливий предмет відображення і об'єкт впливу — право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, пра­вову поведінку, і насамкінець, правову систему в цілому.

На процес формування правосвідомості впливає багато факто­рів, серед яких матеріальні умови життя, соціальне становище, духов­на, у тому числі й правова, культура суспільства, стан правового вихо­вання населення, інтелектуальні можливості людини тощо.

Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості здебільшого залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомір­ною соціально корисною чи неправомірною соціально шкідливою і небезпечною.

За своїм змістом правосвідомість є складним системним право­вим явищем.

її структура складається з двох основних елементів:

1) правової ідеології;

2) правової психології.

Правова ідеологія — це сукупність правових ідей, принци­пів, теорій, концепцій, які формуються у результаті наукового уза­гальнення правового розвитку суспільства.

Для правової ідеології характерне цілеспрямоване наукове, у тому числі філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність.

Особливістю правової ідеології є те, що вона розробляється і впроваджується у суспільну свідомість певними структурами — дер­жавою, політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян.

Сучасна правова ідеологія включає в себе концепцію поділу влад, визначення пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верст суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципів демократи­зму, гуманізму, не відчуження природних прав людини тощо.

На відміну від правової ідеології, яка характеризує ставлення до правових явищ з боку суспільства в цілому або окремих його соціаль­них груп (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), правова психологія характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів.

Правова психологія — це сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і виявляються у гро­мадській думці.

Правова психологія формується, як правило, стихійно, тому ві­дображає право поверхнево, проте через неї реалізуються традиції, звичаї, вміння особи критично оцінювати свої дії з точки зору право­мірності. Правова психологія характеризується своєрідним настроєм думок і відчуттів, в яких поєднується певне розуміння існуючих у су­спільстві правових норм і ставлення до них людей. Правова психоло­гія — найбільш "розповсюджена" форма усвідомлення права, вона притаманна переважно усім суспільним відносинам.

Зв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію цінніснонорма­тивними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом фор­мування правових норм, оскільки, на відміну від правової ідеології, вона є більш мобільною, тобто швидше реагує на зміни, що відбува­ються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях, поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлен­ня особою правових змін.

Залежно від спрямованості правових знань розрізняють такі ви­ди правосвідомості: 1) за суб'єктами (носіями) правосвідомості:

індивідуальна правосвідомість — це правосвідомість окре­мої людини, яка формується під впливом індивідуальних об­ставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня її правової освіти. Індивідуальна правосвідомість — це сукуп­ність особистих поглядів, уявлень, правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права. Отримані в результаті виховання, навчання, спілкуван­ня знання про право є основним джерелом формування індиві­дуальної правосвідомості;

групова правосвідомість — це правосвідомість певних соціа­льних груп населення країни, яка формується навколо певної ідеї, окремого нормативноправового акта тощо. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов жит­тя, а також авторитет лідера групи. У ряді випадків правосві­домість однієї соціальної групи може суттєво відрізнятися від правосвідомості іншої групи;

суспільна правосвідомість — це правосвідомість, яка прита­манна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу), що є носіями національної правової культури, проявляє себе у ході загальнонаціональних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, прове­дення референдуму.

Зазначені види правосвідомості взаємозв'язані, групова і суспільна правосвідомість складаються із правосвідомості окремих людей. В той же час індивідуальна правосвідомість формується під впливом групової та суспільної правосвідо­мості;

2) за характером відображення правової дійсності:

буденна (повсякденна, побутова, звичайна) правосвідо­мість — це сукупність конкретних життєвих обставин, особи­стого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні;

професійна правосвідомість — це сукупність професійних правових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристівпрактиків та інших людей, які мають спеціальну юридичну освіту, що формується у результаті професійної діяльності й навчання;

наукова (теоретична) правосвідомість — це сукупність нау­кових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів науковцівюристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.