Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 11.1.2. Процесуальний порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Виходячи із загальної класифікації нотаріальних проваджень, провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину віднесено до багатоетапних нотаріальних проваджень, тобто воно у своєму розвитку проходить три етапи, кожний із яких складається з певних стадій, тобто сукупності процесуальних дій нотаріуса, що спрямовані на досягнення конкретної мети18.

Розкриття процесуального порядку видачі свідоцтва про право на спадщину вважаємо за доцільне проводити з урахуванням теоретичної моделі нотаріального процесу. Це дасть можливість конкретизувати дії нотаріуса на кожному етапі та стадії даного нотаріального провадження.

Першим етапом у цьому провадженні є відкриття спадщини і заведення спадкової справи. На даному етапі, щоб завести спадкову справу нотаріус має встановити коло фактів, необхідних для оформлення спадкових прав осіб, які звернулися за видачею свідоцтва.

На другому етапі нотаріус має вчинити ряд процесуальних дій, які фактично спрямовані на підготовку до третього етапу, тобто до видачі свідоцтва.

Третій етап передбачає собою безпосереднє вчинення нотаріальної дії - видача свідоцтва про право на спадщину.

На першому етапі нотаріусом встановлюється факт смерті спадкодавця. Відкриття спадщини, а значить і виникнення спадкового правовідношення в аспекті нотаріального провадження на даному етапі означає, як справедливо зазначається в літературі, заведення спадкової справи на ім'я померлої особи, а також цілий комплекс дій, пов'язаних з цим процесом.

Факти, які підлягають встановленню нотаріусом при реалізації спадкового правовідношення, умовно можуть бути класифіковані на дві групи. До першої групи відносяться обставини загального порядку, які встановлюються незалежно від виду спадкування і є відображенням динаміки розвитку та реалізації спадкового правовідношення (факт відкриття спадщини, часу і місця відкриття спадщини; факт прийняття спадщини спадкоємцем або відмови від прийняття спадщини). Друга група обставин обумовлюється видом спадкування і формується залежно від нього. При спадкуванні за заповітом і, відповідно, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріусом перевіряються, згідно зі ст. 69 Закову України "Про нотаріат" (окрім вже зазначених "загальних" фактів): наявність заповіту; наявність та чинність спадкового договору; склад спадкового майна; коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. При спадкуванні за законом і видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє (окрім "загальних" фактів): наявність відносин, що є підставою для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва; склад спадкового майна.

Після прийняття спадщини і закінчення строку, відведеного законодавством на прийняття спадщини, спадкоємець набуває право на оформлення вже набутих спадкових прав (у такому разі звернення за видачею свідоцтва є правом спадкоємця), а в окремих випадках - на оформлення права власності на майно, до складу якого входить нерухомість (у цьому випадку звернення за видачею свідоцтва є обов'язком спадкоємця). На підставі ст. 1296 ЦК України, спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутися до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Неодержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його права на спадкування. Це правило є справедливим в усіх випадках, окрім тих, коли йдеться про успадкування права власності на майно або майнових прав, що потребують документального підтвердження, і, відповідно, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК).

Свідоцтво про право на спадщину видається, як приватними, так і державними нотаріусами, посадовими особами консульських установ України за кордоном за місцем відкриття спадщини тим спадкоємцям, які прийняли спадщину і звернулися до нотаріуса у встановлені строки з відповідною заявою.

Таким чином, нотаріальне провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину здійснюється у визначених законодавством межах: часових, суб'єктних, предметних. Часові межі оформлення спадкових прав пов'язані з можливістю видачі свідоцтва тільки після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою ст. 1270 ЦК (залежність закликання спадкоємця більш віддаленої черги до спадкування від неприйняття або відмови від прийняття спадщини спадкоємцями попередніх черг), ст. 1276 ЦК (спадкова трансмісія), - не раніше зазначених у цих статтях строків. Незалежно від виду спадкування, якщо у ньому може брати участь зачата, але ще не народжена дитина, видача свідоцтва про право на спадщину, як і поділ спадщини між спадкоємцями, відстрочується до народження такої дитини (ч. 2, З ст. 1298 ЦК).

У разі наявності виконавця заповіту свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після припинення нотаріусом його повноважень.

Важливо враховувати і той факт, що звернення спадкоємця за видачею свідоцтва про право на спадщину є все-таки його правом, а не обов'язком. Тому йдеться саме про часові межі реалізації особою її права. У разі успадкування всіх видів майна, за винятком того, яке потребує державної реєстрації, - права на спадщину. У разі успадкування нерухомого майна ситуація є складнішою, оскільки навіть з фактом отримання свідоцтва про право на спадщину закон не пов'язує переходу до спадкоємця права власності на успадковане нерухоме майно. Завершенням етапу оформлення спадкових прав на нерухомість слід, очевидно, вважати реєстрацію права на нерухомість.

Певні особливості пов'язані також з можливістю надання нотаріусом дозволів спадкоємцям на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), проте не слід ототожнювати можливість такої видачі з оформленням спадкових прав спадкоємців на це майно. Свідоцтво про право на спадщину у такому разі не видається, а видача у порядку ч. З ст. 1298 ЦК України здійснюється за наявності обставин, які мають істотне значення. Перелік таких обставин конкретизується в п. 199 Інструкції: покриття витрат за спадкодавцем під час хвороби, на поховання спадкодавця, витрат, пов'язаних з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

Умовою видачі свідоцтва про право на спадщину є наявність у спадковій справі всіх необхідних документів (п.п. 4.12 п. 4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій), в тому числі тих, які підтверджують належність майна спадкодавцеві на праві власності, а також належність майнових прав на час відкриття спадщини; вартість спадкового майна. У тому випадку, коли правовстановлювальний документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві, нотаріус перевіряє цей документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику свідоцтва, який залишається у спадковій справі. Допускається приєднання до матеріалів спадкової справи засвідчених у порядку, передбаченому Правилами ведення нотаріального діловодства, фотокопій правовстановлюючих документів на майно, які повертаються спадкоємцям (пункт 4.19 Порядку вчинення нотаріальних дій).

Нотаріус може вимагати від спадкоємця представлення й інших документів, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину: витяг з Реєстру прав власності, а в місцях, де інвентаризація не проводилась, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель тощо. Якщо спадкоємець не має можливості подати документи, необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус роз'яснює йому можливість вирішення зазначеного питання у судовому порядку.