Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 13.3.1. Особливості вчинення виконавчих написів за видами заборгованості

13.3.1.1. Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами (правочинами)

Найбільш поширена юридична нотаріальна практика пов'язана із вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами (правочинами) (п. 1 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"). Будь-яка угода (правочин) за бажанням сторін може бути посвідчена в нотаріальному порядку, але законодавством передбачені також випадки обов'язкового нотаріального посвідчення угод (правочинів). До таких угод (правочинів), наприклад, належать:

- договори про створення акціонерних товариств, якщо вони створюються фізичними особами (ст. 153 Цивільного кодексу України);

- договори купівлі-продажу або міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) чи іншого нерухомого майна (статті 657, 716 Цивільного кодексу України);

- договори дарування нерухомої речі (ст. 719 Цивільного кодексу України);

- договори ренти (ст. 729 Цивільного кодексу України);

- договори пожертви (ст. 732 Цивільного кодексу України);

- договори довічного утримання (догляду) (ст. 745 Цивільного кодексу України);

- спадкові договори (ст. 1304 Цивільного кодексу України);

- договори про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна (ст. 364 Цивільного кодексу України);

- договори про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності (ст. 367 Цивільного кодексу України);

- договори про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності (ст. 372 Цивільного кодексу України);

- договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ст. 793 Цивільного кодексу України);

- договори позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ст. 828 Цивільного кодексу України);

- іпотечні договори (ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 577 Цивільного кодексу України);

- договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (статті 799, 828 Цивільного кодексу України);

- договори оренди житла з викупом (ст. 811 Цивільного кодексу України);

- договори управління нерухомим майном (ст. 1031 Цивільного кодексу України);

- договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 Цивільного кодексу України);

- заповіти (статті 1247, 1249 Цивільного кодексу України); довіреності на укладання правочинів, нотаріальне посвідчення яких передбачене законом; довіреності, що видаються в порядку передоручення (ст. 245 Цивільного кодексу України);

- договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94,109,189,190 Сімейного кодексу України);

- договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна (ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію);

- інші угоди (правочини).

Вчинення виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою (правочином) можливе за умови, що угода передбачає сплату грошових сум, передачу чи повернення майна або право звернення стягнення на заставлене майно.

Підстави для вчинення виконавчого напису можуть підтверджуватися такими документами:

- оригіналом нотаріально посвідченої угоди (правочину);

- документами, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Це єдиний пункт у Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", в якому, в переважній більшості, чітко не визначено перелік документів, за якими нотаріус може видати виконавчий напис. Більше того, нотаріус, відповідно до свого внутрішнього переконання, самостійно зобов'язаний визначити, які документи підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Частково виняток із цього правила становлять документи, які подаються нотаріусу при вчиненні виконавчого напису за іпотечним договором:

~ письмова вимога про усунення порушень іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, з документальним підтвердження факту, що ця вимога була одержана іпотекодавцем або боржником за 30 днів до моменту звернення до нотаріуса;

- повідомлення іпотекодержателем інших іпотекодержателів про звернення стягнення на предмет іпотеки з документальним підтвердження факту, що це повідомлення було одержане іпотекодержателями за 10 днів до моменту звернення до нотаріуса.

Але при цьому виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.

Проблема полягає в тому, що у нотаріальному процесі бере участь одна сторона угоди (правочину) і нотаріус змушений оцінювати документи як докази лише однієї сторони - стягувача. Отже, документи, які подає стягував, повинні підтверджувати не лише заборгованість боржника та встановлювати прострочення виконання зобов'язання, а й безспірність цих фактів. Якщо порівняти цей порядок оцінки доказів з оцінкою доказів у судовому порядку при вирішенні аналогічних спорів, то можна зробити висновок, що суд оцінює докази, подані обома сторонами, і таким чином досягається всебічне, повне, об'єктивне дослідження наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Звичайно, нотаріус, на відміну від суду, може вимагати подання таких доказів, які він вважає необхідними для підтвердження безспірності заборгованості, та все ж документи, подані лише однією стороною, як правило, не можуть доказувати безспірність заборгованості. І в такій ситуації важливу роль відіграє зміст нотаріально посвідченої угоди (правочину), оскільки детально мають бути прописані не тільки зобов'язання сторін, а й документи, якими можна підтверджувати невиконання зобов'язання боржника. Окрім того, це мають бути документи, які стягувач може одержати незалежно від волі боржника. Розглянемо це на прикладі договору між батьками про сплату аліментів на дитину. Згідно зі ст. 189 Сімейного кодексу України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Витяг із договору № 1:

2. Ми, гр.-нка. Сіренко Світлана Володимирівна та гр.-н Сі-ренко Ярослав Дмитрович, з 8 (восьмого) серпня 2005 (дві тисячі п'ятого) року по 24 (двадцять четверте) листопада 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу маємо сина, гр-на Сіренка Олександра Ярославовича, 17.06.2005 року народження, який після розірвання шлюбу, за спільною згодою, залишився на вихованні і проживанні з матір'ю.

3. У зв'язку з тим, що гр-н Сіренко Ярослав Дмитрович має регулярний дохід, то ми за спільною згодою встановлюємо розмір аліментів у твердій грошовій сумі, а саме 3000 (три тисячі) гривень щомісяця до досягнення сином повноліття. Дані грошові кошти будуть використовуватися на утримання неповнолітнього сина.

4. Я, гр-н Сіренко Ярослав Дмитрович, зобов'язуюсь сумлінно і вчасно виконувати умови договору і сплачувати зазначену суму в повному обсязі.

5. Я, гр-нка Сіренко Світлана Володимирівна, зобов'язуюсь сумлінно виконувати умови договору і отримані кошти використовувати на утримання неповнолітнього сина.

Витяг з договору № 2:

2. У зв'язку з тим, що Дитина, на підставі укладеного Сторонами договору постійно проживає разом зі своєю матір'ю Горбатюк Валентиною Ігорівною - (Одержувачем) за зазначеною вище адресою, у відповідності зі ст.ст. 180, 181, 182 Сімейного кодексу України, Платник надає Одержувачу утримання (аліменти) для Дитини, а також здійснює інші виплати, у термін, у розмірі, формі та порядку, що їх встановлено цим договором.

3. Аліменти сплачуються Платником щомісяця у вигляді грошової суми на поточний (картковий) рахунок Одержувача № 12345678 банку "Родовід Банк", розмір якої за домовленістю сторін дорівнює 500 (п'ятсот) грн.

4. Виплата аліментів здійснюється Платником щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця.

5. Сплата аліментних платежів починається з місяця, у якому відбулося розірвання шлюбу (набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу).

З аналізу умов цих договорів можна зробити висновок, що при зверненні сторони за договором №1- Сіренко Світлани Володимирівни до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення аліментів на дитину вона не зможе надати документів, які б підтверджували безспірність заборгованості та встановлювали прострочення виконання зобов'язання, оскільки в договорі не прописано ні спосіб виплати аліментів, ні строки виконання зобов'язання, ні документи, які б підтверджували факт невиконання зобов'язання. За таким договором І в судовому порядку процес доказування буде складним, а в нотаріальному стягнути невиплачені аліменти можна лише якщо безспірність заборгованості і прострочення виконання зобов'язання у письмовій формі підтвердить сам боржник. Отже, стягувач у процесі доказування буде залежати від дій і волі боржника. Ймовірність такого розвитку подій дуже низька.

При зверненні ж сторони за договором №2 - Горбатюк Валентини Ігорівни до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення аліментів на дитину з умов договору нотаріус може визначити, що сплата аліментів починається з місяця, у якому відбулося розірвання шлюбу (набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу). Отже, одним із документів, який встановлює факт прострочення виконання зобов'язання, буде рішення суду про розірвання шлюбу. Цей документ стягувач може надати нотаріусу незалежно від дій і волі боржника. Також за умовами договору визначено спосіб виплати аліментів - зарахування коштів на безготівковий рахунок у банку до 10 числа поточного місяця, а отже, виписка з банку про рух коштів на рахунку, видана після 10 числа поточного місяця, безспірно підтверджує факт виконання чи невиконання боржником своїх зобов'язань перед стягувачем. Одержати виписку про стан руху коштів на власному рахунку стягувач також може незалежно від дій і волі боржника.

Отже, при нотаріальному посвідченні угоди (правочину), яким передбачається сплата грошових сум, передача чи повернення майна або право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу необхідно і доцільно детально роз'яснити сторонам сутність виконавчого напису як інструменту захисту прав стягувача і ефективно виписати умови угоди (правочину).

13.3.1.2. Стягнення заборгованості, що випливає із відносин, пов'язаних з авторським правом

Заборгованість, що випливає із відносин, пов'язаних з авторським прав визначається сумою відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва членів цих спілок, які запроваджені Указом Президента від 06 лютого 1992 р. № 75/92 "Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин".

Для стягнення заборгованості, що випливає із відносин, пов'язаних з авторським правом (п. З Постанови КМУ "Про затвердження переліку доку ментів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"), до нотаріуса має право звертатися уповноважений центральний орган виконавчої влади з метою стягнення відрахувань за використання творів літератури і мистецтва:

- до Літературного фонду України - з усіх розташованих на території України видавничих підприємств та організацій; з усіх театрів (стаціонарних, пересувних), а також підприємств, установ та організацій, що надають за договорами майданчики для проведення вистав і концертів колективам і виконавцям, які гастролюють в Україні; з усіх театрів та інших організацій за вистави малих драматичних форм (скетчі, одноактні водевілі), а також культурно-освітніх закладів (за твори всіх жанрів); з малих та спільних підприємств і кооперативів, які займаються видавничою діяльністю і тиражуванням літератури, за використання всіх видів літературно-художніх творів вітчизняних і зарубіжних авторів, які не охороняються авторським правом;

- до Музичного фонду України - з усіх видовищних підприємств за музичні вистави (опера, оперета, балет тощо) та естрадні концерти, а також організацій, що виплачують авторську винагороду за публічне виконання музичних творів, та з підприємств, установ і організації, що надають за договорами майданчики для проведення вистав і концертів колективам та виконавцям, які гастролюють в Україні; з усіх розташованих на території України підприємств; установ і організацій за використання музичних творів, що випускаються в записі на магнітній плівці, компактних касетах, платівках і лазерних дисках; з усіх розташованих на території України видавничих організацій, об'єднань, редакцій журналів за видання музичних і музикознавчих творів;

- до Театрального фонду України - з усіх розташованих на території України стаціонарних і пересувних театрів;

- до Журналістського фонду України - із телерадіомовних організацій, агентства Укрінформ, Українського незалежного інформаційного агентства "Новини", всіх розташованих на території України регіональних інформаційних агентств та видавництв, об'єднань і редакцій газет та журналів за суспільно-політичні, публіцистичні, науково-популярні твори, інформаційний та ілюстративний матеріал;

- до Кінематографічного фонду України - з усіх розташованих на території України кіновідеоустановок, за винятком сільської місцевості;

- до Художнього фонду України - з усіх розташованих на території України підприємств, установ та організацій, які виплачують авторську винагороду і заробітну плату художникам за виконані ними художні роботи, а також організацій, що реалізують художні твори на комісійних засадах;

- до Фонду народного мистецтва України - з усіх розташованих на території України підприємств, установ та організацій, а також організацій, які реалізують твори народного мистецтва на комісійних засадах;

- до Фонду фотомистецтва України - із телерадіомовних організацій України, агентства Укрінформ, Українського незалежного інформаційного агентства "Новини"; з усіх розташованих на території України регіональних інформаційних агентств та видавництв, об'єднань і редакцій газет та журналів, а також підприємств, установ та організацій, які виплачують авторську винагороду та заробітну плату фотохудожникам, художникам, фотографам і фотолаборантам, а також організацій, які здійснюють реалізацію творів фотомистецтва на комісійних засадах.

Розмір відрахувань за використання творів літератури і мистецтва, які підлягають стягненню, визначається Постановою Кабінету Міністрів України "Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва" від 3 березня 1992р. № 108.

Для одержання виконавчого напису подається скріплений підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства, установи, організації розрахунковий лист із зазначенням розміру заборгованості.

Проблеми, з якими нотаріус стикається при вчиненні виконавчого напису про стягнення заборгованості, що випливає із відносин, пов'язаних з авторським правом, полягають у відсутності чіткого механізму реалізації цих правовідносин. У пункті З Постанови Кабінету Міністрів України "Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва" зазначається, що Спілка письменників України, Спілка композиторів України, Спілка театральних діячів України, Спілка кінематографістів України, Спілка журналістів України, Спілка художників України, Спілка майстрів народного мистецтва України, Спілка фотохудожників України разом з Міністерством фінансів, Міністерством культури країни,

Державним комітетом по пресі, Українським республіканським агентством з авторських прав зобов'язані розробити і до 10 березня 1992 року затвердити інструкцію про порядок виплати відрахувань до Літературного, Музичного, Театрального, Кінематографічного, Журналістського, Художнього фондів, Фонду народного мистецтва та Фонду фотомистецтва, але станом на 2011 рік така інструкція не затверджена.

Крім того, при визначенні повноважень центрального органу виконавчої влади щодо стягнення такої заборгованості необхідно враховувати часті зміни в системі центральних органів виконавчої влади:

- Українське республіканське агентство з авторських прав (Постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 1992 р. № 108 "Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва");

- Державне агентство України з авторських і суміжних прав (Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.1992 р. № 154 "Про створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав");

- Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності (Постанова Кабінету Міністрів України від 8липня 1999 р. № 1208 "Питання Державного комітету з питань науки та інтелектуальної власності").

13.3.1.3. Стягнення заборгованості з батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти

Виконавчі написи про стягнення заборгованості з батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти (п. 4 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів") можуть вчиняти лише за утримання дітей у:

1) дошкільних навчальних закладах (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні (ст. 12 Закону України "Про дошкільну освіту");

2) дошкільних навчальних закладах (дитячих будинках) Інтернатного типу, які забезпечують розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави (ст. 12 Закону України "Про дошкільну освіту");

3) загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) І-III ступенів - навчальних закладах з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування (ст. 9 Закону України "Про загальну середню освіту");

Для одержання виконавчого напису подається засвідчений стягувачем витяг з особового рахунка батька або особи, яка його замінює (чи довідка стягувача) з відміткою про непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручення письмового попередження.

Відповідальність за правильне визначення суми боргу, яка підлягає стягненню, несе стягувач, оскільки нотаріус не має механізмів перевірки цього факту. Законодавство з даного питання характеризується значною кількістю нормативно-правових актів, а також нормативних актів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які надають різноманітні пільги батькам щодо зменшення оплати за утримання дитини у зазначених закладах або звільнення від оплати. Безстороння перевірка наявності підстав для звільнення від оплати можлива лише за участі боржника, але оскільки участь боржника не передбачена при застосуванні безспірного порядку стягнення, то нотаріус зобов'язаний лише роз'яснити стягувачу необхідність встановлення ним наявності чи відсутності підстав для звільнення батьків від оплати. Факт роз'яснення стягувачу необхідності встановлення зазначених фактів доцільно документально зафіксувати. Окрім документів, визначених у Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", нотаріусу необхідно також вимагати від стягувача документи, які підтверджують розмір оплати за утримання дитини у закладі, який проводить стягнення.

При вчиненні виконавчого напису про стягнення заборгованості з батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти нотаріусу необхідно застосовувати такі основні нормативно-правові акти:

1. Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060 - XII "Про освіту".

2. Закон України від 13 травня 1999 р. № 651 - XIV "Про загальну середню освіту".

3. Закон України від 11 липня 2001 р. № 2628 - III "Про дошкільну освіту".

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.2002 р. № 1243 "Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів".

5. Постанова Кабінету міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 778 "Про затвердження положення про загальноосвітній навчальний заклад".

6. Наказ Міністерства освіти і науки від 21 листопада 2002 р. № 667 "Про затвердження Порядку встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах".

7. Наказ Міністерства науки і освіти України від 12 червня 2003 р. № 363 "Про затвердження Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат".

8. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

13.3.1.4. Стягнення заборгованості з батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей і підлітків у загальноосвітніх школах та професійно-технічних училищах соціальної реабілітації

Загальноосвітня школа соціальної реабілітації та професійне училище соціальної реабілітації є державними закладами освіти. Направлення дітей і підлітків на навчання до шкіл соціальної реабілітації та підлітків - до училищ соціальної реабілітації здійснюється судами у встановленому законом порядку.

За утримання дітей у школах соціальної реабілітації та училищах соціальної реабілітації з батьків справляється плата у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків, або осіб, які їх замінюють, а також діти з багатодітних, малозабезпечених сімей перебувають на повному державному утриманні.

Для одержання виконавчого напису подаються:

- копія документа про розмір щомісячної плати батьків або осіб, що їх замінюють;

- засвідчений стягувачем витяг із особового рахунка батька або особи, яка його замінює (чи довідка стягувача), з відміткою про непогашення заборгованості у двотижневий термін після вручення письмового попередження.

Як і при вчиненні виконавчого напису про стягнення заборгованості з батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти, відповідальність за правильне визначення суми боргу, яка підлягає стягненню, несе стягувач, оскільки, як уже зазначалося, нотаріус не має механізмів перевірки цього факту. Безстороння перевірка наявності підстав для звільнення від оплати можлива лише за участі боржника, але оскільки участь боржника не передбачена при застосуванні безспірного порядку стягнення, то нотаріус зобов'язаний лише роз'яснити стягувачу необхідність встановлення ним наявності чи відсутності підстав для звільнення батьків від оплати або її зменшення. Факт роз'яснення стягувачу необхідності встановлення зазначених фактів доцільно документально зафіксувати.

При вчиненні виконавчого напису про стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації (п. 5 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів") нотаріусу необхідно застосовувати такі основні нормативно-правові акти:

1. Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060 - XII "Про освіту".

2. Закон України від 13 травня 1999 р. № 651 - XIV "Про загальну середню освіту".

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.2002 р. № 1243 "Про невідкладні питання діяльності дошкільних та інтернатних навчальних закладів".

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 778 "Про затвердження положення про загальноосвітній навчальний заклад ".

5. Наказ Міністерства освіти і науки від 21 листопада 2002 р. № 667 "Про затвердження Порядку встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах".

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 "Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання".

7. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

13.3.1.5. Стягнення за диспашею

Диспаша - це розрахунок по розподілу загальної аварії. Засвідчує наявність загальної аварії та розраховує диспашу диспашер.

Загальною аварією визнаються збитки, яких завдано внаслідок зроблених навмисно і розумно надзвичайних витрат або пожертвувань з метою врятування судна, фрахту та вантажу, який перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки.

Загальна аварія розподіляється між судном, фрахтом і вантажем пропорційно їх вартості. Під фрахтом мається на увазі також плата за перевезення пасажирів та їхнього багажу.

Диспашер (фр.- експерт, який робить диспашу - розрахунок розподілу збитків) - фахівець, офіційна особа в галузі міжнародного морського права, який розраховує розмір збитків по загальній морській аварії (корабельній аварії) і розподіляє витрати між судном, вантажем і фрахтом (судновласником, фрахтувальником і фрахтувальником). Він присутній під час проведення розслідування для з'ясування обставин і причин загальної морської аварії. Експертну оцінку за визначенням і розподілом збитків (витрат) робить на основі аналізу отриманих даних від правоохоронних органів, банків, медичних установ, інших організацій, які володіють інформацією про обставини корабельної аварії. Інформацію про результати проведеної експертизи надає тільки за офіційними запитами державних органів, в компетенції яких знаходиться ведення розслідування, в інших випадках - забезпечує збереження такої інформації і не розголошує її (наприклад, для ЗМІ) без згоди сторін, які брали участь в організації рейсу.

За складення диспаші стягується збір, який включається В диспашу і розподіляється між усіма заінтересованими особами пропорційно часткам їх участі у загальній аварії. Розмір і порядок справляння збору встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням із центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Заінтересовані особи можуть оспорити диспашу в судовому порядку протягом шести місяців з дня її одержання з обов'язковим сповіщенням про це диспашера шляхом надіслання йому копії позовної заяви.

Для вчинення виконавчого напису (п. 6 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів") нотаріусу необхідно подати:

1) диспашу, не оскаржену у встановлений термін або оскаржену, але залишену судом в силі;

2) довідку диспашера про те, що диспаша не скасована і не змінена судом.

Проблеми, з якими нотаріус стикається при вчиненні цієї нотаріальної дії, пов'язані з недосконалим правовим регулюванням. У законодавстві України станом на 1 вересня 2011 року не врегульовані питання про те, якими документами можуть бути підтверджені статус диспашера, форма і зміст диспаші, форма довідки про те, що диспаша не скасована і не змінена судом. Про неврегульованість діяльності диспашерів на території України свідчить і той факт, що центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту не встановлено розмір і порядок справляння збору за складання диспаші, як передбачено Кодексом торгового мореплавства України (ст. 290).

Базове нормативне регулювання щодо складання, оскарження і стягнення за диспашою передбачено в Кодексі торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР.

13.3.1.6. Стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, та військовозобов'язаних після закінчення зборів

Відповідно до Конституції України та інших актів законодавства України військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані повинні бережливо ставитися до довірених їм озброєння, техніки та іншого військового майна, вживати заходів щодо запобігання шкоді.

Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, регулюються Постановою Верховної Ради від 23 червня 1995 р. № 243/95-ВР "Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі". Дія цього Положення поширюється на солдатів, матросів, сержантів, старшин строкової військової служби і тих, які проходять військову службу за контрактом, курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів, жінок, які проходять військову службу за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів, та офіцерський склад, прапорщиків, мічманів і офіцерів Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, а також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України та призваних на збори військовозобов'язаних.

Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку, виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а у разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються у порядку, який визначається Міністерством економіки України. Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, проводиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності.

Розслідування мас бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення заподіяної шкоди. За необхідності цей термін може бути продовжений вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більше як на один місяць.

Якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніше як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи із зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Вчинення виконавчого напису передбачено лише у разі притягнення до матеріальної відповідальності звільнених з військової служби військовослужбовців та військовозобов'язаних після закінчення зборів, які не відшкодували заподіяної ними державі шкоди. Виконавчий напис може бути вчинений після вибуття їх з військової частини. У пункті 7 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" передбачено, що для отримання виконавчого напису командир (начальник) військової частини зобов'язаний надати нотаріусу тільки довідку про суму заборгованості, яка підлягає стягненню. Але оскільки вона може бути видана лише на підставі наказу про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи із зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню, а виконавчий напис може бути вчинений лише щодо військовослужбовців, які вибули з військової частини, або військовозобов'язаних після закінчення зборів, які не відшкодували заподіяної ними державі шкоди, то для підтвердження безспірності стягнення заборгованості і контролю за дотриманням командиром (начальником) військової частини всіх вимог закону нотаріусу доцільно також вимагати наступні документи:

1) наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи із зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню;

2) документ, який підтверджує факт вибуття військовослужбовця з військової частини або закінчення зборів для військовозобов'язаного;

3) документ, який підтверджує, яку частину суми, що підлягає стягненню утримали із місячного грошового забезпечення військовослужбовця підчас військової служби чи військовозобов'язаного підчас зборів.

13.3.1.7. Стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном

Особливість вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном (п. 9 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів") полягає у тому, що нотаріус вчиняє виконавчий напис на підставі договору, при укладанні якого не застосовувався нотаріальний порядок посвідчення правочинів.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал договору оренди;

б) засвідчена стягувачем копія рахунка, надісланого боржникові, з відміткою про непогашення заборгованості після вручення письмового попередження.

Аналізуючи оригінал договору оренди, нотаріус зобов'язаний не тільки визначити порядок оплати оренди за користування державним чи комунальним майном, а й проаналізувати договір в цілому на відповідність його змісту вимогам закону. Для