Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 10.7. Виконавча сила нотаріальних актів

Законодавство в окремих випадках передбачає за певними правовими актами виконавчу силу - тобто здатність правового акту викликати його примусове виконання у разі відсутності добровільного виконання з боку зобов'язаної особи. Така виконавча сила є одним з проявів юридичної сили правового акту як здатності породжувати юридичні наслідки. Примусове виконання правових актів покладається в Україні, насамперед, на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а саме виконання цих актів здійснюється на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Виконавчу силу згідно з законодавством мають рішення судів, постанови у справах про адміністративні правопорушення, рішення комісій в трудових спорах тощо.

Законодавство передбачає також і за окремими нотаріальними актами виконавчу силу. Здатність породжувати механізм примусового виконання у разі відсутності його добровільного виконання має виконавчий напис нотаріуса. Така виконавча сила виконавчого напису обумовлюється суттю нотаріального провадження, за наслідком якого він вчиняється. На відміну від усіх інших вчинюваних нотаріальних дій, в яких нотаріус виконує функцію охорони прав від їх порушення, при вчиненні виконавчого напису реалізується функція захисту вже порушених прав. Як наслідок, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий напис нотаріуса поряд з низкою інших виконавчих документів є виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Статтею 8 Закону України "Про обіг векселів в Україні" передбачено, що вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом (крім векселя, опротестованого у не датуванні акцепту). Таким чином, цим Законом також і за опротестованим векселем передбачена виконавча сила.

Поміж тим, визначення опротестованого векселя виконавчим документом є неправильним ані з теоретичної, ані з практичної точок зору. Опротестований вексель є лише підставою для вжиття заходів захисту порушених прав заінтересованої особи, одним з яких е й звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса. У зв'язку з цим Закон України "Про виконавче провадження" цілком обґрунтовано не передбачає такого виду виконавчого документу як опротестований вексель, через що на сьогодні не можна стверджувати, що такі векселі мають виконавчу силу.

У зв'язку з наведеним, на даний час лише виконавчі написи нотаріуса мають виконавчу силу. Інші нотаріальні акти такої сили не мають. В силу їх декларативного характеру вони лише посвідчують певні права чи юридичні факти та за своєю природою не можуть викликати наслідків у формі примусового виконання. Ці акти можуть бути лише юридичними фактами, наявність яких згідно з законом є обов'язковою в механізмі примусової реалізації прав учасників правовідносин, зокрема, й через вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Так, наприклад, згідно зі статтями 78,94,109 СК України договори про надання утримання, шлюбні договори та договори між подружжям про розмір аліментів на дитину вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення. Недотримання обов'язкової нотаріальної форми призводить до недійсності договору. Згідно зі ст. 78, 99,109 СК у разі невиконання одним з подружжя своїх обов'язків щодо сплати аліментів за цими договорами вони можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, лише договори, засвідчені нотаріально (тобто, ті що містять посвідчувальні написи, вчинені нотаріусами) в підставою для вчинення виконавчого напису. Аналогічні договори з простою письмовою формою не є документами, на підставі яких нотаріус вчиняє виконавчий напис, у зв'язку з їх недійсністю.

Для того щоб виконавчий напис нотаріуса мав виконавчу силу, він повинен відповідати вимогам, встановленим законодавством до змісту виконавчих документів. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ (з урахуванням його специфіки) повинен містити:

- найменування (виконавчий напис) та дату (рік, місяць, число) його вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;

- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі нотаріусу, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

-суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, втому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;

- дату набрання юридичної сили виконавчим написом;

- строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.

У разі, якщо виконавчий напис не відповідатиме зазначеним вимогам, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження (п. б ч. 1 ст. 26 Закону "Про виконавче провадження").

Виконавча сила виконавчого напису нотаріуса обмежена строком пред'явлення виконавчого документа до виконання. З цього питання законодавство про виконавче провадження та законодавство про нотаріат різняться.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 22, п. З ч. 2 ст. 23 Закону "Про виконавче провадження" виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання протягом року з наступного дня після його вчинення. Поміж тим, згідно з ч. 1 ст. 91 Закону "Про нотаріат" виконавчий напис може бути пред'явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення. Таким чином, згідно з положеннями цих нормативних актів початок перебігу строку пред'явлення виконавчих написів до виконання, визначені цими актами, різняться, через що ці строки не співпадають. Оскільки п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону "Про виконавче провадження", як вбачається з нього, застосовується лише у разі, коли інший строк пред'явлення виконавчих документів до виконання не передбачено іншим законом, то при визначенні строку пред'явлення виконавчого напису до виконання необхідно застосувати однорічний строк, визначений ст. 91 Закону "Про нотаріат", і обчислювати його треба з моменту вчинення виконавчого напису.

Частина 2 ст. 91 Закону "Про нотаріат" передбачає, що поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису до виконання здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", який, однак, передбачає можливість поновлення строку пред'явлення до виконання лише виконавчих документів, виданих судом; для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає (ст. 24 Закону).

Таким чином, пропущений строк пред'явлення виконавчого напису до виконання поновленню не підлягає незалежно від причин пропуску строку. У разі пропуску строку пред'явлення виконавчого напису до виконання державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Виконавча сила виконавчого напису як нотаріального акту слугує виконанню органами нотаріату, можливо, й не досить притаманної їм функції захисту порушеного права. Поміж тим, наявність такої сили у виконавчого напису у поєднанні з іншими перевагами нотаріальної форми захисту права посилює інтерес з боку учасників правовідносин до використання такого нотаріального акту у юрисдикційних правовідносинах.