Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 4.1.3.3. Поняття та типологія правових систем сучасності

Дослідження правової системи у взаємодії з економічною, політичною, ідеологічною, моральною, релігійною та іншими системами суспільства, тобто усім комплексом соціальних інститутів і цінностей, властивих певній країні, становить поняття "національної (внутрішньодержавної*) правової системи" як окремого явища.

Національна правова система як конкретно-історична соціальна реальність в межах державного кордону має ознаки єдності і суверенності. Крім того, теорії права використовується термін "правова сім'я", яким позначають певну сукупність національних правових систем, об'єднаних на основі ряду спільних ознак. До таких ознак відносяться історичні умови формування і розвитку права, види форм права, галузей та інститутів права, суб'єкти і процеси правоутворення, правореалізації та право охорони та ін.

Таким чином, термін "правова сім'я" є дещо умовним і об'єднує правові системи певних країн на основі не одного, а цілої низки критеріїв. Ця обставина обумовлює те, що в залежності від кількості та змісту таких критеріїв може утворюватись різний перелік правових сімей.

На думку С.Л, Лисенкова найбільш авторитетним є погляд, що розглядає право як явище, яке має багато елементів. Ці елементи не можуть бути ніким змінені або відмінені, оскільки обумовлені процесами розвитку цивілізації. Якщо приймати до уваги такі постійні елементи, а не виходити із змісту конкретних норм, то різниця між правом різних країн істотно зменшується. Зміст норм може відрізнятися, але спосіб їх створення, систематизації, реалізації, зміни чи відміни є спорідненим. А це і робить можливим згрупувати ряд національних правових систем у правові сім'ї1.

Так, на Першому Міжнародному конгресі порівняльного права, що відбувся у 1900 році, виділяли французьку, англо-американську, германську, слов'янську і мусульманську правові сім'ї. У 1919 році члени французького Товариства порівняльного законодавства обмежились класифікацією, що включає три правові сім'ї: французьку, англо-американську, мусульманську.

Німецькі компаративісти К. Цвайгерт і X. Кьотц в якості критерію для класифікації правових систем запропонували "стиль права", який, на їх думку, складається із п'яти елементів: походження і еволюція правової системи; своєрідність юридичного мислення; специфічність правових інститутів; природа джерел права і способи їх тлумачення; ідеологічні фактори. На підставі "стилю права" дослідники виділяють сім правових кіл: романське коло; германське; скандинавське; англо-американське; соціалістичне; ісламське та індуське1.

Один із класиків порівняльних досліджень Рене Давид на основі двох критеріїв - ідеологічного (релігія, філософія, свідомість) і техніко-юридичного обґрунтовує виділення трьох основних правових сімей - романо-германської, англосаксонської, соціалістичної, до яких до того ж додає релігійну та традиційну правові сім'ї. Ця класифікація правових систем і досі є популярною в юридичній науці, оскільки дає можливість без ґрунтовного аналізу особливостей конкретної правової системи, а, зосередивши увагу лише на загальних ознаках і властивостях, визначити, до якої правової сім'ї відноситься та чи інша країна.

На думку професорів М.В. Цвіка та О.В. Петришина найбільш аргументованою є класифікація, що ґрунтується на системі критеріїв, що дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем.

Зокрема, в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

- історична ознака - спільність походження;

- географічні ознаки;

- своєрідність нормативної основи, ієрархія форм права;

- техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

- роль судових органів у правотворенні;

- особливості механізму реалізації і застосування норм права;

- особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві.

На підставі вищезазначених критеріїв, вони розрізняють такі основні види: романо-германське право (його називають ще континентальним), ДО якого близькими є скандинавське, латиноамериканське право і право Японії; англо-американське право, або система "загального права"; соціалістичне право; релігійно-традиційні правові системи, що складаються з систем мусульманського права, індуського, іудейського, канонічного, далекосхідного, традиційного права країн Азії та Африки.

Серед ознак романо-германської правової сім'ї можна виділити наступні:

- єдина ієрархічно побудована система форм права, в якій домінуюче місце займають нормативно-правових актів (законодавство);

- головна роль у формуванні права приділяється законодавцю, який створює загальні юридичні правила поведінки; особа, яка застосовує норми права (суддя, адміністративні органи тощо) повинна лише точно реалізувати ці загальні норми в конкретних правозастосовних актах;

- маються писані конституції, що мають вишу юридичну силу;

- високий рівень нормативних узагальнень досягається за допомогою кодифікованих нормативних актів;

- вагоме положення займають підзаконні нормативні акти (регламенти, інструкції, циркуляри й таке інше);

- розподіл системи права на публічне та приватне, а також на галузі;

- правовий звичай і юридичний прецедент виступають у якості допоміжних, додаткових форм права;

- на першому місці знаходяться не обов'язки, а права людини та громадянина;

- особливе значення має юридична доктрина, яка розробила і розробляє в університетах основні принципи (теорію) побудови даної правової сім'ї.

В англо-американській правовій сім'ї поєднання загальних та спеціальних засобів характеризується тим що: значна частина загальних правових засобів входить до складу механізму правового впливу поряд зі спеціальними І при цьому порушується оптимальність у корисності перших. До того ж рівень нормативності знижує менш загальний та абстрактний характер норми права, а також можливість її об'єктивації не тільки у нормативно-правових актах, але й у судових прецедентах. Тому рівень нормативності країн цієї правової сім'ї-середній.

Серед ознак цієї правової сім'ї можна виділити такі:

- основною формою права виступає судовий прецедент (правила поведінки, сформульовані суддями в їхніх рішеннях по конкретній справі, які поширюються на аналогічні справи);

- прецеденти носять індивідуальний (казуїстичний) характер;

- провідну роль у формуванні права (у правотворчості) відіграють суди, які у цьому зв'язку займають особливе місце в системі державних органів;

- на першому місці знаходяться не обов'язки, а права людини і громадянина, які захищаються насамперед судом;

- велике значення має процесуальне (процедурне, доказове) право, що багато в чому визначає право матеріальне;

- відсутні кодифіковані галузі права;

- відсутній розподіл права на приватне і публічне;

- законодавство і правові звичаї виступають у якості допоміжних, додаткових форм права;

- юридична доктрина, зазвичай, носить суто прагматичний, прикладний характер.

Особливості права США:

- в основу покладено право Англії;

- прецедент дещо обмежений законодавством штатів і федеральним законодавством;

- законодавство штатів не тільки не збігається, але може навіть суперечити одне одному;

- тенденціями розвитку законодавства є збільшення обсягу федеральної нормотворчості.

В сім'ях релігійного та звичаєвого права низький рівень нормативності пояснюється тим, що, перш за все, загальні правові засоби (а часто і неправові засоби) мають перевагу над спеціальними. Свою роль у зниженні рівня відіграє і недиференційований характер норм (нерозмежованість нормативного та індивідуальних приписів, правових та моральних, релігійних, звичаєвих, традиційних правил), а звідси і специфічні способи об'єктивації (традиції, звичаї, релігійні джерела тощо).

До сім'ї релігійного права відносяться правові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та ін., а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії та іудейське право - Ізраїлю.

Серед ознак цієї правової сім'ї можна виділити такі:

- головний творець права Бог, а не суспільство чи держава, тому юридичні розпорядження дані раз і назавжди, у них потрібно вірити та суворо дотримуватись;

- джерелами права є релігійно-моральні норми і цінності, що містяться, зокрема, у Корані та поширюються на мусульман, в Шастрах, Ведах та діють на поведінку індусів або в Торі - для іудеїв тощо;

- дуже тісне переплетення юридичних положень з релігійними, філософськими і моральними постулатами, а також з місцевими звичаями утворить у своїй сукупності єдині правила поведінки;

- особливе місце в системі джерел права займають праці вчених (доктрини), що конкретизують і тлумачать першоджерела і покладені в основу конкретних рішень;

- відсутній розподіл права на приватне і публічне;

- нормативно-правові акти (законодавство) мають вторинне значення;

- судова практика у власному змісті слова не є джерелом права;

- багато в чому заснована на ідеї обов'язків, а не прав людини (як це має місце в романо-германській і англо-американській правових сім'ях).

До сім'ї традиційного права відносяться правові системи Мадагаскару, ряду країн екваторіальної Африки і Далекого Сходу.

Серед ознак даної правової родини можна виділити наступні:

- домінуюче місце в системі джерел права займають звичаї і традиції, які мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління;

- звичаї і традиції являють собою синтез юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, що склалися природним шляхом і визнані державами;

- звичаї і традиції регулюють відносини в першу чергу груп та співтовариств, а не окремих індивідів;

- нормативно-правові акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча останнім часом їх приймається все більше і більше;

- судова практика (юридичний прецедент) не виступає як основна форма права;

- судова влада керується ідеєю примирення, встановлюючи згоду в суспільстві та забезпечуючи його згуртованість;

- юридична доктрина не відіграє істотної ролі в юридичному житті даних суспільств;

- архаїчність багатьох звичаїв і традицій.

В окремих державах спостерігається переплетіння, множинність двох або більше правових систем. Ці правові сім'ї інколи називають "гібридними", оскільки їх важко віднести до якоїсь правової сім'ї - це стосується правових систем Філіппін, Ізраїлю, Японії, Камеруну, Греції, Сомалі, Південно-Африканської Республіки, штату Луїзіана в США, провінції Квебек у Канаді, Шотландії та ін. Однак, на нашу думку, позначення правових систем терміном "гібридні" не доречно, доцільніше їх називати "змішаний тип правових систем".

Що ж стосується змішаного тилу (особливо скандинавських правових систем), він характеризується високим рівнем нормативності, у скандинавському підтипі, як за рахунок оптимального поєднання загальних та спеціальних засобів, так і за рахунок узгодження різних способів і форм об'єктивації норм права та адекватності їх застосування у відповідних сферах регулювання. Важливу роль для зростання рівня нормативності у групі скандинавських правових систем відіграє уніфікація законодавства.

До сім'ї соціалістичного права відносяться правові системи таких країн: Китай, В'єтнам, Корейська народно-демократична республіка, Куба.

У країнах соціалістичної правової сім'ї одержали правове втілення наступні ідеї:

- централізованого керування економікою, господарськими відносинами, що тягне за собою використання імперативних норм, планових регуляторів, детальної регламентації цивільних договорів, правового положення майна і повноважень суб'єктів;

- усуспільнення власності, створення державної, "загальнонародної" власності як основи економіки;

- націоналізації підприємств, банків, господарського майна, а в деяких країнах - землі, інших об'єктів нерухомості;

- регулювання міри праці і споживання і, як наслідок, створення соціально-правових інститутів нормування трудової діяльності та розподілу соціальних благ.

Хід розвитку людства, необхідність вирішення загальнолюдських (загальносвітових) проблем та інші фактори спричинили інтеграційні світові процеси, результатом яких стало формування якісно нової інфраструктури світового порядку, появу міждержавних (міжнародних) об'єднань як універсального, так і регіонального характеру, що здійснюють структуризацію міжнародних суспільних відносин. Все це сприяло виникненню на сучасному етапі розвитку нового типу правової системи - міждержавно-правової. Його поява об'єктивно визначається рядом таких закономірностей як: розширення кола учасників міжнародних відносин, ускладнення та збільшення кількості міжнародних відносин; визнання багатьох людських проблем всесвітніми, глобальними; необхідністю зміни правових засобів та їх відповідність цілям міжнародно-правового регулювання, зростанням ролі права у врегулюванні міжнародних відносин тощо.