Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 2.1.5.2. Види правовідносин у сфері правоохоронної діяльності

Правоохоронні відносини виникають у переважній більшості галузей права, оскільки аспекти протиправної поведінки - правопорушення можливі в будь-якій галузі. Тому, на нашу думку, доцільно простежити особливості правовідносин у сфері правоохоронній діяльності в розрізі основних галузей права нормами яких регулюється діяльність суб'єктів правоохоронної системи.

Види правовідносин у сфері правоохоронної діяльності за галузями: Конституційні правовідносини - це вольові суспільні відносини, що урегульовані нормами конституційного права, суб'єкти яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Своєрідність конституційних правовідносин, учасниками яких є суб'єкти правоохоронної системи, обумовлена:

- особливим юридичним змістом;

- права і обов'язки суб'єктів конституційних правовідносин з участю суб'єктів правоохоронної системи бувають двох видів: перші безпосередньо здійснюються в певних відносинах, інші реалізуються на підставі норм інших галузей права, що конкретизують вказані права та обов'язки;

- мають особливий склад суб'єктів - учасників цих відносин.

Суб'єкти правоохоронної системи в процесі здійснення своїх повноважень вступають в різноманітні конституційно-правові відносини. Причому ці правовідносини в переважній більшості є відносинами влади і підпорядкування. Участь у конституційно-правових відносинах суб'єктів правоохоронної системи може бути представлена або органом в цілому (як показує практика, це буває вкрай рідко), або його структурними підрозділами, або окремими посадовими особами.

Підставами виникнення, зміни, припинення даних правових відносин є, як правило, акти органів державної влади - закони України, постанови Кабінет Міністрів України, інших органів виконавчої гілки влади, рішення та постанови органів місцевого самоврядування. Конституційні правовідносини за участю суб'єктів правоохоронної системи, як правило, пов'язані з юридичними фактами-діями, але при цьому не виключаються юридичні факти-події.

У цілому, говорячи про значення Конституції України 1996 року для виникнення, зміни і припинення правовідносин за участю суб'єктів правоохоронної системи, варто зазначити:

- по-перше, Конституція формує основні принципи організації і функціонування суб'єктів правоохоронної системи (глава І Конституції");

- по-друге, визначає завдання суб'єктів правоохоронної системи (глави І, II, VII, VIH, XII Конституції);

- по-третє, визначає межі компетенції цих органів та їх працівників (глави І, II, VII, VIH, XII Конституції).

Підводячи підсумок потрібно констатувати, що конституційні правовідносини в діяльності суб'єктів правоохоронної системи, як правило, на практиці виникають, змінюються, припиняються не на основі юридичних фактів, закріплених у конституційних нормах, а на підставі юридичних фактів, закріплених у галузевих нормах права.

Адміністративні правовідносини найбільш характерні для правоохоронної діяльності, оскільки, більша частина суб'єктів правоохоронної системи входять до системи виконавчо-розпорядчих органів. Це відносини владного змісту між громадянами та органами держави.

Отже, адміністративні правовідносини - це частина суспільних відносин, що регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що призводить до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.

Діяльність суб'єктів правоохоронної системи поділяється на два взаємопов'язані напрями (види): організаційна діяльність суб'єктів правоохоронної системи і безпосередня діяльність суб'єктів правоохоронної системи по реалізації покладених на них завдань. Перший полягає в правильній побудові підрозділів і служб суб'єктів правоохоронної системи, в планомірній організації виконання покладених функцій, вдосконаленні роботи апаратів суб'єктів правоохоронної системи та ін. Цей напрямок носить внутрішньо-організаційний характер і регулюється спеціальними, як правило, так званими відомчими нормативним актами. Дня адміністративно-правових відносин, що виникають в процесі здійснення цього напряму діяльності суб'єктів правоохоронної системи характерно те, що вони виникають в середині апаратів зазначених суб'єктів, їх учасниками стають тільки працівники або певні структурні підрозділи. Прикладом таких відносин є відносини між двома працівниками міліції при складанні плану роботи; відносини, що виникають при інструктажах, на оперативних нарадах і т. ін.

Інший напрям (вид) діяльності має своїм змістом безпосереднє практичне здійснення функцій суб'єктів правоохоронної системи. Адміністративно-правовим відносинам, що виникають в процесі здійснення цього напряму, притаманний зовнішній характер, де зовнішньо-правова форма правоохоронної діяльності найбільш ефективно характеризується в теорії як юридичний факт.

Виходячи з викладеного вище, можна класифікувати адміністративно-правові відносини суб'єктів правоохоронної системи наступним чином: а) внутрішні адміністративно-правові відносини, зміст яких складає внутрішньо-організаційна діяльність суб'єктів правоохоронної системи; б) зовнішні адміністративно-правові відносини, змістом яких є безпосередньо здійснення завдань, покладених на суб'єктів правоохоронної системи.

Таким чином, адміністративно-правові відносини в діяльності суб'єктів правоохоронної системи мають специфічні риси:

- дані відносини виникають в особливій сфері державного управління;

- аналіз адміністративно-правових відносини в діяльності суб'єктів правоохоронної системи дозволяє зробити висновок, що їх об'єкт відрізняється від об'єкта інших правових відносин. Його специфіка обумовлена компетенцією суб'єктів правоохоронної системи, а також формами і методами їх діяльності;

- саме в адміністративно-правових відносинах суб'єкти правоохоронної системи виступають безпосередньо як каральні органи, в той же час тісно пов'язані з населенням, тим самим служать в ролі інструменту формування ставлення населення до суб'єктів правоохоронної системи;

- цей вид правовідносин є основним змістом діяльності міліції громадської безпеки, так само як кримінально-процесуальні разом з оперативно-розшуковими правовідносинами - кримінальної міліції. При цьому фактично має місце певне неминуче дублювання в виникненні, зміні та припиненні правовідносин, вказаних видів у тому чи іншому підрозділі міліції.

Підстави виникнення, припинення і трансформацій адміністративно-правових відносин відрізняються від юридичних фактів в інших галузях права за видами, змістом і характером правових наслідків. Зокрема права і обов'язки у галузі адміністративного права виникають (припиняються, змінюються тощо) лише за певних підстав, у прямій (акт управління) або в непрямій формі (адміністративний договір між владними суб'єктами про розподіл або делегування повноважень), передбачених актами адміністративного законодавства. Цим адміністративно-правові відносини принципово відрізняються від цивільних правовідносин, що виникають внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин на підставі загальних засад цивільного права (законодавства), що породжують відповідні цивільні права і обов'язки.

Виконуючі завдання із захисту особи, суспільства і держави від злочинних посягань, охорони власності, забезпечення суспільної безпеки суб'єкти правоохоронної системи, в межах основної діяльності все більш активно вступають у різноманітні цивільно-правові відносини.

Реалізуючи свою правосуб'єктність, тобто можливість мати права і набувати обов'язки, бути позивачами в суді - суб'єкти правоохоронної діяльності практично можуть стати і стають учасниками різних за змістом і характером цивільних правовідносин. Однак їх правоздатність, як і дієздатність у порівнянні з правосуб'єктністю громадян мас особливий, спеціальний характер, який визначають цілі та завдання, що стоять перед суб'єктами правоохоронної системи. Як юридичні особи вони можуть здійснювати лише такі цивільно-правові дії, які спрямовані на досягнення поставлених перед ними завдань, на відміну від громадян, що здатні мати будь-які передбачені законом цивільні права та обов'язки.

Зміст прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин може бути різним. Для їх виникнення необхідна наявність не тільки правосуб'єктності, але і певних юридичних фактів, тобто підстав.

Договірні відносин з участю служб і підрозділів міліції досліджував С.М. Хужин. На його думку, особливість цих відносин проявляється в наступних ознаках:

- особливому характері вираження волі у договорі (побічним шляхом);

- неоформленості в належному порядку фактичних відносин;

- неповній відповідності правовідносин типовим договорам, що існують в цивільному праві;

- другорядності (додатковості) таких відносин;

- незвичній структурі договору та ін.1.

У юридичній літературі договірні відносини суб'єктів правоохоронної системи, зокрема міліції", справедливо називають нетиповими правовідносинами для цих суб'єктів, оскільки вони, є некомерційними організаціями, створюються для соціальних цілей, в основному не пов'язаних з отриманням прибутку. Так, О.Ф. Скакун до нетипових правовідносин міліції, що виникають у результаті договору відносить:

- договори на охорону об'єктів підрозділами МВС;

- договори на супровід;

- договори на організацію охорони громадського порядку на комерційній основі при проведенні масових заходів;

- договори, пов'язані з реалізацією права засуджених на свободу віросповідання в місцях виконання покарання у виді позбавлення волі та ін..

Підводячи підсумок слід зазначити, що договірна і позадоговірна цивільно-правова відповідальність настає в результаті цивільного проступку - складного юридичного факту. Для відповідальності в обох випадках обов'язкова наявність усіх елементів складу правопорушення.

Кримінальні правовідносини являють собою загально-охоронні - такі що мають регулятивні властивості - правовідносини, які виникають, розвиваються і припиняються у зв'язку зі вчиненням злочинів, що передбачені нормами кримінального права у вигляді специфічного суспільного зв'язку (взаємозв'язку) між державою (за дорученням та від імені якої виступають правоохоронні органи), особою, що вчинила злочин, і потерпілим від злочину, які наділяються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, що забезпечуються примусовою силою держави1.

Всяке порушення будь-якої заборони, що міститься в нормах кримінального закону, тобто вчинення злочину, тягне за собою виникнення кримінально-правових відносин.

Специфіка кримінально-правових відносин полягає у тому, що якщо в більшості інших правовідносин, наприклад, в цивільних, трудових держава виступає як гарант виконання юридичних обов'язків і недоторканості прав суб'єктів, сама не беручи участь в цих конкретних правовідносинах, то в кримінально-правових відносинах держава є суб'єктом цих правовідносин.

Злочинець, який вчиняє кримінально каране діяння, ставить себе в певні, конкретні кримінально-правові відносини саме до держави, а не до її органів. Оскільки органи держави діють від її імені і за дорученням держави, на їх плечі і лягає тягар правосуб'єктності держави в кримінально-правових відносинах.

Особливість кримінальних правовідносин полягає у тому, що держава, будучи суб'єктом цих правовідносин, свою правосуб'єктність передає у відповідності з розвитком вказаних відносин послідовно міліції, прокуратурі, суду, територіальним підрозділам Державної пенітенціарної служби. На початковій стадії їх розвитку, з моменту вчинення злочину, від імені держави виступає міліція. Проте, міліція компетентна виступати від імені держави не у всіх кримінально-правових відносинах. Наприклад, в кримінально-правових відносинах, що виникають в зв'язку з вчиненням державних злочинів, право виступати від імені держави мають органи СБУ; в кримінально-правових відносинах, що виникають з приводу вчинення військових злочинів, компетентні органи військової прокуратури. Однак не викликає сумніву факт, що в більшості кримінально-правових відносин від імені держави виступає саме міліція. Встановлення факту злочину (події, складу) покладено на чергові частини міліції і цим самим встановлюють наявність юридичного факту, що породжує кримінально-правові відносини між державою, від імені якої вони діють, і особою, що вчинила злочин. Навіть якщо ця особа не буде встановлена кримінально-правові відносини, що виникли будуть існувати доти поки не спливуть строки давності. Латентна стадія існування кримінально-правових відносин небажана: принцип законності, що полягає у невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин, спонукає служби і підрозділи міліції вжити усіх заходів для розшуку злочинця.

Як правило, зусилля міліції призводять до затримання злочинця. Кримінально-правові відносини, будучи до цього позбавленими необхідної визначеності, починають набувати потрібну конкретність: в межах кримінально-процесуальних правовідносин встановлюються конкретні кримінально-правові права та обов'язки суб'єктів.

Завершивши розслідування кримінальної справи в межах кримінально-процесуальних правовідносин і реалізувавши при цьому правосуб'єктність держави як суб'єкта кримінально-правових відносин, міліція відповідно до закону передає свої правомочності прокуратурі, яка, в свою чергу, передає їх суду. Суд, розглянувши кримінальну справу, виносить обвинувальний або виправдовувальний вирок.

Правовідносини пронизують усі стадії кримінального процесу. В кримінальному процесі немає дій, що вчиняються поза правовідносинами, як і немає учасників кримінального процесу, які могли б реалізувати свої права або виконати обов'язки поза правовідносинами.

Усі кримінально-процесуальні правовідносини виникають, змінюються, припиняються на основі юридичного факту-дії, тобто відповідного юридичного акту (постанови), що винесена слідчим, органом дізнання або прокурором по факту вчинення злочину або в ході розслідування по кримінальній справі.

Основним юридичним фактом, що породжує кримінально-процесуальні правовідносини в зв'язку з вчиненням злочину, є постанова про порушення кримінальної справи. Саме цей юридичний факт служить тим своєрідним фундаментом, на якому згодом, виростає "будівля" кримінально-процесуальних відносин, учасники набувають свого статусу, проводять певні слідчі дії.

При правильному веденні досудового слідства сукупність кримінально-процесуальних правовідносин, в які вступили слідчий або орган дізнання, повинна призвести до заключного акту розслідування або до складання обвинувального висновку, або до постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. І якщо слідчий і орган дізнання провели розслідування якісно (а це проявляється в тому, що вони вступали в належні правовідносини), прокурор не знайде при ознайомлені зі справою, що надійшла до нього підстав до повернення її слідчому або органу дізнання для проведення додаткових слідчих дій. Винесення слідчим чи органом дізнання постанови про закриття справи є юридичним фактом, що припиняє кримінально-процесуальні правовідносини.

Юридичними фактами, які є підставою для припинення кримінально-процесуальних правовідносин з участю органу розслідування, є постанови про припинення кримінальних справ чи затвердженням прокурором обвинувального висновку.

З цього моменту суб'єктами цих правовідносин від імені держави будуть виступати прокурор та суд. Вирок суду, що вступив у законну силу, е юридичних фактом, який припиняє існування кримінально-процесуальних правовідносин. Цей же вирок суду в той же час буде юридичним фактом, який породжує кримінально-виконавчі правовідносини (якщо вирок обвинувальний).

Відносно самостійний характер, але такий, що базуються в кінцевому результаті на кримінально-процесуальному законодавстві мають оперативно-розшукові правовідносини.

Підстави для виникнення оперативно-розшукових правовідносин перераховані в ст. 6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Зокрема, підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:

- наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:

o злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

o осіб, які готують або вчинили злочин;

o осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;

o осіб безвісно відсутніх;

o розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

o реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв'язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності;

- запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках;

- потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;

- наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу, отриманих в установленому законом порядку.

Підставою є об'єктивна безпосередня причина вчинення конкретної дії, проведення заходів або операції, матеріалізована в фактичній інформації або вказівці законодавця. Підстави вказані в законі є вичерпними, інших підстав бути не може. Якщо є достатні підстави, то проводяться оперативно-розшукові заходи.

Результати оперативно-розшукової діяльності можуть бути використані:

- як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій;

- для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі;

- для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісти зникли;

- для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, а також співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів, осіб, які конфіденційно співпрацюють або співпрацювали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей;

- для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів;

- для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Таким чином, оперативно-розшукові правовідносини - відносно самостійний вид правових відносин, близький до кримінально-процесуальних і адміністративно-процесуальних.